Наприкінці лютого – до дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – в соцмережах опублікували кліп із «Кримськотатарською сюїтою», яку виконали військові колективи Збройних сил України. Наприкінці ролика з’являється картина з краєвидом Криму. Авторка цієї картини – художниця та дизайнека Феріде Куртмамедова. Про непросту історію кримських татар, «культурний фронт» і де в Криму найкращі пейзажі – Феріде розповіла Крим.Реалії.
Коли ви дивитеся на цю картину, то бачите кримський краєвид. Насправді під цим малюнком ховається ще кілька зображень, кожне з яких ілюструє певний епізод в історії кримськотатарського народу.
«Це про багатошаровість долі нашого народу», – розповідає авторка картини Феріде Куртмамедова.
Її задум був у тому, щоб розповісти історію кримськотатарського народу в картині. Взяти участь у створенні відео для «Кримськотатарської сюїти» дівчину запросив Ісмаїл Курт-Умер – соліст Ансамблю ЗСУ.
Феріде згадує, що до цього давно не бралася за пензель, але відмовитися не змогла.
«Для мене картина – це ж не тільки написати якийсь гарний краєвид, це про емоції, це про ті почуття й ті переживання, які я хотіла донести людям через картину… І в мене була ось вся купа цих емоцій, бо ця історія – вона ж про мене, про мій народ, про мою родину», – каже митець.
«Ми пишемо нову історію»
Феріде розповідає як створювала «картини у картині» для відео «Кримськотатарської сюїти». Починала з чистого полотна, на якому коричневою фарбою писала дахи будинків, які символізують «будинок, коли ми жили в рідному Криму».
Потім намальований пейзаж Феріде замазувала чорною фарбою – «це період депортації, момент, коли в наше спокійне, розмірене життя приходить зло». Вона намагалася намалювати нові силуети будинків червоними фарбами на чорному полотні. Від цього картина ставала схожою на негатив фото.
«Ми бачимо переживання, мабуть, прийняття того, що ми зараз на чужині», – пояснює Феріде.
Але потім поверх цієї картини дівчина заливає блакитну фарбу, називаючи це періодом «надії», коли кримські татари отримали можливість повернутися до Криму (14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними та злочинними репресивні акти проти народів, які зазнали насильницького переселення…», яка визнавала законним правом кримськотатарського народу повернення до Криму – КР). Фінальний кримський пейзаж Феріде написала на блакитному полотні.
«І це якраз про сьогоднішній день, це про боротьбу, про надію, про те, що тепер ми на чистому бірюзовому полотні, на якому є надія, ми пишемо нову історію, – підсумовує Феріде.
Фериді розповіла, що передала свою картину в представництво президента України в Криму як подарунок президенту України Володимиру Зеленському.
«Я вважаю, що картина, яка несе таке смислове навантаження, має бути у лідера нашої країни. Для мене це дуже значуще, тому що кримські татари є невід’ємною часткою України… І для мене справді дуже важливо, що ми її передали президентові, бо він усіляко підтримує і нас, і питання Криму, і кримських татар», – пояснює художниця.
«Крим – фантастичне місце для натхнення»
Феріда виросла в Криму. Малювати почала з дитинства.
«У Криму просто фантастичні краєвиди: гори, море. Там є все», згадує Феріде. Особливо вона згадує Балаклаву. «Коли я була студенткою, ми з друзями часто їздили туди на пленери. Коли приїжджаєш з етюдником, розгортаєш його, полотно і пишеш натури… Якщо ти художник, який пише море чи пейзажі, то це [Крим] просто фантастичне місце для натхнення», – впевнена дівчина.
Закінчувала навчання Фериді вже у Києві – в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Період окупації та анексії Росією Криму припав на її студентські роки у столиці.
Після 2014 року вона довгий час не могла повернутися на півострів, а коли вийшло, то це було «емоційно дуже важко».
«Скрізь була радянська символіка, і це було дуже дико… Коли ти перетинаєш твій рідний Крим, а він чомусь якийсь такий брудний, знаєте. Тому хочеться його якнайшвидше очистити і повернути додому», – каже Феріде.
Вона згадує, як у 2022 році після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, їй писали знайомі з півострова.
«Пише і каже: «А чи правда, що у вас там стріляють? Чи справді там у вас вибухи? А ти можеш мені надіслати відео, що там справді щось вибухає?» Ну, я просто не знаю, що саме там у них було в новинах, але якщо люди сумніваються в цьому… Просто інформаційна війна йде на таких тонких рівнях, що люди починають сумніватися. І коли це рік, два – окей, коли це вже понад десять років – люди змінюються. Але є надія, я вірю», – каже Куртмамедова.
Збереження культури кримськотатарського народу
Зараз Феріде живе у Києві та займається проєктами зі збереження кримськотатарської культури в ролі художниці та дизайнерки.
Дівчина вважає це своїм обов’язком, «бо анексія у нас забрала частинку культури».
«Під окупацією знищують не лише людей, а й культуру, спадщину… Наше завдання як діячів культури якраз зберегти і показати її, бо наша кримськотатарська культура прекрасна», – каже Феріде.
Одним із проєктів, яким займалася Феріде як дизайнерка, присвячений весільним традиціям кримських татар – Toy. Sevgi arfesi.
«Наша культура дуже насичена, знаєте, символічністю… У нас весільні традиції – це не лише весілля», – розповідає дівчина.
Вона показує артбук на майже 400 сторінок, у якому зібрано фотографії та описано всі етапи кримськотатарського весілля – від вибору нареченої до «післявесільного періоду».
«Ми реконструювали ці традиції, підбирали акторів і їздили різними куточками Криму… і це все відігравалося як би це було насправді», – згадує Феріде. Вона розповідає, що деякі традиції не були відомі і їй самій. Наприклад, навіщо молодий хлопець залишає качан кукурудзи в туфлі свого батька? «А таким чином він давав зрозуміти: «Тату, я вже готовий створити сім’ю». Тому що у нас не було заведено говорити прямо. У нас все через якісь символи, напівнатяки. І я думаю, у цьому також є якась своя краса», – каже кримська татарка.
Своє бажання займатися проєктами, пов’язаними зі збереженням культури і традицій свого народу, Феріде не вважає якимось незвичайним.
«Це обов’язок кожного – робити щось задля збереження, для перемоги. І я роблю те, що я люблю, те, що я вмію», – каже Феріде.
Дівчина народилася не у Криму. Як тільки у її сім’ї з’явилася можливість повернутися з депортації додому на півострів, вони разом із маленькою Феріде – їй тоді було близько 6-8 місяців – одразу ж вирушили до Криму.
«Крим – це наш дім… Є відчуття своєї Батьківщини там, де жили твої предки. І тому всі поверталися. І чекати, поки мені стане більше років, не було сенсу. Ну, звісно, на нас [у Криму] там ніхто не чекав», – розповідає Феріде.
«І я пам’ятаю, бабуся мені показувала будинок, у якому вони жили раніше, і казала: «Бачиш, які там тюлі висять? Це я ще їх повісила. Коли нас депортували звідси», – згадує дівчина.
Сама Ферида говорить про повернення до Криму, але вважає, що це буде «новою історією» для її народу. «Вже не буде такого, що воно повернеться, як колись, бо дуже багато часу минуло. І ми інші, і покоління інше, і Крим інший», – розмірковує художниця.
