Спеціально для Крим.Реалії
Словом «Тмутаракань» традиційно називають місця настільки віддалені, що далі просто нема куди. І якщо дивитися з перспективи Новгорода, Києва чи Чернігова – так воно і є. Але для Криму Тамань була найближчою сусідкою і неодноразово відігравала помітну роль у його історії.
У першій третині – середині Х століття місто Таматарха, воно же Самкерц, як і весь Таманський півострів, залишалося хозарським володінням. Деякі історики висловлювали лише припущення, що ця область та її центр у 40-50-х роках X ст. були або незалежні, або перебували під контролем двох держав – Візантії та Хазарії. Але аргументів на користь такої версії немає, окрім того, що Костянтин Багрянородний не включив фортецю Таматарху до складу Хазарії, але умовчання – не однозначний доказ.
З трьох версій часу захоплення міста русами: початок Х століття, середина століття та друга половина століття – є докази лише на користь останньої. Але й досі точна дата виникнення Тмутараканського князівства залишається предметом суперечок. Багато істориків вважають, що Таматарха була взята князем Святославом під час походу на хозар 965 року. Інші – що слова з «Повісті временних літ» про похід князя на касогів (на кавказьке узбережжя) є пізнішою вставкою. Проте Ях’я Антіохійський недвозначно стверджує, що василевс Никифор перед тим, як вступити у союз із русами, перебував із ними у війні. Жодного іншого театру воєнних дій на той момент, крім Кубані, не можна уявити.
Спираючись на свою реконструкцію наступних подій, я висловлю припущення, що 965 року Святослав Таматарху не брав. Ба більше, у зв’язку з колапсом Хазарського каганату Тамань, можливо, опинилася в руках Візантії, і тому візантійці з русами вступили в конфлікт на новому прикордонні. Або ж місто набуло самостійності, ставши центром такої собі «малої Хазарії», але уклало союз із Візантією – з аналогічними наслідками.
Те, що Кримський півострів знову став візантійським, немає сумнівів, але щодо Таманського – невідомо
Калокір із Херсона, вирушивши до Києва, не лише поклав край ворожнечі зі Святославом, а й залучив його до війни проти Болгарії 967 року. Як відомо, успіхи князя настільки злякали візантійців, що вже 970 року василевс Іоанн Цимісхій виступив проти вчорашнього союзника. І чи то в другій половині того року, чи то навесні 971 року в цій війні було відкрито «другий фронт». Руси спустилися Доном, взяли штурмом Таматарху, можливо Боспор, Сугдею і Алустон. Але влітку 971 року Святослав уклав із Цимісхієм мир, у якому згадувалась і «Корсунська країна». Те, що Кримський півострів знову став візантійським, немає сумнівів, але щодо Таманського – невідомо.
Ймовірно, Таматарха була в руках візантійців, керована стратигом нової феми Боспор. Або, можливо, місто зберегло певну форму самостійності.
Найбільш імовірною датою підпорядкування Тамані Русі є 985 рік. Відповідно до «Пам’яті та похвали», князь Володимир здійснив похід на хозар, переміг їх і обклав даниною. Оскільки ніякої Хазарії на Волзі та Північному Кавказі до цього часу вже не залишилося, більшість дослідників згодні, що йдеться про Тамань (остання згадка хозар у літописі відноситься до 1083 року і якраз до цього місця). І саме Володимиру ПВЛ приписує призначення у Тмутаракані намісника.
Тмутаракань перетворилася на сильний регіональний центр
Союз Русі з Візантією, укладений Володимиром, діяв і після його смерті. Коли у 1015 році у східному Криму стратиг Георгій Цула підняв повстання, придушувати його виступили візантійський флот і «брат Володимира» Сфенг. Чи був це князь Мстислав, чи хтось інший (його воєвода?), достеменно невідомо, але найімовірніше, що діяв загін русів з бази у Тмутаракані. Скіліца назвав Цулу «архонтом Хазарії», тож, можливо, влада лідера повсталих поширилася і на Тамань (а на захід – аж до Мангупа). Спільні дії зблизили Візантію та Тмутаракань, що призвело до посилення останньої. До 1022 року Мстислав підпорядкував навколишніх касогів, вбивши у поєдинку їхнього вождя Редедю. Тмутаракань перетворилася на сильний регіональний центр.
В У 1023 році Мстислав виступив проти свого брата Ярослава Мудрого, наступного року переміг його, змусив поділити Русь на дві частини та правив своєю південно-західною половиною до смерті у 1036 році. Це пояснює прохолодне ставлення Мудрого до Візантії – союзниці його ворога. Потім Тмутаракань, як і вся решта Русі, керувалася Ярославом. Після його смерті 1054 року Тамань стає волостю Чернігівської землі, і там править Гліб, син Святослава Чернігівського.
Але 1064 року Гліба силою вигнав Ростислав Володимирович. Його діяльність у поєднанні з половецькою загрозою у степах змусила візантійців відповісти. У 1067 році мав місце епізод, гідний «Ігри престолів». ПВЛ оповідає про катепана, який прибув до Ростислава та увійшов до нього в довіру. «І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав катепан: «Княже! Хочу за тебе пити! І той сказав: «Пий!» Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити; притиснувши пальцем чашу, – тому що у нього була під нігтем смертельна отрута, – катепан дав князю, прирікши на смерть за вісім днів. І той випив, а катепан, прийшовши до Корсуні, сказав, що цього дня помре Ростислав. Так і сталося… місяця лютого третього дня». Гліб повторно зайняв тмутараканський стіл.
Щоправда, «катепана побили камінням корсунські люди». З цієї фрази багато істориків робили висновок про наявність у Херсоні якоїсь «партії Русі», яка нібито вбила катепана за псування стосунків із Тмутараканню, але це малоймовірно. Скоріш за все, обурення херсонітів було пов’язане із самим фактом перетворення феми на катепанат – тобто з посиленням адміністративного та, ймовірно, фіскального тиску на мешканців.
Відносини Тмутаракані з Боспором у 60-80-ті роки Х століття – дуже міфологізована тема. Не лише у шкільних підручниках, а й у деяких наукових працях все ще трапляється думка, що в цей час східний Крим входив до складу Тмутараканського князівства. Деякі політики в Росії роблять з цього далекосяжні висновки про нібито «російський Крим» (але й в Україні такі натяжки – не рідкість). Правда ж полягає в тому, що немає жодного прямого аргументу на користь такої точки зору, а всі непрямі можуть бути легко заперечені.
По-перше, немає жодної письмової вказівки на те, що Боспор у цей час був захоплений русами. Оскільки раніше він точно належав Візантії, таке захоплення призвело б до війни і напевно позначилося в джерелах. Та й погодьтеся, було б досить дивно, якби Гліб, який повернув собі стіл за допомогою візантійців, негайно напав би на своїх союзників. А якби агресором був Ростислав, він би не приймав гостинно херсонського чиновника.
По-друге, знаменитий Тмутараканський камінь з написом про вимірювання Глібом Керченської протоки по льоду в грудні 1067 або січні 1068 року «від Тмутороканя до Корчева» містить лише вказівку на відстань у 14 000 сажнів, але не на підпорядкування міста. Вимір і справді точний – від церкви Богородиці до церкви Іоанна Предтечі – тож в обох місцях князь побував. Але неможливо уявити, щоб Гліб висік напис на честь вимірювання протоки, не згадавши про завоювання обох його берегів. Та й знайдено камінь на Тамані, а не в Криму.
По-третє, монети і навіть печатки тмутараканського князя Олега та намісника Ратибора, знайдені в Керчі, свідчать лише про тісні економічні зв’язки, але не про політичне підпорядкування. Монети Олега, печатки іншого князя – Давида, предмети з Тмутараканського монастиря знайдені в Сугдеї, а печатки Ратибора – у Херсоні, але нікому й на думку не спаде наполягати на включенні цих міст до складу Тмутаракані. Знайдені у похованнях у Керчі слов’янські предмети – прясла, браслети, намиста, хрести, посуд – є поодинокими, а не масовими. Вони належать як місцевому населенню, так і заїжджим купцям, але самі по собі про підпорядкування Боспора Русі не свідчать. Те саме стосується й окремих знахідок половецьких речей.
Насамкінець, прямо суперечить твердженню про підпорядкування частини Криму Тмутаракані й печатка Никифора Алана, «вестарха і катепана Херсона та Хазарії», що датується або 1060-1080 рр., або рубежем XI/XII ст. Чи влада Никифора поширювалася на ту частину колишньої Хазарії, яка локалізується на Тамані, неясно, але щодо східного Криму – поза всяким сумнівом.
Останнім часом було висловлено дві нові гіпотези, покликані примирити протилежні погляди на статус Боспора. Згідно з однією, місто було передано під управління Тмутаракані ще у 1016 році за допомогу в придушенні бунту Цули і стало особливим регіоном – «військовим прикордонням» Візантії та Русі. Згідно з іншою, навпаки, це Тмутаракань після повернення Гліба на стіл у 1067 році стала чимось на кшталт кондомініуму Константинополя та Чернігова. Склавши все сказане з наступними подіями в регіоні, я рішуче підтримаю другу точку зору.
1069 року Гліб залишив Тмутаракань на молодшого брата Романа, який правив містом до 1079 року. Того ж року якимись хозарами в місті було схоплено і доставлено до Візантії нового князя Олега – брата Гліба і Романа – де той опинилося в засланні на Родосі. Потім два роки Тмутараканню керував намісник київського князя, а у 1081–1083 роках – два князі-ізгої, Давид та Володар (син Ростислава).
Наступне століття обидва береги Керченської протоки були під однією владою – Візантії
Але вже 1083 року Олег за допомогою візантійського флоту захопив Тмутаракань. На своїх печатках він титулувався «архонтом Матархи, Зихії та всієї Хазарії» та «архонтом і дукою Таматархи та всієї Хазарії». Це означало кінець кондомініуму і перетворення Тамані та околиць на васальне володіння Візантії (хоча й суверенне – з власною монетою). Нарешті, навесні 1094 року Олег вирушив на Русь, де опанував Чернігів, а Тмутаракань назавжди зникла з літописів (у «Слові о полку Ігоровім» 1187 року вона вже названа «землею незнаною»). У Матарсі, очевидно, остаточно встановилася візантійська адміністрація, а половці виключили можливість Русі претендувати на Тамань.
Наступне століття обидва береги Керченської протоки були під однією владою – Візантії.
