8 квітня в Сімферополі було демонтовано купол кафедрального собору Святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги Православної Церкви України.
За перші 8 років анексії Криму кількість парафій УПЦ Київського Патріархату (тепер це Православна церква України) у Криму скоротилася з 49 до 7, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли окупаційна влада посилила переслідування священників української церкви та почала роздавати їм повістки повістки до російської армії, діяльність єпархії на півострові була практично припинена. Про це стало відомо в листопаді 2023 року, коли останній кримський священник ПЦУ із сімферопольського собору Володимира та Ольги зміг залишити територію Криму і вже перебував у безпеці.
За фактом, озброївшись рішеннями підконтрольних Росії судів, цю будівлю тепер освоює підконтрольна Росії влада Криму.
Представництво президента України в Криму та Державний комітет етнополітики у своїх заявах звернулися із закликами до міжнародної громади та релігійної спільноти засудити переслідування ПЦУ в окупованому Криму та знищення його головного храму.
Митрополит Сімферопольський і Кримський Православної церкви України Климент вдячний цим структурам за швидку реакцію. Знесення купола на Кафедральному храмі в Сімферополі він називає злочином. Це сталося у третій тиждень Великого посту, каже митрополит. Саме цими днями у храмах виносять хрест, біля якого моляться люди.
«Ці ра**стські чорти вирішили саме цієї неділі зняти цей хрест (подія відбулася 8 квітня – КР). Так ось, для всіх тих, хто брав участь у цьому, для Аксьонова та його банди, для Кулініч (Лариса Кулініч – міністерка підконтрольного Росії міністерства майнових і земельних відносин Криму – КР), яка сидить поки що в цьому так званому міністерстві, це гробовий хрест. Це початок вашого кінця», – заявив в ефірі Радіо Крим.Реалії митрополит Климент.
Він назвав цю подію символічною і нагадав про долю тих, хто руйнував храми у 30-х роках минулого століття.
«Коли відбулася окупація Криму в 2014 році, Аксьонов нічого мудрішого не вигадав, ніж ідола, що стоїть у центрі міста (Сімферополя – КР), чорта Леніна, почати драяти. Коли він його віддраїв, то Ленін заблищав. Я колись дивився, думаю, жертву ідолу приніс, а фіналом цієї жертви стало знищення церкви (ПЦУ – КР), остаточне знищення церкви. Але нехай згадає, що було з тими, хто знімав хрести у 30-ті роки, з ними та їхніми родинами. Їм буде всім кінець», – пригрозив митрополит.
Нехай Аксьонов згадає, що було з тими, хто знімав хрести у 30-ті роки, з ними та їхніми родинами. Їм буде всім кінець Митрополит Климент
Редакція Крим.Реалії вивчила знімки процесу демонтажу. На автовежі, за допомогою якої знімали купол собору, є номер телефону, за яким у російських довідкових базах вказано підприємницю з Барнаула Крістіну Биліну – автовежею вона користується на умовах лізингу. За цим номером відповів чоловік. Він відмовився називати своє ім’я, але погодився відповісти на кілька запитань щодо цього замовлення.
За словами людини, яка відповіла на дзвінок, замовником демонтажу купола стали ті, хто «сидить у цій будівлі». Йдеться про Міністерство майнових і земельних відносин підконтрольного Росії уряду Криму. Чоловік заявив, що йому повідомили про те, що тут «за України була церква, а коли Росія прийшла сюди, ця церква відмовилася служити і поїхала до Києва». На запитання, чи знає він про те, що влада України та ПЦУ назвали демонтаж купола незаконним, заявив таке: «Ну, я брав участь, я під’їхав, підняв, люди подивилися, я зібрався і поїхав. Далі моїх дій жодних не було. Я підняв людину, яка глянула на кріплення. Все, що я робив, був огляд з мого боку. Підняти людину, щоб вона подивилася».
Митрополит Климент вважає, що цю розмову як частину доказової бази необхідно долучити до матеріалів кримінального провадження за фактом захоплення підконтрольною Росією владою Криму Кафедрального собору торік у травні.
«Слава Богу, нам вдалося отримати акти, всі рішення, через адвоката вони були відправлені в Україну. І в Україні у нас є всі прізвища та всі підписи й адреси разом із паспортами, щоправда, російськими, тих, хто брав участь у цьому», – розповів митрополит Климент.
Починаючи з 2014 року, Росія, знищуючи Українську православну церкву (КП), знищувала все українське на півострові, каже митрополит Климент. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну він ще мав можливість боротися, не залишаючи Крим.
«Я мав право позиватися, а потім ще й обстоювати свої права у Європейському суді. І завдяки адвокату Сергію Заєцю, Кримській правозахисній групі, підтримці всіх зацікавлених, ми змогли довести все до Європейського суду. Ми змогли це питання поставити у суді «Україна проти Росії», що відбувся у Гаазі. Це по лінії Міністерства закордонних справ суд був. Другий суд зараз готується по лінії Міністерства юстиції», – каже митрополит Климент.
Після повномасштабного вторгнення ситуація змінилася і митрополит Климент був змушений виїхати з Криму. 2023 року Кримська єпархія Православної церкви України припинила своє існування.
«Сьогодні вони вже офіційно заявляють, що українська нація має бути знищена. Ось на що потрібно звертати зараз увагу. Потрібно говорити про знищення української нації. Почали знищувати українців Криму», – заявив митрополит Климент.
Цікавою є історія цього собору і до російської анексії. Він виглядає досить незвично, оскільки розміщений у будівлі колишнього штабу Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища. Обирати будівлю УПЦ (КП) не доводилося. Ставлення до цієї церкви з боку державних органів було скептичним, а органи місцевого самоврядування в АРК заважали її роботі, каже член Крайової ради українців Криму Андрій Щекун.
«Приміщення нам вдалося (отримати) лише тому, що нам передали його Збройні Сили України, це військовий об’єкт був на той час. Так уперше у нас з’явився Кафедральний собор у місті Сімферополі. Єдине за весь період більш-менш позитивне рішення було буквально у 2013 році, коли виділили земельну ділянку 0,49 га біля Української гімназії в Сімферополі для будівництва саме Кафедрального собору як культурного об’єкту, який з нуля мав бути збудований. А так доводилося постійно нам до окупації орендувати приміщення, різні приміщення, які фактично не були цільовими за призначенням, і жодного храму як такого не було», – розповів Андрій Щекун.
Українська православна церква Київського Патріархату була з українським народом Митрополит Климент
У 2013 році було збудовано ще один храм – невелику дерев’яну будівлю в Євпаторії. У грудні того ж року його спалили, розповідає Щекун. Поновити його допомогли активісти Майдану.
«Священик отець Ярослав Гонтар приїхав на Майдан, виступив на Майдані з промовою, тоді ж активісти Майдану підтримали та зібрали кошти на його відновлення. Це говорило про те, що у тій ситуації 2013-2014 років Українська православна церква Київського Патріархату була з українським народом», – каже Андрій Щекун.
УПЦ (КП) підтримувала активістів руху «Євромайдан Крим». На їхні акції приходило духовенство. Священники допомагали збирати гроші та продукти як для учасників Майдану, так і згодом, під час анексії Криму, для українських військових, згадує Андрій Щекун.
«Важливу роль Українська православна церква Київського Патріархату, тепер Православна церква України, саме Кримська Єпархія, відіграла у спротиві, всі 10 років, у період самої окупації. Тобто у мирному спротиві, при тому, в якій ситуації вона перебувала. Про це мало хто каже. Тут потрібно реально писати книгу про 9 років спротиву Української православної церкви Київського Патріархату (ПЦУ) на території окупації. З 2014 року і до сьогодні», – зазначив Андрій Щекун.
Дуже важливо, вважає Щекун, те, що незважаючи на весь тиск, переслідування і погрози, Українська церква не стала перереєстровуватися за російським законодавством.
Молилися за Україну, українською мовою, за Збройні сили України, за український народ Андрій Щекун
«Не провели перереєстрацію та молилися весь цей період за Україну, українською мовою, за Збройні сили України, за український народ, за українську владу. Тому, наскільки це важливо, наскільки духу вистачило парафіянам українського суспільства, самим священнослужителям, вони зробили все, що могли, і тим самим продемонстрували всьому світові, що в Криму є українці, є етнічна громада, є українська мова, є українська релігія, є українська культура. Тому це потрібно захищати», – каже Андрій Щекун.
А ось механізмів захисту, вважає Андрій Щекун, сьогодні замало.
«Ми втомилися слухати про різні заяви та занепокоєння, що на окупованій території завжди щось погано. Ну, вибачте, ми й так знаємо, ми розуміємо. Але я хотів би почути сьогодні від державних органів влади, Представництва президента в АРК, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, чому не вироблено державної політики щодо захисту в умовах окупації таких проблемних питань, таких кричущих питань», – заявив Андрій Щекун.
У 2014 році люди об’єдналися у спротиві російській анексії Криму, згадує кримська журналістка, учасниця Українського культурного центру, який працював у Криму вже в роки російської окупації, співавторка самвидаву «Кримський терен» та парафіянка собору Олена Попова. І Українська церква стала центром цього гуртування, а храм – місцем, де могли зібратися однодумці.
«Ця згуртованість довела, що це не просто формальність, не просто храм, куди люди звикли приходити в суботу чи неділю, ставити свічки, замовляти молебні, а це духовний центр. І це якраз було підтвердженням усіх цих років, коли ми приходили туди не лише щоб зробити необхідні якісь ритуальні дії, а й справді підзарядитися духовно», – розповідає Олена Попова.
Кримчанка згадує, як любила приходити у цей храм у зимові свята.
«Знаєте, цей період від Миколи до Йордану, коли співалися колядки, і та сама колядка «Радуйся», де звучать рядки «Вся наша батьківщина – славна Україна». Це була декларація своїх думок у тій пісні, у цих старовинних рядках. І це, безумовно, підтримувало, коли ти чуєш українську мову поряд, нікого не соромлячись. Безумовно, я так думаю, що були й якісь ФСБшники, які теж чергували на всіх зборах, на молебнях. Але то було інше. Знаєте, відчувався якийсь захист Божий», – розповідає Олена Попова.
Без церкви у людей поменшало підтримки, вважає журналістка, вони тепер самі справляються з тими проблемами, які раніше допомагала вирішувати церква. Але, впевнена вона, люди, як і раніше, знаходять, де зібратися для спільної молитви, і не опускають руки.
