Про можливий майбутній великий наступ армії РФ напередодні річниці повномасштабної війни не говорить зараз, мабуть, лише лінивий. Нібито Росія може атакувати зі своєї території Чернігівську, Харківську та Сумську області. Посилить тиск на Донбасі та активно піде вперед на Запоріжжя. Але чи вистачить у неї ресурсів?
Гаубиця L119. Бойова система управління «Кропива»
Українські артилеристи на Бахмутському напрямку б’ють по місцях зміцнення і піхоті супротивника, яка намагається не лише йти вперед, але й закріпитися на завойованих рубежах.
«Це в нас дуже скрутна робота. Працюємо по цілі. По бліндажах. Б’ємо їхні бліндажі фугасом. Ну і так переважно розбиваємо їхні позиції, кулемети, відпрацювали по близько 30 людях. Переходили від однієї посадки до другої. Трьома групами і ми по них відпрацювали», – розповідає Михайло, військовослужбовець 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ.
Вогонь артилеристи ведуть з англійської гаубиці L119. Легка, компактна, а головне – швидкострільна, до 6 пострілів за хвилину. Вона чудово підходить для завдань, що виконуються ЗСУ на цій ділянці фронту.
«Вона набагато точніша. І легша в обслуговуванні. Найжирніша ціль в нас була – танки. Теж вражали танки. Це як важкоброньована техніка. Але в нас виходило. Брали просто чотири снаряди і влучали», – продовжує Михайло.
Гаубиці L 119 працюють тут із закритих позицій – вони дуже добре замасковані та можуть ефективно знищувати цілі на відстані 19 кілометрів. Бійці коригують вогонь артилерії зі спостережного пункту за допомогою бойової системи управління українського виробництва «Кропива».
«Програма дуже хороша, розвинута. Наскільки я знаю, аналогів, тобто на Заході, американці такої не мають. Коли ми навчалися, то вони на нас дивилися. Тобто нова технологія «Кропива». Тут всі задіяні. Тут задіяні як піхота, яка знизу спостерігає, задіяні якісь центри управління, тому що потрібна взаємодія з іншими підрозділами, з іншими вогневими засобами. Так само задіяні розрахунок гармати, задіяні, певні там, зв’язок, забезпечення», – розповідає побратим Михайла – Мирон.
L119 стріляє стандартними натівськими снарядами калібру 105 мм. Відповідно з боєкомплектом проблем немає. За день одна гаубиця вистрілює тут у середньому до 50 снарядів. Іноді й до 100.
«По максимуму стараємося, щоб на вулиці були тільки коли для роботи. Коли нема роботи то все замасковано, гармата замаскована, позиція замаскована і щоб людей не було, з ціллю безпеки, гармата стоїть на певній відстані від місця проживання особового складу», – продовжує Мирон.
А боятися є чого. За українською артилерією активно полюють російські дрони-камікадзе «Ланцет».
«На початку це було нам трохи, скажемо, незручно. Але ми навчилися ефективно з ними боротися. Не буду казати, яким саме чином. Але зараз активізувалася наше ППО. Яке активно нас прикриває і навчилася ефективно збивати «Ланцети». Плюс, ми так само навчилися протидіяти. Тобто кожна зброя вона ефективна в самому початку, коли вона є неочікуваною. А коли ми вже є підготовлені, то можемо ефективно з нею боротися. Вчора була так само атака «Ланцетів». Вони певно змінюють тактику. Вони атакують не одним, а відразу трьома дронами. Як правило, один відволікає на великій висоті, інші атакують. Але тим не менше два дрони були збиті, ще один дрон не потрапив по цілі. Ця вчорашня атака була повністю відбита», – каже Мирон.
Чи може Росія повторити масштабний наступ?
Чи може Росія повторити масштабний наступ одразу на багатьох напрямках, як 24 лютого? В останні тижні в західній пресі активно пишуть про якусь грандіозну атаку, яку готує армія РФ. Втім, міністр оборони Великої Британії днями заявив, що Кремль задіяв в Україні 97% своєї армії, боєздатність якої після року боїв знизилася на 40%. І, схоже, незадіяних боєздатних резервів для масштабного наступу Росія зараз не має.
«Його, цього живого м’яса, в них дійсно на сьогодні достатньо, щоб повністю укомплектувати саме піхотною складовою, особовим складом підрозділи, але ці підрозділи не мають достатньої кількості знову ж таки техніки. Відсутня необхідна пропорційна кількість по всій лінії фронту артилерії, а також пропорційне забезпечення цієї артилерії боєкомплектом. Сама по собі система цього нового умовного наступу вона полягає у тому, що це буде не по широкому фронту, а це будуть вузькі напрямки, окремі якісь локації, де буде підвищуватись активізація бойових дій з метою захоплення нових територій», – вважає Олександр Коваленко, військово-аналітичний оглядач групи «Інформаційний спротив».
Новий російський наступ на сході України вже розпочався. Про це заявив президент Володимир Зеленський в інтерв’ю ВВС. Росія розв’язала активні бої на значній частині лінії фронту: намагається наступати в районі Куп’янська на Дворічну. А також із Кремінної у бік Лиману. Не вщухають бої за Бахмут, Авдіївку, Мар’їнку та Вугледар на півдні Донецької області. Заявлена мета – вихід на адмінкордон Донецької та Луганської областей.
«Путін віддав наказ взяти адміністративні кордони ще на початку цієї війни. Це зараз от, умовно, панує в інформаційному просторі така теза, що є черговий наказ – не то 7-й, не то 8-й, а може вже і 9-й, що до середини березня. Чи їм це вдасться? Дуже складна відповідь. Якщо із травня місяця вони тиснуть на Бахмутському напрямку і зуміли просунутися тут від 11 до 28 км, тобто усереднено десь 17-18, а це оперативні показники механізованої бригади, то це більш ніж скромні показники. На мій погляд Бахмут на цю хвилину уже у нашій масовій психології перетворюється на таку собі своєрідну фортецю і історія воєн знає, що фортеці можуть стояти неймовірно довго», – каже військовий аналітик та полковник ЗСУ Петро Черник.
«Зараз мета російського командування, як ми всі розуміємо, це захопити якомога більше територій до того моменту, коли у Збройних сил України з’являться повноцінно сформовані підрозділи за натівським зразком та виключно з технічною компонентою західного зразка. На сьогодні найголовніша задача Збройних сил України не поспішати з контрнаступом, а дочекатися, коли дійсно буде вичерпано ресурс російських окупантів, які накопили його для того, що реалізувати ось цей свій «великий наступ». Але цей «великий наступ» він може мати потенціал не більше місяця, тому що компенсація втрат, які вони зараз несуть, без мобілізації, вона досягне своєї критичної якоїсь межі вже ну практично при каталізації 24 лютого – це може бути кінець лютого-початок березня», – продовжує Олександр Коваленко.
Вугледар. Оборона міста. Аеророзвідка
Один із головних напрямків російських атак – Вугледар. Фактично, армія РФ наступає тут від 24 січня – вже майже місяць. Важливим чинником успішної оборони міста є ефективна та злагоджена робота української артилерії та аеророзвідки. Спроби армії РФ наступати великими колонами з танками та піхотою на БТР та БМП провалились. За даними проєкту Oryx, лише за три дні боїв на початку лютого ЗСУ знищили в районі Вугледару та Авдіївки 103 одиниці техніки. Із них 36 танків.
«Зараз в принципі всі підрозділи переходять на модель, щоб була можливість бачити в онлайн-трансляції все, що відбувається на полі бою. Для розвідників це, звичайно, важче тому що ти мусиш літати весь день, всю ніч. Але це, безсумнівно, ефективніше, тому що не витрачається час навіть кілька хвилин на те, щоб передати там по рації необхідну інформацію. Тому є групи які відповідають за онлайн-трансляцію. Є групи, які роблять таку більше разову розвідку», – розповідає військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади, аеророзвідник із позивним «Михась».
«Я не думаю, що це було в військовому сенсі. Це, перш за все, вони намагалися психологічно навести жаху, тому що сила, яка туди сунула – вона була серйозна. Тому що будь-який військовослужбовець розуміє, що танкова рота, яка іде плюс 30-40 одиниць бронетехніки – це серйозно і потужно. Але коли воно все горить і від нього не біжать, то воно неуспіху і досягає», – каже військовослужбовець 72 окремої механізованої бригади ЗСУ Антон.
Наводити артилерію українській аеророзвідці доводиться в умовах потужної протидії з боку російських систем радіоелектронної боротьби.
«Коли почалися більш масовані атаки, коли вони пробували взяти наші позиції. Ці населені пункти тут, поряд, то вони почали застосовувати дуже багато різних засобів радіоелектронної боротьби – там, де вони тільки можуть зробити. Заважає, але можна пристосовуватися. Потрібно постійно пристосовуватись, потрібно постійно слідкувати, тому що так чи інакше ворог використовує такі самі типи БПЛА, як і ми в основній мірі. Тому можна знаходити лазійки часові і просторові, щоб ефективно працювати. А так заважає і втрати в дронах великі, й треба постійно поновлювати їх запас, особливо, коли ми займаємось такою більше детальною, глибшою розвідкою за ворожими позиціями», – розповідає «Михась».
Після розгрому колон техніки артилерією до справи ставала українська піхота.
«Піхоту ми вже самі клали, якщо удари приходили по техніці, вони розбігалися, шукали, де можна було сховатися. Але ми тих спокійно перевіряли, усі будинки, усі квартири, куди можна було заходити, вони думали нас зачистити. У них не вийшло. Ми з хлопцями зробили інакше. Мої хлопці усі кинули гранату в будинок. Через пару секунд ми залітаємо усередину після вибуху і далі починаємо зачищати всі будинки. Тихо, спокійно. І так будинок за будинком», – розповідає Орхан, військовослужбовець 48 окремого стрілецького батальйону 72 окремої механізованої бригади ЗСУ.
«Вугледар – у нього просто становище таке. Це такий як мікрорайон в полі на горі. Тобто як така невеличка фортеця. Тому вони його ще повністю не роздовбали як вони раніше рівняли в щебень. Тому місто ще покоцане, розвалене, але стоїть. Ці багатоповерхівки, в нього дуже таке гарне становище, він стоїть на висотах, з нього спостерігається безпосередньо Павлівка, і власне ці дачі – така присадова ділянка, яка примикає від Павлівки до Вугледару», – каже Антон.
Тим не менш, невеликі групи російської піхоти змогли проникнути на околиці Вугледару. І тепер намагаються знайти слабкі місця в обороні захисників міста. Вуличні бої тривають цілодобово.
«Вони атакують з околиць міста. Безперервно. Ну, як сказати, тримаємо. Не пускаємо, буквально 5-6 людей. Заходять, відпрацьовують і йдуть. Це кожний день. АГС, РПГ, гранати, ну і стрілянина, звісно, є. Раніше вони ж колонами йшли. Валом. А зараз малими групами працюють. Так шо знищувати можна. Головне не боятись і вірити», – каже військовослужбовець 48 окремого стрілецького батальйону 72 окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Вікінг».
«Виявляють наші стрілецькі позиції. Спостерігають, звідки ми ведемо вогонь у відповідь. Відволікають. Підходять кулеметники, подавляють кулеметом і, відповідно, гранатометники. РПГ працюють. Багато мертвих зон, де нам теж не було видно. Тому що підібралися до нас теж дуже близько. Підібралися настільки близько, що просто було видно руку з гранатою – у віконце закинув, граната під ноги. Нас там було 4 особи, тримали цю позицію у тому будиночку. Просто дивом вижили. І все. Слава Богу не розгубилися. Відповіли гранатами їм, відбили їх назад. Довелося трохи відійти убік. Нас хлопці закрили вогнем. І потім вирішили йти дотискати їх», – додає його побратим Руслан.
Втрати російської армії
Великі втрати в техніці та в людях сильно впливають на морально-психологічний стан російських військових, кажуть бійці ЗСУ.
«Наші хлопці з тихоокеанськими морпіхами зустрічались ще в Мощуні Київської області. Так дивно сталося, що, як то кажуть, звела військова доля, але результат для них невтішний, хоча вони, в принципі, вважають себе елітним підрозділом збройних сил. Вони такі всі здорові, в них там спецвідбір, більше від 180, такі кремезні чуваки. Але зараз дивлюсь іноді документи загиблих які приносять хлопці з передка. Там вже якісь рятівники пішли, МНСники. Тобто видно шо мобілізація, в них вже відмовники пішли. По радіоперехопленнях чуємо, що частина з них відмовляється йти на штурми, що раніше було взагалі небаченим», – каже Антон.
«Полонені, так, були. Але здебільшого навіть деякі, грубо кажучи, просили, щоб ми їх добивали. Чому? Ну тому, що вони вже не хотіли ні жити, нічого, вони не можуть назад побігти, бо їх там розстріляють. Вони через це йдуть на нас. Якщо краще здаватися – нехай одразу здаються нам у полон і будуть живими. Їх і нагодують і одягнуть, і все дадуть. Казали – ми не можемо йти назад, бо їх свої ж розстрілюють. І навіть якщо вони піднімуть руки – те саме», – розповідає Орхан.
Обійти Вугледар у військ РФ теж не виходить. Російські військові пробують різні варіанти наступу, але всі спроби просунутися вперед ЗСУ успішно відбивають. Українських сил тут достатньо, щоби проводити ротацію піхоти, даючи бійцям відпочинок. І можливість постійно тренуватись. У тому числі на західній техніці.
«У них постійно міняються щодня якісь напрямки. Техніка, тактика сама. Але сам факт того, що вони повторюються вже. За рахунок того, що вони часто пробують робити ці дії, вони роблять помилки. Були моменти, що запускали піхоту проривну – ті самі «чмобіки». Це одразу видно, їхні дії. Тому ми стараємось особливо не застосовувати певні боєприпаси, тому що таким чином вони стараються нас знесилити, зменшити кількість наших набоїв. А також бувають їхні дії з радянських книжок – техніка, потім піхота. А буває, що заходять професійні, дійсно, морська піхота. Тоді вже нам цікавіше боротися, будь-яка їхня спроба прориву – вона максимально швидко реагується і придушуються їхні наступальні дії. Неважливо – «чмобіки» ідуть чи професійна їхня армія – це спрощує нам роботу. Швидше відреагували. Не зав’язується бій. Вони вже там не сильно стараються лізти в бій, тому що вони також обезсилені, за день близько 200 я не скажу що чоловіків – бійців Російської Федерації просто лягають, як показували у фільмах, штабелями», – каже військовослужбовець 68-ї окремої єгерської бригади з позивним «Дельфін».
«Чи буде посилення контрнаступальних дій? На мій погляд – це доволі складне питання. Чому? Тому що забезпечити всі ці контрнаступальні дії повноцінними бронекулаками і авіаційним прикриттям вони не можуть. В них, насправді, з цим є величезні проблеми. Однак логіка останніх бойових дій, починаючи з грудня, свідчить, що росіяни суттєво змінили акценти у своїй тактиці і зробили все можливе, щоб активізувати так-звані «піхотні вали». У потенційному підсиленні наступу і, найголовніше, зміни векторів удару, тому що може таке статися, що вони спробують атакувати і на Запоріжжі, і на Харківщині, і навіть вдатися до суїциду з боку півночі України, акценти зроблені на великі піхотні вали. І, на жаль, оцього людського ресурсу у них доволі багато. Низового стрілецького озброєння на складах ще є сотні тисяч одиниць», – говорить Петро Черник.
«Російська Федерація на моє глибоке переконання веде війну з медійної точки зору. І виключно медійними своїми результатами вони і будуть зацікавлені. Їм байдуже, чи досягнуть вони конкретної мети, тому що в чому мета цієї війни – я переконаний, що військовослужбовець Російської Федерації не розуміє. Не розуміє його командир, не розуміє його сержант, не розуміє його офіцер. Він йому пояснити це не може. В чому ця мета? Що ми робимо? Чого ми намагаємося досягти? Виключно, що їх цікавить, щоб їм було шо показувати по телевізору. Що вони героїчно через три місяці кривавої бані звільнили роздовбане село, яке вони перетворили в щебінь. Якщо Путіну захочеться в черговий раз показати по телевізору, які вони круті і потужні. Скільки то буде коштувати життів тих самих російських «мобіків» – йому байдуже. Вони покладуть 100 тисяч, 200 тисяч, 300 тисяч, залишать ще 500 танків десь у болотах кинутих. Його це не цікавить і не хвилює. Їм важливо, щоб вони могли показати щось по телевізору», – каже військовослужбовець Антон.
Очевидно, що армія РФ на даний момент не має необхідної для масштабного наступу на кількох напрямках кількості бронетехніки, танків і артилерії. Як і потрібної кількості бойових офіцерів та сержантів. Чи означає це, що масштабного наступу не буде? Не факт. Метод масованих піхотних атак, який нині активно застосовують на Донбасі російські генерали, ніхто не скасовував. Ось тільки в цьому випадку втрати російської армії у людях підуть на тисячі на добу.
