У селі Дубини Острозької міської територіальної громади через 1 рік і 3 місяці після загибелі похоронили 56-річного військового Віктора Омельченка.
Траурна подія відбулася в п’ятницю, 2 грудня. Спершу останню шану полеглому віддали в Острозі. Опісля відбулося богослужіння в Свято-Різдво-Богородичному храмі в селі Плоске, де за вбитого молився настоятель Назар Ніколайчук та отці з інших храмів ПЦУ краю.
Зі словами підтримки і співчуття до рідних звертався заступник міського голови Острога Тарас Хмарук.
Завершили чин похорону на цвинтарі в селі Дубини, де й мешкав полеглий. Там йому віддали останні належні християнські та військові почесті, а родині побратими передали державний прапор – символ держави, якій до останнього подиху служив воїн.
Пресслужба Острозької міської ради розповіла, що Віктор Григорович Омельченко народився 11 лютого 1968 року в смт Талалаївка Чернігівської області. Там пройшли його дитячі та шкільні роки — він закінчив середню школу в рідному селищі. Після школи здобув фах електрозварювальника ручного зварювання у середньому професійно-технічному училищі міста Івано-Франківськ. Строкову військову службу проходив у Прибалтиці, де зарекомендував себе відповідальним і дисциплінованим воїном, отримавши звання сержанта.
У 1990 році Віктор Григорович одружився з Зоєю Володимирівною. Разом із дружиною переїхав на Острожчину, де прожив багато років. У подружжя народилося троє доньок, якими він щиро пишався.
Понад десять років працював водієм у КСП «Здобуток», згодом — електрозварювальником у гірничому цеху кар’єру крейди Здолбунівського цементного заводу. Колеги знали його як сумлінного, надійного та працьовитого працівника, який відповідально ставився до будь-якої справи.
У 2015 році Віктор Григорович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Протягом 17 місяців, до кінця 2016 року, гідно ніс службу, виконуючи свій обов’язок перед державою. Повернувшись додому, займався господарством, працював на землі, допомагав рідним. Особливе місце в його житті займали онуки — він дбав про них з любов’ю та турботою.
Віктор Григорович був доброю, щирою людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Полюбляв риболовлю, мав хист і любов до роботи з металом.
У червні 2024 року його знову мобілізували до Збройних Сил України. Під час служби обіймав посаду командира бойової машини, відповідально виконував бойові завдання та піклувався про своїх побратимів.
Загинув Віктор Григорович 2 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Гостре Покровського району Донецької області внаслідок ураження ворожого FPV-дрону. З цього дня він вважався зниклим безвісти за особливих обставин.
