Київське видавництво «Лабораторія» видало книгу львівської письменниці Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». Автор та видавництво визначили її жанр як «кримський роман», і в цьому одна з особливостей книги. Анастасія Левкова – добре відома авторка для української читацької аудиторії. Вона член Українського ПЕН-центру, авторка книг «Старшокласниця. Першокурсниця», мовознавчого дослідження «Спільна мова. Як народжуються і живуть слова», книги про кримськотатарського поета та народного співака ашика Омера. Кримські татари називали середньовічних співаків-поетів ашиками подібно до того, як українці називали їх кобзарями, казахи – акинами, азербайджанці та вірмени – ашугами.
Але, на відміну від інших своїх книг, над кримським романом письменниця працювала понад 10 років. Попередні її книги до певної міри – попутний матеріал, здобутий авторкою під час вивчення та дослідження Криму. Для цього Анастасія Левкова кілька разів приїжджала на Кримський півострів, вивчала його багатовікову історію, жила в кримськотатарських сім’ях, вивчала їхню мову (цілими абзацами книга написана практично двома мовами – кримськотатарською та українською – авт.), культуру, національну психологію, взаємовідносини у кримському суспільстві протягом тривалого часу. Тому одна з особливостей книги полягає в тому, що вона є глибоко психологічною, вчинки її героїв завжди мотивуються. Її герої, як і сама авторка, шукають людське коріння соціальних процесів та явищ.
Друга особливість книги полягає в тому, що її можна назвати художнім протоколом суспільного та політичного розвитку Криму, починаючи з 90-х років (або навіть раніше), та до анексії Криму 2014-го. Небезпідставно заступник гендиректора Українського інституту та засновник літературного конкурсу «Кримський інжир» Алім Алієв назвав цю книгу Левкової «путівником по Криму, не глянцевому і не туристичному, проникненням у складний світ взаємовідносин між кримськими татарами, українцями та росіянами». «Відображенням політичної турбулентності в буденному житті місцевих громад», – уточнив він.
Літературознавиця Джемілє Сулейманова написала: «Левкова передала внутрішній світ кримськотатарської спільноти, відобразила колективні тривоги та очікування. А кримськотатарські пісні та прислів’я дають емоційне потрясіння, яке з новою силою накриває хвиля скорботи та втрат кримськими татарами свого фольклору».
Це роман етнографічний – про багату культуру кримських татар і складну суміш культур у Криму Ростислав Семків
Літературознавець Ростислав Семків зазначив: «Це роман етнографічний – про багату культуру кримських татар і складну суміш культур у Криму. Інтелектуальний – про відшукання ідентичності. Історичний – про хворобливі злами в Криму від 1980-х до наших днів».
Отже, ця книга, за оцінками літературознавців, – художній протокол, психологічний аналіз внутрішнього світу людей, відтворення фольклору та мови, путівник по Криму не глянцевому та не туристичному, відображення політичної турбулентності, текст етнографічний, інтелектуальний, історичний, і водночас це текст у жанрі «кримський роман», оскільки авторка викладає і любовні переживання багатьох героїв, і ні кохання, ні політика, ні війна – не перешкода. Навіть незважаючи на те, що «кохання – це біль…»
Така концентрація особливостей зустрічається рідко, і тому можна говорити, що ця книга є першим у сучасній українській літературі успішним прикладом художнього викладу і суспільної, і особистісної історії Криму на дуже складному її повороті в першій чверті ХХI століття.
Читаючи книгу Левкової, кожен кримчанин приречений на те, щоб ще раз пережити всі трагедії, прикрощі, радості, сподівання, надії та розчарування останніх 20 років, особливо якщо життя так повернулося, що зараз читач-кримчанин з багатьох причин перебуває не в Криму, але все пам’ятає, багато в чому брав участь, усе ще болить і тривожить його душу.
Авторка книги все це запам’ятала в подробицях і викладає, знову беручи кримчан за душу. І кримські суперечки про мови, їх досконалість, використання та поєднання. І кримські суперечки про співвідношення кримськотатарської, української та російської літератур. Наприклад, одна героїня, студентка ТНУ, обурюється: «Кримськотатарська література… хіба вони мають літературу? А якщо і є, то все про депортацію». Вона була розчарована, коли їй сказали, що кримські татари мали високу літературу вже тоді, коли й Москви ще не було, і що багато ханів були видатними поетами, але усвідомити і прийняти це вона не може і не хоче. Так і в музиці – Джамала, Енвер Ізмайлов… Або суперечки про відмінність явищ старої української літератури – Нечуй-Левицький, Панас Мирний та нової – Володимир Винниченко, Ліна Костенко та інші. Все це свого часу наповнювало життя кримчан.
У книзі є аналіз театрального життя Криму: Російський та Український театри у Сімферополі, «Театр на Москільці» та «Карман», висави яких бачили багато кримчан, та дискусії про них у кримській пресі. У тому числі й історія кримських команд КВК з ТНУ та КІПУ, гарячі суперечки про український дубляж фільмів.
У книзі відображена історія репресій сталінського режиму проти української та кримськотатарської інтелігенції. У суперечці про Булгакова, наприклад, один із героїв наводить геніальний, на мою думку, аргумент. Для того, щоб був їхній Булгаков, Росії довелося знищити у Сандармосі понад 1000 видатних і перспективних діячів української культури, які могли скласти йому конкуренцію. Де б був їхній Булгаков, якби всі вони вижили і творили?
Ось справжня мета російських репресій: убити потенціал інших, щоб вивести нагору своїх «слухняних» середнячків
І зрозуміло, для того щоб звільнити шлях письменнику Петру Павленку з його романом «Щастя», який писав задля Сталіна, та «історику» Павлу Надінському, потрібно було в 30-х роках знищити всю кримськотатарську інтелігенцію, здатну їм заперечити. Ось справжня мета російських репресій: убити потенціал інших, щоб вивести нагору своїх «слухняних» середнячків.
У книзі багато аргументованих і глибоких географічних порівнянь, як, наприклад, Москви та Києва, Севастополя та Бахчисарая, Сімферополя та Джанкоя. Письменниця, як і кримчани, часто пише не «Сімферополь», а «Сімфік», не «Севастополь», а «Севас», не «Бахчисарай», а «Бахчик».
Нарешті, у книзі описані особливості національних кримських кухонь, і це також дуже сутнісна риса «кримського роману». Кримська кухня трактується письменницею як форма спротиву за неможливості інших його форм. Більше того, у книзі дуже детально описані кримськотатарські традиції при проведенні нікях, тобто сватання, і кримськотатарського весілля, що є цінністю для народної пам’яті та для етнологів.
Photo Gallery:
Весілля в Криму по-кримськотатарськи (фотогалерея)
- Крим. Реалії
Весілля у кримських татар – це не просто урочистості, але й центр знайомств і місце спілкування. Через те що у розкиданих волею долі по всьому Криму людей немає можливості часто бачитися, на весілля обов'язково з'їжджається вся рідня і запрошені друзі.
У книзі описується, як різні кримські етнічні спільноти сприймали епоху Ющенка, коли багато надій на українські реформи не виправдалися, а «епоха» стала «часом ошуканих надій». Розповідається про трагедію правління Януковича, в тому числі і його втечу до Росії. У книзі є опис київського Майдану, а також розповідь про Майдан та Антимайдан у Криму, про пам’ятники Леніну. У книзі дається докладний опис мітингу 26 лютого, захоплення урядових будівель у ніч на 27 лютого та детальний опис підготовки і проведення «референдуму» 16 березня.
Читач може цілком вірно ідентифікувати кримських прототипів головних героїв, журналістів, театралів, політиків
Тут, згадуючи події, суперечки та його учасників, читач може цілком вірно ідентифікувати кримських прототипів головних героїв, журналістів, театралів, політиків. І виходить, ця книга – ще й достовірний фактичний, а не лише художній протокол останнього кримського десятиліття, і за ним читач може скласти достовірну політичну атмосферу Криму періоду 1990-2014 років.
Виходить, Анастасія Левкова недаремно витратила на Крим більше 10 років, вона змогла зрозуміти всі особливості Кримського півострова глибоко та детально, у всіх їхніх подробицях та розвитку.
І ще одна особливість нинішнього літературного процесу як в Україні, так і в Росії, і я думаю, ще у багатьох інших країнах. Про Крим останніх десятиліть, як і про війну Росії проти України, репресії на півострові, російські в’язниці, вже видано багато книг. Припускають, що їх буде ще більше. Тут уже є що сказати грузинським, вірменським, азербайджанським, польським, чеським, німецьким, іспанським, румунським, латвійським, литовським, естонським та багатьом іншим авторам. А звільнять схід та південь України, звільнять Крим, вийдуть із в’язниць репресовані кримські татари, журналісти, українці – все це дасть величезний новий матеріал для правдивих книг. І ці книги – карма для Путіна, імперської Росії, це їхній вирок та вирок рашизму як ідеології та практиці сучасного російського режиму. Книга Анастасії Левкової – одна з перших у цьому потоці, і за своїми якостями – гідний початок.
Головна героїня книги Оксана Утаєва, етнічна російська, онука підполковника НКВС, у результаті спостереження всіх політичних та психологічних катаклізмів у Криму, всіх кримських реалій, переживає злам ідентичності та стає українкою за духом. Вона дуже любить Крим, але не сприймає півострів і політичний режим такими, якими вони стали. Вона їде в Україну, її батьківщина – Україна, і на початку повномасштабної війни Росії проти України письменниця згадує про неї вже як про «волонтера в одному із західноукраїнських міст».
Головна героїня, як і багато її друзів, не змирилися з роллю «тварини тремтячої», на яку обрікає своє населення Росія
Анастасія Левкова показує, що в дилемі «я тварина тремтяча, чи право маю?» головна героїня, як і багато її друзів, не змирилися з роллю «тварини тремтячої», на яку обрікає своє населення Росія та кримський окупаційний режим, обрала для себе «право мати права» і бореться за це.
Особливість книги ще й у тому, що вона підводить до повного переосмислення відомого кримського мема «За Перекопом для нас землі нема!», запущеного в обіг російською пропагандою. Цей мем утверджував кримський географічний шовінізм, кримський сепаратизм, переконував кримчан, що у цьому світі особлива цінність – лише Крим, і кримчанам нема справи до континентальної України, її політики, її інтересів, її людей. Цей мем був запереченням у їхніх умах того факту, що Крим багато років жив за рахунок України, її води, її продуктів, праці її людей. І коли раптом Росія відрізала його по Перекопу, Крим втратив життєві основи, і виявилося, що навіть «Велика Росія» не в змозі їх йому забезпечити. Втім, уже на початку широкомасштабної російської війни виявилося, що і для самих російських шовіністів земля за Перекопом є – танковими клинами вони поповзли на материкову Україну, претендуючи на її землю, яка за Перекопом і, виявляється, є на ній міста, заводи, поля, люди, ласі «трофеї».
Один із героїв книги, почувши цю приказку, запитує: «За Перекопом землі немає? А з якого боку немає?» І тепер війна показує, що пропаганда, проголосивши цей мем, виявилася суцільною брехнею. І для кримчан за Перекопом земля є, і вона не чужа, і за неї вони йдуть воювати. І, з іншого боку, для континентальних українців земля в Криму теж є, і вона теж рідна, і вони знають, що вони її повернуть, щоби там Росія не витворяла.
Дуже хочеться, щоб цю книгу – унікальний досвід мистецької кримської людської хроніки, прочитали всі кримчани. Переживаючи ще раз свої хвилювання за останні десятиліття, вони яскравіше й переконливіше зрозуміють, де правда і де інсинуації, хто «тварина тремтяча», а хто «право має»…
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
