Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Звільнення командирів «Азова», нагадування про визнання територіальної цілісності України – включно з Кримом, зрозуміло, вимога продовжити «зернову угоду», відмова від вето на вступ Швеції до НАТО та підтримка євроатлантичної інтеграції України. Всі ці заяви та рішення турецького президента, поза всяким сумнівом, – удар по інтересах його російського колеги, причому удар демонстративний.
І щоразу Реджеп Тайїп Ердоган нагадує, що готовий обговорити з Володимиром Путіним усі наявні проблеми. Ось Путін прилетить у серпні до Туреччини – і ми про все поговоримо.
Напередодні президентських виборів у Туреччині Путін явно не хотів ускладнювати життя турецькому колезі
Напередодні президентських виборів у Туреччині Володимир Путін явно не хотів ускладнювати життя турецькому колезі, причому ми розуміємо, чому саме. Російський президент, гадаю, був зацікавлений у перемозі Ердогана просто тому, що був упевнений: його опонент буде набагато прозахіднішим. Розблокує членство Швеції в НАТО, згадає про Євросоюз, захоче зближення із Вашингтоном. А у Вашингтоні обов’язково нагадають про відносини з Росією. І попросять про активнішу підтримку України.
Тому «зернова угода», відмовою від якої Путін тоді погрожував вкотре, була продовжена. Тому перемога Ердогана була сприйнята в Кремлі з полегшенням. Але після цієї перемоги Путін, мабуть, вирішив, що більше не може робити турецькому колезі жодних послуг. Поготів, що Ердоган і так продовжуватиме ту політику, яка влаштовує Москву.
Але Володимир Путін, схоже, недооцінив турецького президента. Ердоган не був би Ердоганом, якби не вмів маневрувати. І він сам почав проводити ту саму політику, на яку російський президент очікував від Кемаля Киличдароглу. Звільнив «азовців» та заявив про підтримку України. Розблокував ухвалення в НАТО Швеції. І навіть згадав про Європейський Союз, хто б міг подумати!
Путін, схоже, недооцінив турецького президента. Ердоган не був би Ердоганом, якби не вмів маневрувати
Думаю, це і є той сигнал, який турецький президент посилає російському: не треба йти проти моїх інтересів, бо все одного прекрасного дня може змінитися до невпізнаваності. Зрозуміло, що Ердоган цінує «зернову оборудку» і з репетиційної, і з економічної точки зору. Він хоче перетворити Туреччину на «зерновий хаб», а угода – єдиний дипломатичний результат часів війни.
Але й Володимир Путін має цінувати свої відносини з Реджепом Ердоганом. Адже саме Туреччина надала фінансовий притулок російським олігархам і чиновникам, їхнім грошам та яхтам. Літаки турецьких авіакомпаній все ще літають до Росії. Російські туристи досі засмагають на турецьких курортах. І все це може, як ми розуміємо, припинитися будь-якої миті – якщо Ердоган вирішить, що Путін не хоче його почути.
Наскільки російському президенту важливо зберегти особливі відносини з турецьким колегою, наскільки Володимир Путін зберіг політичну адекватність і здатний «зчитувати» чужі сигнали, а не лише надсилати свої, ми дізнаємося вже найближчими тижнями. Але, гадаю, зрозуміло, що зараз Путін куди більшою мірою має бути зацікавлений в Ердогані, ніж Ердоган у Путіні.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
