Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заявив, що Україна має надати його країні доступ до покладів рідкісноземельних металів в обмін на військову підтримку.
Президент України Володимир Зеленський вважає це цілком справедливим, а ось німецький федеральний канцлер Олаф Шольц охарактеризував пропозицію Трампа як егоїстичну та зазначив, що поклади рідкісноземельних металів будуть необхідні самій Україні для її подальшого відновлення після закінчення бойових дій.
Як би не сперечалися політики, очевидно, що пропозиція Трампа відкриває дорогу до дискусій про так звану «ресурсну війну». Власне, навіть не сам глава США є першопрохідником цих дискусій. Адже він спирається на пропозиції самого Зеленського, презентовані йому та іншим американським політикам під час останнього візиту до США.
І зрозуміло, що про це негайно говоритиме російська пропаганда. Що насправді йдеться не про українську державність, не про територіальну цілісність країни, не про її суверенітет і прагнення до європейської та євроатлантичної інтеграції. А лише про ресурси, які збираються розробляти західні компанії. І саме для цього Захід змінив геополітичний курс України з проросійського на прозахідний.
Однак, коли українці виходили на Майдани, про рідкісні метали ніхто ще й не думав. Тільки зараз, на новому витку розвитку світової економіки, ця тема стає дедалі важливішою не лише для України, а й для інших країн. І конкуренція на ринку рідкісноземельних металів лише посилюватиметься – причому навіть у межах пострадянського простору. Невипадково на Заході та в Китаї уважно придивляються не лише до України, а й до країн Центральної Азії. А президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв навіть назвав рідкісноземельні метали «новою нафтою».
Але для того щоб відкрити цю «нову нафту», отримати її, необхідні технології, безпека інвестицій, грамотна геологорозвідка. І все це – питання майбутнього.
Якщо Росія схвильована конкуренцією на ринку ресурсів, то чому вона сама не освоює рідкісноземельні метали на окупованих українських територіях? Адже і в Криму, і на Донбасі таких покладів на трильйони доларів.
Можливо, тому, що Росії для цього необхідні сучасні технології, яких вона просто не має? А може, тому, що, думаю, головний ресурс Росії – це навіть не нафта, а війна і страх?
Саме тому жодного технологічного ривка після окупації Криму так і не сталося, про жодні рідкісноземельні метали, розташовані в надрах Кримського півострова і в Чорному морі, ніхто так і не заговорив.
Натомість російське керівництво доклало зусиль для перетворення Криму на непотоплюваний авіаносець російського флоту. Проте, як бачимо, найважливішим для Росії стало перервати торговельні комунікації в Чорному морі.
Росії навіть не потрібно розвивати ресурси для себе, треба лише позбавити ресурсів інших. І це, мабуть, її головне «ресурсне прокляття».
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
