Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
У міру очікування українського контрнаступу дискусії про можливе політичне вирішення ситуації стають все жвавішими – і щоразу в цих дискусіях виникає Крим, який може бути предметом політичних переговорів і територіального торгу.
Складається враження, що багато хто ще не відійшов від гіпнозу 2014 року, коли російський президент Володимир Путін говорив про «сакральність» Криму, а російське суспільство захлиналося від «кримнашистських» настроїв, але не цікавилося іншими українськими регіонами. Тоді навіть багато західних лідерів, здається, готові були визнати «винятковість» кримського питання, Володимира Путіна закликали не так піти з Криму, як не вторгатися на український материк.
Російські політики та пропагандисти так довго і наполегливо доводили важливість Криму для Росії та нерозривний зв’язок «русского мира» з півостровом, що змусили повірити в цей міф не лише своїх співвітчизників, а й багатьох іноземців.
У ситуації з Кримом, а й у ситуації з Донбасом немає жодної ексклюзивності. Путін просто анексує все, що може окупувати
Життя довело брехливість цих уявлень. Росія не лише розпочала війну на материку, а й визнала «незалежність» так званих «народних республік» Донбасу, а потім і анексувала їхні території. Причому не лише території Донецької та Луганської областей, а й захоплені території Херсонської та Запорізької областей. Таким чином було доведено, що не лише у ситуації з Кримом, а й у ситуації з Донбасом немає жодної ексклюзивності. Путін просто анексує все, що може окупувати.
І тоді постає просте запитання: чому ескалація має виникнути саме на адміністративному кордоні Криму? Чому не в будь-якій іншій області, анексованій Російською Федерацією? Чому ми самі дозволяємо зберігати кримський міф навіть тоді, коли в нього, схоже, вже не вірить сам Путін?
Зберегти російський контроль над Кримом – це не лише посміятися з міжнародного права
Так, поза сумнівом, російський президент хотів би зберегти контроль над Кримом. Але, гадаю, не через якусь сакральність півострова, а тому що Крим – плацдарм для можливого реваншу, нових наступів на півдні України. Тому що Крим – це плацдарм для дестабілізації всього Чорного моря, для погроз на адресу не лише України, а й Грузії та країн НАТО. Тому що контроль над Кримом генерує нові та нові кризи. І зберегти російський контроль над Кримом – це не лише посміятися з міжнародного права та погодитися з «новим світовим порядком» – порядком сили, який пропагують Володимир Путін і Сергій Лавров.
Це так само, як залишити в руках маніяка каністру з бензином і сірники. Не сумнівайтеся, що пожежа обов’язково спалахне знову!
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
