Коли я чую коментарі російських керівників і пропагандистів щодо подій у Бєлгородській області, я відразу ж згадую 2014 рік, захоплення Росією Криму та частини Донбасу. Звісно, це ніякі не партизани і навіть не диверсанти – пояснює своїм глядачам російське телебачення. Звичайно ж, це «київський режим» та його «заокеанські покровителі» – закипає від люті у В’єнтьяні заступник голови російської Ради безпеки Дмитро Медведєв. Але, якщо погодитися з цією логікою, хотілося б поцікавитися і у Медведєва – він на той час був прем’єр-міністром Російської Федерації, і у російських пропагандистів – вони й тоді проводили свої шоу на головних каналах Росії – що ж це було в Криму в 2014 році?
Тоді російське керівництво та російське телебачення в один голос запевняли весь світ, що жодних російських військовослужбовців у Криму немає і не може бути. «Ввічливі зелені чоловічки» – це ж треба було таке придумати! Що озброєні люди, які оточили казарми українських військових у Криму, – це просто «партизани», «самооборона Криму». Що Росія поважає територіальну цілісність України, тільки ось владу в Києві захопила «хунта» і прості кримчани «проти перевороту».
Російська політична культура часів авторитаризму замішана на брехні
Ці телевізійні виступи й репортажі дивилися і глядачі у Бєлгородській області. Що вони тоді думали? Чи розуміли, що їхні керівники та журналісти брешуть? Так, гадаю, розуміли. Адже в самій Росії ніхто особливо не приховував, що «простим кримчанам» допомагають російські війська. Схоже, просто була спільна думка, яку поділяла і влада, і більшість суспільства, що це – «брехня на благо». І коли Володимир Путін уже після окупації та анексії Криму сказав, що російські військові були на Кримському півострові буквально з першого дня після втечі з Києва Віктора Януковича (а силам Чорноморського флоту і не треба було з’являтися в Криму, вони й так були у Севастополі і не тільки в Севастополі), ця заява Путіна сприймалася як сенсація будь-де, тільки не в самій Росії. Мабуть, тому, що російська політична культура часів авторитаризму замішана на брехні.
І ось тепер російські телеглядачі, схоже, можуть отримати особливу насолоду: побачити, як їхні керівники та пропагандисти звинувачують інших рівно в тому ж, чим неодноразово займалися самі. І переконатися, що і в Кремлі, і в Останкіно брехню вважають серйозним порушенням загальноприйнятих норм, загрозою безпеці, знущанням з міжнародного права. Дякую, звичайно, за роз’яснення.
Українці саме це й намагалися пояснити у 2014 році. Що брехати погано.
Росія – країна, де, схоже, дзеркала давно заборонені
Але чи призведе такий погляд у дзеркало до протверезіння? Саме з цього приводу в мене особисто великі сумніви. Тому що російська політична культура часів авторитаризму причетна не просто до брехні. Вона, думаю, замішана ще й на впевненості, що російське керівництво може брехати «заради національних інтересів», а ось решта має дотримуватися у відносинах з Росією максимальної чесності. Росія – країна, де, схоже, дзеркала давно заборонені. І навіть коли людям вдається в них подивитися, не впевнений, що вони хочуть бачити в ситуації, що склалася, цілком очевидні аналогії.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
