Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Два візити, що відбулися одного й того ж дня, стали черговим нагадуванням, у яке далеке минуле Володимир Путін відкинув свою країну і навіть увесь світ нападом на Україну.
Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда був у Києві – вперше з часів Другої світової війни глава японського уряду відвідав країну, на території якої тривають бойові дії. Але символізм цього візиту аж ніяк не лише в цьому. Японія з часів тієї ж Другої світової війни перебуває у стані територіальної суперечки з Радянським Союзом, а потім і Російською Федерацією через Курильські острови.
Японія з часів Другої світової війни перебуває в стані територіальної суперечки з СРСР, а потім і РФ через Курили
Мирний договір між двома, по суті, сусідніми країнами не підписаний досі – це, до речі, відповідь на питання тих, хто намагається зрозуміти, коли остаточно можуть нормалізуватися відносини Росії та України після цієї війни і чи можуть вони нормалізуватися взагалі, якщо територіальна суперечка у тому чи іншому вигляді залишиться. (А вона, думаю, залишиться і у випадку, якщо Росії вдасться утримати частину окупованих територій, і якщо їй доведеться їх покинути – з конституції Росії Крим, Донбас, Херсон і Запоріжжя не викреслять).
Японія пробувала різні стратегії у цій суперечці з Росією, аж до стратегії встановлення особливого особистого порозуміння лідерів. Цієї політики дотримувався вбитий нещодавно колишній прем’єр Сіндзо Абе, а її архітектором був саме Фуміо Кісіда, який працював в уряді Абе міністром закордонних справ.
Але тепер Кісіда вже й не думає про особисті стосунки з Володимиром Путіним: масштаби небезпеки, мабуть, стали очевидними для Токіо – особливо на тлі очевидного зближення Пекіна та Москви.
У день приїзду Кісіди до Києва Сі Цзіньпін, очільник КНР та генеральний секретар ЦК КПК, перебуває в Москві, із захопленням відгукується про Путіна та обіцяє розвиток двосторонніх відносин. Про війну проти України теж говорять, але жодної конкретики, яка б дозволила стверджувати, що Китай виступає за територіальну цілісність України, немає. І ось тут хочеться поставити очільнику КНР питання – тайванське питання.
Уявімо, що якась інша країна приєднала б Тайвань до своєї території
У Пекіні наполягають на необхідності «возз’єднання Батьківщини» і ніхто у світі не сперечається з тим, що Тайвань є частиною Китаю. Питання виключно в тому, що питання возз’єднання може бути вирішене лише за поваги до прав китайських громадян, які обрали демократію, а не комуністичний авторитаризм. Що уряди «двох Китаїв» повинні домовлятися мирно, а не шляхом імпорту комунізму на Тайвань. Але уявімо, що якась інша країна приєднала б Тайвань до своєї території, провела б там референдум і сказала б, що тайванці самі хотіли стати частиною, наприклад, Японії, яка й контролювала острів до кінця Другої світової війни. Як би відреагував Китай?
Адже з Кримом сталося саме це: окупація та анексія, та ще й за підтримки більшості жителів Росії, влада якої пішла на цей акт безпардонного злодійства.
Тому, впевнений, поки в Москві не визнають, що існує питання Курил і питання Криму, і що простим контролем над територіями ці питання не вирішити, не допоможе жодний «китайський мирний план», а відносини Росії із сусідніми країнами залишатимуться напруженими протягом десятиліть та генеруватимуть нові конфлікти. Майбутнє, не засноване на справедливості, – завжди конфліктне майбутнє.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
