Деокупація Криму – гостре питання світової геополітики, яке не могли вирішити протягом дев’яти років. Сторони обговорення (переважно Україна та ЄС) за 9 років російського контролю над українським Кримом пропонували безліч різних варіантів повернення півострова під контроль Києва, але все розбивалося об заяви Кремля: «Питання Криму закрите».
Чому Крим такий важливий для Росії – написано вже чимало. Це і можливість контролювати Азовське море (доступ до якого Росія отримала в результаті своїх агресивних дій і спроб захопити український острів Тузла), і важлива для РФ військова база на Чорному морі, яка після захоплення Криму в 2014 році мала стати плацдармом для нової агресії проти України, що і сталося після 24 лютого 2022 року.
Розвиток українського та світового бачення деокупації Криму відбувався в контексті подій кінця 2013 – початку 2014 року: для більшості українців, незважаючи на вжиті росіянами кілька спроб заволодіти Кримом, військове вторгнення РФ стало несподіванкою. Росія як країна-гарант безпеки переступила через «Будапештський меморандум» і зруйнувала створений нею ж міф про «братні народи». У перші місяці захоплення Криму Росією здавалося, що це прикрі непорозуміння, що Київ та Москва сядуть за стіл переговорів і питання Криму буде вирішено. Але всі ілюзії зникли з нападом РФ на Донецьку та Луганську області.
2014 рік: розгубленість і нерозуміння
Після інтервенції російських військ у лютому 2014 року та проведеного потім 16 березня так званого референдуму (невизнаного більшістю країн світу) у Криму, в Україні виникла складна ситуація. Досі не було президента, при цьому існувала гостра необхідність працювати над питанням Криму в міжнародному середовищі.
Однак Європейський Союз та США не прийняли аргументи Росії щодо захоплення Кримського півострова і назвали окупацію та анексію Криму незаконною. При цьому тодішня канцлерка Німеччини Анґела Меркель все одно залишалася дуже обережною в оцінках дій Росії.
Влітку 2014 року ситуація дещо покращилася. Україна провела вибори. Обраний у першому турі голосування президент України Петро Порошенко 3 червня порушив питання Криму під час візиту до Варшави, заявивши, що «Крим буде українським», проте про жодні конкретні кроки тоді не йшлося.
За кілька днів, 7 червня, у своїй інавгураційній промові Порошенко заявив, що у питанні Криму «ні з ким не може бути компромісу».
У червні питання повернення Криму під контроль України порушив і національний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв. Під час здобуття від Польщі премії «Солідарність» йому вдалося поспілкуватися з президентом США Бараком Обамою. Джемілєв стверджував, що Обама обіцяв не забувати про питання Криму.
У серпні, в інтерв’ю Українській службі Радіо Свобода, Мустафа Джемілєв наголосив на тому, що Крим «не повинен стати предметом торгу».
У грудні 44 президент США Барак Обама в інтерв’ю на Національному громадському радіо з конкретикою висловився про незаконну анексію Криму, назвавши її «великою стратегічною помилкою Путіна».
Перший рік окупації Криму. Зародження стратегії
2015 року ситуація в Україні залишалася складною. Хоча в політичному сенсі розглядати глобальні питання стало легше. Крім президента, в Україні вже було обрано парламент і сформовано уряд. Найактивніше до питання деокупації Криму включилися самі кримчани, змушені виїхати з півострова після анексії.
У січні 2015 року Меджліс кримськотатарського народу обговорив план розробки стратегії з деокупації Криму.
А в березні президент Росії Володимир Путін зізнався, що силове захоплення Криму було не імпульсивним, а заздалегідь опрацьованим сценарієм і що здійснювала його не «місцева самооборона», а кадрові російські військові.
Через місяць громадський фонд «Майдан закордонних справ» в особі Юрія Смелянського спільно з організатором та активістом руху «Євромайдан-Крим» Андрієм Щекуном провели брифінг на тему «Рік окупації Криму. Що зроблено?» . Після проведеного 10 березня «круглого столу» громадські діячі дійшли висновку, що державній владі України до 15 квітня необхідно створити громадську раду та спеціальний орган з питань окупованого Криму.
У серпні 2015 року, до Міжнародного дня корінних народів, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров висловив упевненість у тому, що ООН зможе «примусово повернути Росію до меж міжнародного права».
Осінь 2015 року почалася із заклику створити «Кримську громадську раду» в Херсонській області, яка має займатися розробкою планів щодо повернення Криму під контроль України. Проте відгуку така ініціатива так і не знайшла.
Цього ж місяця стартувала «громадянська блокада Криму».
Тим часом на Донбасі йшли кровопролитні бої та основна увага українських і світових медіа була прикута до нової «гарячої точки» на мапі світу. Росія ж тим часом планомірно насаджувала в Криму власні порядки.
На цьому тлі виникли й перші конфлікти щодо повернення Криму. Так, голова громадського фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко у вересні 2015 року звинуватив владу України в «інертності та непрофесіоналізмі» у питанні вирішення деокупації Кримського півострова.
Листопад 2015 року – перша поява «орієнтовної» дати деокупації. Рефат Чубаров в ефірі Радіо Крим.Реалії заявив, що сподівається на повернення півострова до 2018 року. «У 2018 році в Росії не буде Путіна, Крим буде деокупований», – сказав він.
14 грудня 2015 року Україна знову звернулася за допомогою до ООН. У своїй заяві МЗС України закликало вимагати від Росії «негайного припинення актів агресії проти української держави, виведення російських військ з території цієї країни, а також скасування актів, спрямованих на легалізацію незаконної анексії Кримського півострова, та її деокупацію».
Наприкінці року, 15 грудня, президент України Петро Порошенко під час візиту до Польщі домовився розробляти стратегію деокупації Криму, але конкретики до кінця року так і не прозвучало.
Далі буде
