РЕПОРТАЖ
У Рівному відбулося вручення щорічної літературної премії імені Уласа Самчука. Лауреаткою цього року стала Валентина Люліч – поетеса, авторка книг для дітей та активна учасниця культурного життя міста.
Про це з місця події дізнавався журналіст онлайн-видання Район.Рівне.
Урочиста церемонія розпочалася з живої музики – класичні мелодії у виконанні жінок-музиканток супроводжували гостей до їхніх місць. Ведучий відкрив захід, нагадавши про величну постать Уласа Самчука, якого називають «українським Гомером ХХ століття». Він згадав про значущі твори письменника, зокрема роман «Марія», що отримав порівняння зі «Списком Шиндлера» від Стівена Спілберга.
Після цього на сцену вийшли діти, які декламували уривки з творів Самчука, а музичну частину продовжив баянний виступ.
Виконувач обов’язків міського голови Віктор Шакирзян привітав присутніх зі святом та наголосив, що премія покликана підтримувати тих, хто творить українську літературу в складні часи. Він підкреслив, що боротьба триває не лише на фронті, а й у культурному просторі, де слово також має силу.
Цьогоріч члени комітету відкритим голосуванням присудили міську премію письменниці та перекладачці Валентині Люліч – авторці й виконавиці власних пісень, членкині трьох національних спілок, керівниці громадської організації «Український клуб авторської пісні та співаної поезії», очільниці Асоціації діячів авторської пісні Рівненщини та заступниці голови Рівненської організації НСПУ. У її доробку понад 10 книг поезії, прози та дитячої літератури, зокрема інклюзивно-мистецькі видання. Вона ініціювала та очолює Всеукраїнську літературну премію імені Анатолія Криловця, премію за кращу українську авторську пісню імені Олександра Смика, а також фестиваль «Словоспів» та інші мистецькі й інклюзивні проєкти.
Головною подією вечора стало вручення премії. Валентина Люліч отримала нагороду з рук в.о. міського голови, який відзначив її внесок у розвиток літератури та української пісні. Лауреатка подякувала за відзнаку та поділилася особистою історією:
«Сьогодні я вдягнула коралі, буси, які мені подарувала наша відома рівненська поетеса Ніна Дворницька у спадок. Вона його проносила 50 років. Учора вона мені зателефонувала і сказала: «Ти проносиш його ще 50 років, продовжуючи нашу традицію, і подаруєш музею». Сьогодні я отримала премію. Премію від Уласа Самчука. І після того, що я ці кілька днів так відчувала, замислилася над тим, що хіба після цього я маю право схибити? Я не маю жодного права зійти з дороги слова, з дороги просвітництва. Тепер цей шлях для мене прямий. І от, насправді, ця премія Уласа Самчука для мене – це не премія за заслуги чи роботу. Це премія про те, що я маю зробити, про те, що я маю донести і як продовжити шлях Уласа Самчука. Це премія про слово та дії – у напрямку просвітництва, у напрямку розвитку майбутніх поколінь, у напрямку розвитку нашої України та нашої української перемоги. І ця премія, справді, – це відповідальність».
Вона завершила свою промову декламацією власного вірша, присвяченого війні, жертовності та національній боротьбі. Слова лунали емоційно, викликаючи глибокі переживання у присутніх.
На сцену також вийшла минулорічна лауреатка премії – письменниця та журналістка Людмила Марчук:
«Ми тут стояли двоє – батьки Максима Гребцова, який загинув на війні, і я, мама Богдана Гордійчука. Я отримала премію Уласа Самчука за роман «Я звідси не поїду», присвячений 80-річчю УПА. Сьогодні мені приємно передати естафету лауреатства пані Валентині Люліч, яка своєю творчістю активно пропагує українство…»
По завершенні церемонії вручення премії, вдалося поспілкуватися з в.о. міського голови Рівного Віктором Шакирзяном. Він розповів, що з 2012 року місто Рівне щороку відзначає лауреатів премії Уласа Самчука. Ця премія підтримує письменників, які пишуть про Україну, її героїв, незалежність. Переможниця 2025 року отримала 40 000 гривень і вже вирішила перенаправити кошти на бібліотеку та освіту.
«Ми, фактично, проживаємо дві паралелі. Існує паралель Уласа Самчука, був той період, який прожив багато випробувань в Україні. І сьогодні ми переживаємо теж найстрашніші часи. Я думаю, що в майбутньому будуть діти читати, чітко розуміти, яка була втрата, як ми стояли усі разом. Я їм [письменникам, – Ред.] дуже дякую за це, тому що ми робимо максимально все, щоб об’єднати українців, щоб показати, що ми переживаємо, який біль, яку втрату…» – ділиться емоціями Віктор Шакирзян.
Згодом вдалося поспілкуватися з лауреаткою Валентиною Люліч уже в музеї бурштину. Вона також поділилася своїми думками: починала як поетеса, але зараз має ширший творчий доробок, зокрема, книги для дітей і про дітей. Один з її останніх проєктів – співана книга, де поезію можна почути й жестовою мовою, щоб її розуміли навіть люди з порушеннями слуху.
«Ми, письменники, – літописці своєї доби. І премія Уласа Самчука для мене – це не просто визнання, а зобов’язання продовжувати свій шлях у літературі та просвітництві», – стверджує Валентина Люліч.
Рівне вкотре засвідчило повагу до свого видатного земляка, а премія Самчука стала ще одним підтвердженням того, що українська література живе, розвивається і залишається потужною зброєю у боротьбі за ідентичність.
