Два дні в дорозі, допити та погрози у ФСБ – і десять місяців боротьби за український паспорт. Таким був шлях кримчанина Ярослава Хмельницького до материкової частини України під час повномасштабного вторгнення Росії. Майже рік довелося доводити своє походження, щоб підтвердити українське громадянство. Що змушує кримчан їхати на материкову частину України навіть під час війни і чи це складно зробити, Ярослав Хмельницький розповів Крим.Реалії.
Ця історія – одна з ілюстрацій того, як навіть через десятиліття російської анексії Криму його жителі продовжують ідентифікувати себе громадянами України та їхати на український «материк», незважаючи на війну.
Ярослав Хмельницький народився та виріс у Феодосії, жив там у дитячому будинку сімейного типу. Мати залишила його у трирічному віці, вирушивши на заробітки до Москви, а батька він не знає.
На момент російської анексії Кримського півострова у 2014 році Ярослава Хмельницького, як і тисячі інших кримчан, Росія автоматично визнала громадянином РФ. Але він вирішив інакше. Він спромігся переїхати на материкову частину України під час повномасштабного вторгнення РФ.
«Я народився в Україні, а мені казали, що такої нації немає»
Ярослав Хмельницький каже, що завжди вважав себе громадянином України. До такої самоідентифікації він дійшов ще коли навчався в україномовній школі в Криму.
«Про Україну та українську літературу я знаю зі школи. Я навчався у школі з українською мовою навчання. Вона була невелика, мало дітей навчалося у класах. Але вчителі давали хороші знання та виховання. Там я вчив українську мову і розумів, що моя країна – Україна», – розповів він Крим.Реалії.
На момент російської анексії Криму в 2014 році Ярослав Хмельницький закінчував школу. У цей час багато родин його однокласників масово залишали Крим, оскільки не були згодні з анексією. Випускні класи кримчанин провчився в російськомовній школі, де, як він згадує, була активна агітація учнів за Росію, у тому числі «відмінні оцінки тим, хто першим вивчить гімн Росії».
На отриманні російського паспорта наполягли опікуни Ярослава Хмельницького, які підтримали анексію РФ. Після школи кримчанин поїхав навчатися до Росії. Він вступив до університету в Санкт-Петербурзі та якийсь час жив там.
Незабаром його призвали до російської армії, в якій він відслужив.
Українські правозахисники називають призов кримчан і жителів інших окупованих територій України до російської армії порушенням міжнародного законодавства та воєнним злочином РФ.
Ярослав Хмельницький стверджує, що жити в Росії йому не подобалося, тому він все більше замислювався, щоб виїхати з цієї країни.
«Я завжди хотів виїхати до Європи. У Росії мені спочатку не подобалося: ні менталітет, ні довкола реальність. Я не хотів там жити. Розумів, що просто так поїхати не зможу. Думав здобути освіту, заробити якісь гроші в Санкт-Петербурзі й уже потім їхати. Коли Росія почала війну, я зрозумів, що настав час діяти, бо хочеться бути на адекватному боці. По Пітеру висіла агітація із Z-ми, реклама зі зборами для військових. Це все зводило з розуму. Я усвідомлював, що народився в Україні, знаю українську мову, а мені казали, що немає такої нації, як українці, і що її треба знищити. Жахливо це чути скрізь», – розповідає він.
«Вони їхали воювати з Україною, а я – в Україну»
Кримчанин дізнався від матері, що у Харкові живе його дідусь і вирішив розшукати його. На той момент Росія вже розпочала повномасштабне вторгнення в Україну і кордон між країнами закрився. Залишився єдиний контрольно-пропускний пункт – «Колотилівка-Покровка» на кордоні між Бєлгородською областю РФ та Сумською областю України. Ярослав Хмельницький вирушив туди в січні 2024 року. В дорозі він був два дні. Спочатку автобусом доїхав із Санкт-Петербурга до Москви. Потім пересів на потяг із Москви до Бєлгорода.
«У сусідньому вагоні поїзда до Бєлгорода їхали російські військові. На зупинках ми виходили покурити на перон. Я дивився на них і думав: яка іронія, вони їдуть воювати з Україною, а я їду в Україну, і ми ось так поряд стоїмо», – згадує Ярослав Хмельницький.
З Бєлгорода кримчанин автобусом дістався селища Червона Яруга – останнього населеного пункту перед російсько-українським кордоном. А до КПП «Колотилівка» на Бєлгородщині він приїхав на таксі. Цей пункт, за словами кримчанина, став найскладнішим у всьому маршруті.
«Били, погрожували вставити пальці у двері»
Ярослав Хмельницький каже, що кілька годин його допитували російські прикордонники. Вони вимагали від нього українські документи, погрожували та застосовували силу.
«Звинувачували мене в тому, що я розвідував інформацію для України. Казали, що я їду воювати до РДК чи до легіону «Свобода Росії» вступати. Вимагали, щоб я в цьому зізнався, інакше прийдуть оперативники і мені буде хана. Коли я казав, що їду шукати дідуся, вони сміялися, казали, що це все – казки. Били, давали потиличники та ляпаси. Один з них сказав, що купив електрошокер на «АліЕкспрес» і хоче на мені його протестувати. Говорили, якщо я відповідатиму на запитання не так, як їм подобається, мої пальці вставлять у двері. Для них я виглядав «хворим», бо в Росії маю багато можливостей, а я їду в Україну. У цьому вони бачили щось ненормальне», – каже Ярослав Хмельницький.
Відпустили його після того, як на пункті пропуску стало зле жінці. Співробітники ФСБ сказали Ярославу Хмельницькому «швидко провести її», пообіцявши «весело зустріти», якщо його не впустять в Україну.
Дорогою до українського пункту пропуску ця жінка померла. Кримчанину довелося нести її до української сторони. Цю інформацію підтвердили в Державній прикордонній службі України.
«Без паспорта я – «засланий козачок»
На українській стороні Ярослава Хмельницького пропустили попри відсутність українського паспорта. Він зміг переночувати в Сумах, а потім вирушив до Києва. Попереду на нього чекало головне випробування – підтвердження українського громадянства. Для цього потрібно було встановити його особу. Цю процедуру для жителів окупованих територій України проводять українські суди на підставі документів та свідчень свідків. У випадку з Ярославом Хмельницьким свідчити не було кому. Дідусь, якого він шукав, як з’ясувалося, помер. Опікуни виходити на зв’язок із судом відмовилися. З документів – лише українське свідоцтво про народження без фотографії.
У результаті процедура затягнулася на десять місяців. Весь цей час кримчанину довелося буквально доводити суду, що він – це він.
Поки тривали судові провадження, Ярослав Хмельницький намагався виживати в країні без документів. Він шукав тимчасові підробітки різноробочим, а там його жартома називали «засланим козачком».
«Я жив у модульному містечку в Броварах (Київська область – КР). Шукав будь-яку роботу через інтернет, підробляв робітником на складах. Було важко пояснити, що з моїм паспортом. Роботодавці сумнівалися, перевіряли мене. Добре, що завжди платили, не дурили. Жарти були від колег, що я – «засланий козачок». Дехто взагалі не вірив, що я міг виїхати з Криму під час війни. «Жартуєш, як ти це зробив?» – питали мене», – згадує кримчанин.
Навіть на судові засідання його не пропускали, оскільки охорона у приміщенні суду не могла встановити його особу. В результаті свідчити у суді погодився знайомий Ярослава Хмельницького, який також зіштовхнувся з проблемою отримання українських документів.
Це допомогло завершити судовий процес, і паспорт громадянина України кримчанину все ж таки видали.
«Я не вірив, що можу отримати цей паспорт. Хоча українське громадянство я мав завжди. Багато хто говорив, що дуже мало шансів у мене, тому іноді був розпач. Але все вийшло, і я дуже радий. Я можу повноцінно жити і працювати. На Європу я вже не дивлюсь, бо розумію, що відбувається в Україні», – каже він.
«Запит на Україну актуальний»
Процедуру оформлення українських документів жителям анексованого Криму завдяки багаторічним зусиллям правозахисників максимально спрощено. Це відбувається у суді, який встановлює особу людини та зобов’язує державні органи України видати їй документи. Суди на материковій частині України розглядають такі справи досить швидко, попри свою завантаженість. Але не у всіх історіях успіх приходить швидко. Досвід Ярослава Хмельницького – не єдиний, що це доводить.
«Це не унікальна історія, коли людина виїжджає з окупації, не маючи українських документів, що засвідчують особу. Ярослав Хмельницький не має родичів, які могли б підтвердити його особу. І це серйозно ускладнило всі процеси. Тому що свідоцтво про народження видається без фотографії та до нього виникають питання у судів. У такому разі як підстава для підтвердження особи людини можуть бути використані окупаційні «документи», наприклад, що підтверджують народження та смерть в окупації. Вони використовуються українськими судами для видачі відповідних українських документів», – розповіла Крим.Реалії директорка з адвокації українського Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
З досвідом Ярослава Хмельницького стикаються тисячі кримчан під час оформлення українських документів у перебігу повномасштабного вторгнення РФ, каже вона. Проблеми пов’язані з відсутністю можливості підтвердити особу людини.
«Коли на материкову частину України приїжджають люди з окупованих територій, особливо молоді люди, які не мають українського паспорта, і вони відсутні в українському реєстрі виборців, виникає дуже складна ситуація. Тут можна зрозуміти органи влади України: приїжджає людина зі свідоцтвом про народження, з якого не зрозуміло, вона це чи не вона. Ми рекомендуємо в таких випадках брати із собою українські паспорти батьків. Тому що вони підтверджують зв’язок людей із державою та українське громадянство батьків. Це означає, що дитина, народжена у цих батьків, також є громадянином України. У суді можуть свідчити родичі цієї людини, зокрема й онлайн», – каже Альона Луньова.
Під час очікування видачі документів кримчани стають «особливо вразливими» у своїй державі, оскільки не можуть отримати довідку переселенця та державну допомогу, відкрити рахунок у банку чи влаштуватися на роботу. Тому вони потребують максимальної підтримки з боку влади «і з точки зору національної безпеки, і з погляду гуманізму», вважає правозахисниця. В іншому випадку, за її словами, охочі виїхати з окупованих територій України не наважуються на це, оскільки не знають, де та як жити в очікуванні українських документів.
Скільки кримчан оформлюють українські документи під час бойових дій Росії проти України, достеменно невідомо. Влада України такої статистики не веде. За даними правозахисного центру ZMINA, у 2023 році понад тисячу людей з окупованих територій проходили в Україні процедуру встановлення особи для отримання документів. Альона Луньова вважає, що таких людей могло б бути більше, оскільки «запит на Україну в молоді з окупованих територій залишається актуальним» навіть під час війни.
