ЦИТАНИК
Український художник та іконописець, викладач Львівської академії мистецтв Лев Скоп 9 квітня святкує 71-річчя.
Митець також пише поезію, музику. Працює художником-реставратором музею «Дрогобиччина».
Журналісти Район.Культура зібрали цікаві вислови художника, які він озвучив у інтерв’ю для відеопроєкту «Розмова в музеї Корсаків».
«Скоп як птаха: сьогодні у Луцьку, вчора в Івано-Франківську, завтра на фронті…»
***
«У студентів навіть очі не мають права бути сумними, бо це (навчання – ред.) забава. Викладач щось не допрацьовує, якщо в студента сумні очі. У мене ніколи вони сумними не бувають, бо ми робимо собі щастя, ми кайфуємо», – розповідав він про свою викладацьку діяльність.
***
«У талановитих людей немає віку! Моцарт у 9 років написав свою симфонію… The Beatles написали Yesterday у 19».
***
«Світ не знає нашої культури, бо ми самі винні. Усі імперії робили так, щоб про нас не знали. Тепер лишилось нам єдине, зробити так, щоб вони нас знали. Інколи висловлюю думку, може мені краще українською мовою взагалі не друкувати свої книжки, тільки англійською? Бо коли я видаю їх англійською, вони вже йдуть по усіх бібліотеках світу, а хочуть українці, то хай перекладають».
***
«Коли я викладав в академії, то я знущався зі студентів. Чому знущався? До прикладу, якби ми були музикантами, то чого ти маєш якісь етюдики писати? Я б одразу порадив тобі: завали симфонію! Якщо кажу – завали симфонію, то що тобі лишається?»
***
«Я пишу вірші й мені кажуть: не так. Таким відповідаю: якщо ти шариш, то пиши так, як треба тобі».
***
«Коли професіоналізм йде поперед тебе, то це попса, таке вже було. Якщо професіоналізм йде перед тобою і ти до нього прагнеш, то ти йдеш в тупик. А якщо ти просто цілий час малюєш, то він, професіоналізм, біжить за тобою сам!»
***
«Усе мистецтво, яке є у світі, це діалог з минулим. Якщо ти добре знаєш українське національне бароко і з ним розмовляєш, то й бачиш ще по іншому… До прикладу, поезія Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка – вона базується на народних піснях. Можна сказати, що вони відроджували бароко чи ще щось, але вони це робили на базі національної пісні сучасною їм мовою. Це не була репліка, це був діалог».
***
«Я ненавиджу візантійську культуру, вона мені мертва. То фанерне мистецтво… Радянське мистецтво – це копія візантійського. Це мистецтво на догоду імператору, вилизане… Мене це не гріє. Мене гріє українське бароко».
***
«Я хочу мистецтва. Просто. Мені байдуже чи воно створене тисячу років назад, чи двісті, чи сто».
***
«Оперний співак заспіває народну пісню і ти не зможеш дослухати її до кінця. Чому? Бо вона мертва. А якщо якась бабка на селі заспіває, то тебе це розірве. Чому? Бо бабка цим живе, а артист хоче взяти верхню ля. Нащо мені твоє зверхнє ля, якщо хочу пісню народну, щоб я переживав, плакав, страждав!»
***
«Хіпі – це протест. Хіпі – це свобода. Це альтернатива, пацифізм. Я колись сміявся, що був хіпі-пацифістом, а тепер хіпі-мілітарист, освоїв на фронті РПГ, АКА… Люкс! А ненавидів колись армію як насилля…»
***
«Такого поняття як канон немає. Канони – це брехня, це все придумали москалі у XV столітті, щоб знищити усіх художників. Листівку, поштівку перемалювали й все. А ми є вільні люди. Нам не треба казати як малювати Леніна чи, навіть, ікону. Ми центральна Європа. У нас міста мали магдебурзьке право. Тут право вибору було. Тут було все серйозно і художники були вільні».
***
«Один священник на мене дуже образився, хоча я і в Радянському Союзі до церкви ходив, радіо «Ватикан» слухав, ікона і молитва для мене святе. Однак на мене християни часто ображаються, бо я кажу, що в кожного свій Бог. Мій Бог любить сильних і красивих, і ненавидить бідних, жеброту, нензу оту, нещасних, що стогнуть і ниють».
***
«Кажуть: Бог любить світ. Та як він може засранців любити? Та він їх ненавидить. Так чи ні? Мій Бог, коли я малюю розп’яття Ісуса Христа, то він посміхається, має рум’янець. Його б’ють, а він посміхається. От мені не подобається в латинській церкві, що Бог страждає. Страждання – це зло».
