Пригодам Хаджі Герая може позаздрити будь-який фентезійний герой. Нащадок самого Чингізхана, багаторічний вигнанець-блукач і, врешт-решт, перший хан незалежного Криму. Який шлях пройшов він?
Хаджі Герай народився в околицях литовського Тракая близько 1397 року. Його дід Таш-Тимур був вірним соратником хана Токтамиша, намісником і навіть васальним ханом Криму, але після нещасливої битви на Тереку 1395 року був змушений втекти з Причорномор’я. Діти Таш-Тимура, серед яких був і Гійяс ад-Дін, продовжили підтримувати Токтамиша, а коли той на початку 1397 року зазнав поразки біля Каффи від Ідігея, разом з ним відступили в Литву.
Існує більше десятка версій походження імені Хаджі Герая, і єдине, в чому вони сходяться – обидва слова були індивідуальними іменами, а друге стало династичним значно пізніше. Перша половина життя майбутнього хана відома нам лише за переказами, які, до того ж, за хронологією суперечать одне одному.
За версією, яка особисто мені здається найбільш вірогідною, Гійяс ад-Дін змолоду був відданий у навчання до аталика (вихователя) – суфія Девлет-Кельді, який чи то походив з роду Гераїв (Гиреїв/Киреїв – від назви монгольського племінного союзу кереїтів), чи то, що ймовірніше, мав таке прізвисько. Майбутній кримський хан з’явився на світ у день, коли Девлет-Кельді повернувся з хаджу, і начебто, щоб зробити вихователю приємне, Гійяс ад-Дін назвав новонародженого на його честь. За іншою версією, ім’я Хаджі майбутній хан здобув пізніше – сам здійснивши паломництво до Мекки, але серед його родичів це слово і до того вживалося як ім’я, а не означення паломника.
За найпоширенішою версією Гійяс ад-Дін поклав голову у програній Токтамишем битві на Ворсклі 1399 року, але найновіші знахідки монет ставлять це під сумнів. Цілком ймовірно, що він вижив і продовжував підтримувати синів Токтамиша у боротьбі за престол Орди. А 1416 року, скориставшись випадком, сам оголосив себе ханом, проте ненадовго. Можливо, тоді ж він і загинув. Крим.Реалії уже писали про це.
Литовський переказ про дитинство Хаджі Герая розповідає, що він немовлям був в обозі Токтамиша на Ворсклі. І коли переможці влаштували різанину, якийсь вірний слуга Абу-Сеїд на прізвисько Герей врятував хлопчика і кілька років переховував його у степах, аж допоки не повернув додому. В цій історії є раціональне зерно, хіба що строк видається занадто довгим (і дуже нагадує термін інших поневірянь Хаджі Герая, відомих зі східних джерел). Найімовірніше, мандри того слуги тривали не більше року, а не десять.
Згодом, коли Хаджі Гераю вже було більше 10 років, він разом із дядьком Асаном здійснив хадж, а за деякий час після повернення – і другу подорож до Азії, але самостійно. Згідно з литовською версією, Хаджі Герай вперше був проголошений кримським ханом 1428 року і негайно втратив престол, але, як ми побачимо нижче, все було не зовсім так.
Східні джерела описують іншу історію поневірянь Хаджі Герая, відносячи її до другої половини 1430-х рр. Начебто після порятунку від ворогів (про що ми ще поговоримо), наш герой прибув до якогось пана чи навіть правителя країни: чи до «Девлетберді Мулли», чи до «Хафіза» (знавця Корану), чи до самого Девлет-Кельді (країни в джерелах теж різняться), якому почав служити. Жінка ж того пана була немилосердною та знущалася з Хаджі Герая, завантажуючи його важкою роботою. Той же поводився і розмовляв як аристократ, що викликало насмішки дружини благодійника. Так минуло чи то півтора, чи то три з половиною, чи то сім років. За іншими джерелами Хаджі Герай переховувався під виглядом пастуха, його рятівником був якийсь Герай-бай (або Чакирганбай, або Джагір-бей), а упізнала утікача дочка бая.
І в цій історії є раціональне зерно, хоча видно, що більшість східних авторів домислювали якісь скупі відомості, взяті з першоджерела. Але, на мою думку, описані тут події відбулися набагато раніше – у 1410-х роках. Тоді молодого Хаджі Герая віддали на виховання аталику батька, тобто Девлет-Кельді – не надто типовий вчинок, але, можливо, інших кандидатур не було. За певних умов можна уявити, як сварлива дружина суфія/мулли/хафіза/бая глумиться з підлітка – вихованця чоловіка – хай навіть і нащадка Чингізхана. Але абсолютно неймовірно, щоб вона поводилася так із майже сорокарічним чоловіком.
Я не беруся судити, чи є «литовська» та «східна» історії поневірянь Хаджі Герая варіантами однієї події, чи двох різних. Аргументи є на користь обох припущень, тож залишимо розв’язання проблеми майбутнім дослідникам.
Хай там як, за цей час Хаджі Герай здобув освіту та потрібні навички. Якщо вірно, що Гійяс ад-Дін загинув близько 1416 року, тоді отримує додаткове підтвердження інформація з литовського джерела, що опікуном хлопця під час хаджу став брат матері.
Як уже говорилося, 1419 року на кримському престолі сів Бек-Суфі, найвірогідніше – ще один син Таш-Тимура. Він ще не був незалежним правителем, підкоряючись великому хану Золотої орди. Ймовірно, саме у цей час Хаджі Герай вперше прибув до Криму, хоча невідомо, чи він залишився тут на довше, чи, радше, продовжував свої мандри Близьким Сходом.
Після смерті Бек-Суфі у 1421 році намісником Криму, «імператором Солхату», став його брат Девлет-Берді – рідний дядько Хаджі Герая. Історики минулого нерідко плутали двох цих людей. Спочатку Девлет-Берді теж був васальним ханом, визнаючи над собою владу ординського хана Улуг-Мухаммеда, але потім вступив у боротьбу із ним. Про ті події Крим.Реалії уже писали.
У 1426-1427 роках влада Девлет-Берді над Кримом була беззаперечною, тож, можливо, саме у цей час Хаджі Герай прибув до двору свого дядька – щоб допомагати тому керувати півостровом і самому опанувати цю справу. В другій половині 1427 року становище Девлет-Берді похитнулося, і у відчайдушній спробі переламати ситуацію він залишив Крим і вирушив на Хаджі-Тархан (Астрахань), а то й на Новий Сарай. Хаджі-Тархан він захопив, а можливо, і столицю, але невдовзі, буквально на початку 1428 року, загинув.
Найімовірніше, Девлет-Берді не взяв із собою Хаджі Герая. Племінник залишився наглядати за справами дядька в Криму, звідси і переконання деяких істориків минулого про початок правління Хаджі Герая саме у 1428 році. Насправді ж Улуг-Мухаммед ще восени попереднього року без бою зайняв Крим.
Як великий хан поставився до найближчого родича свого ворога – незрозуміло. Навряд чи Улуг-Мухаммед залишив його при попередньому становищі, але так само навряд чи став переслідувати. Тож кілька років Хаджі Герай провів у Криму у відносному спокої, а литовські відомості про його втечу до Литви є анахронізмом – вони належать до наступних подій.
На зламі літа й осені 1433 року кримські беї проголосили новим ханом Сеїда-Ахмеда ІІ. А той, будучи прямим нащадком Токтамиша, вважав саме існування родичів Хаджі Герая загрозою своєму становищу. Хан відправив загін вершників, щоб убити і нашого героя, і його брата Джаная (в деяких джерелах – Джана Герая, але таке ім’я малоймовірне). Ті кинулися навтьоки.
Наступна історія передається майже однаково більшістю східних джерел, тож я вважаю її достовірною. Хаджі Герай, Джанай та один їхній слуга дісталися ріки і почали переправу. Люди Сеїда-Ахмеда засипали їх стрілами, убили коня Хаджі, а його самого двічі поранили, тож він почав тонути. Тоді слуга віддав нашому герою свого коня, а сам зник під водою (іноді додається, що він випросив у майбутнього хана опіку над своїми дітьми). Переслідувані вибралися на інший берег, а погоня відстала.
Далі у джерелах починається різнобій, в якому годі відділити правду від здогадок. Більшість авторів погоджується, що брати перепливли Дніпро, а на іншому березі чи то самі кинули коней, чи то їхніх коней вкрали. Потім Хаджі Герай пішов шукати допомогу, а знесиленого Джаная у цей час підібрав якийсь караван. Однак у одного з авторів Джанай гине ще на переправі, у іншого – брати перепливають Дон і вдвох шукають порятунку десь у Поволжі (що абсолютно безглуздо – тікати на схід у незнайому землю, довшим шляхом, ледь не прямо в руки переслідувачам).
Ну а потім, як уже мовилося вище, Хаджі Герай начебто переховується і зазнає знущань від дружини свого благодійника. Але деталі цього оповідання (країни, імена, строки) настільки відрізняються в різних джерелах, що я вважаю його хибно датованим переказом легенди, який механічно припасували до історії про втечу від Сеїда-Ахмеда ІІ. На мою думку, все було набагато простіше – загубивши Джаная, Хаджі Герай вирушив до своєї батьківщини, тобто Литви, де перебував наступні сім років, в якийсь момент навіть ставши старостою в містечку Ліда. І навіть якщо він дорогою переховувався чи вдавав із себе пастуха – це явно не тривало роками.
Згодом Сеїд-Ахмед розсварився із кримською аристократією, і влітку 1441 року рід Ширинів підняв проти нього повстання. Щоб мати свого претендента на престол, вони проголосили Хаджі Герая ханом, і навіть від його імені у вересні зав’язали зносини із генуезькою Каффою. Але це був лише початок справи.
Щоб умовити Хаджі стати правителем, до Литви восени вирушило велике посольство. Як повідомляв про це хроніст Мацей Стрийковський: «Казимир у призначений день у Вільно, в приготованому замку звів з литовськими панами того Хаджі Гірея на царство татарське і послав його в Кримську Орду з маршалком Радзівілом, який сміливо посадив його там на трон батьківський».
Отже, наприкінці осені 1441 року Хаджі Герай погодився правити Кримом. Посольство з номінованим ханом та литовським почтом перезимувало в Києві, а навесні 1442 року рушило далі. На зламі березня та квітня Сеїд-Ахмед вирушив у набіг на Поділля та Галичину – і кримські беї скористалися шансом. Вони впустили Хаджі у Солхат і присягнули йому на вірність. Новий правитель негайно розпорядився викарбувати монети зі своїм ім’ям на знак повноправ’я і незалежності – вони датовані 845 роком хіджри (закінчувався 11 травня 1442 р.).
Коли новина про воцаріння брата «дійшла до слуху Джанай-оглана, то він негайно прибув до державного трону Хаджі-Гірея і удостоївся різних милостей». Так само приїхав до Криму і Девлет-Кельді.
Сеїд-Ахмед ІІ, зрозуміло, не змирився із втратою Криму, і між ним та Хаджі Гераєм спалахнула десятилітня війна.
Але це вже інша історія.
