До Шептицького на щиті повернувся захисник Віталій Ванкевич. Громада провела захисника в останню дорогу.
На прощанні 1 липня побувала журналістка Район.Шептицький.
В бою за Україну, 12 червня, загинув Ванкевич Віталій Юрійович, 1995 року народження.
Віталій працював вчителем фізкультури в Гімназії №2 і тренером з футболу ДЮСШ №2.
У 2013 році, коли йому було 18 років, Віталій добровільно вступив до лав 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини до складу 45 окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського.
30 червня на щиті до Шептицької громади повернувся 30-річний захисник Ванкевич Віталій Юрійович.
Чин похорону провели 1 липня в церкві св. Йосафата. На прощання із воїном прийшли його рідні, побратими, колеги, учні, команда футболістів, яку він тренував, небайдужі містяни.
«Позивний фізрук, звучав серед війська. Але для дітей у нашому місті він був просто тренером. Він був тим, хто не просто вчив, знаєте, рухатися, займатися, а він вчив жити, боротися і не здаватися. Ми сьогодні бачимо перед собою образ тої людини, у якій поєдналася мужність воїна і теплота вчителя. Людина, в який тіло й дух не ворогували, а жили в гармонії. Він вірив, що спорт – це не просто гра, це школа характеру, витривалості, братерства. Він мріяв про спортзал для воїнів, які б могли не тільки там позайматися, але би могли щось спільне обговорити, поділитися наболілим. І розумів, що важливим є тіло, але так само не менш важлива є і душа», – звернувся до громади отець.
Після панахиди побратими понесли захисника до хреста в центрі міста. Містяни навколішки проводжали захисника в останню дорогу. На вічевій площі громада мала змогу попрощатися із воїном.
Побратими заявили, що загибель Віталія це непоправна втрата для них.
«Війна – це про мужність взяти відповідальність: за себе, за свою сім’ю, за громаду, за країну. У когось немає мужності для такого. А Віталій, завдяки своїм внутрішнім якостям і переконанням, був людиною, яка завжди і у всьому була готова брати відповідальність. І так, кажуть, помирають найкращі. Саме тому і помирають найкращі, що вони не можуть бути осторонь. Віталій не міг піти проти себе, не міг піти проти своєї природи. Він рвався в бій, він не боявся бою, він був переповнений в мужності», – сказав командир спецпідрозділу Головного управління розвідки міністерства оборони України.
Поховали Віталія Ванкевича на Алеї Героїв на Бендюзькому кладовищі.
