10 квітня в український прокат виходить кінострічка «Киснева станція». Це біографічна драма, в основі якої лежить історія лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, а саме – про знаковий фрагмент його біографії, коли в часі збіглися найбільші випробування та загрози для життя, а також надії на тендітне щастя в умовах тотальної неволі за часів СРСР. Який період життя Мустафи Джемілєва показаний у фільмі «Киснева станція»? Яке місце у фільмі посідає Крим? І чому фільм про радянського дисидента – це історія і про кохання? Про це ведуча Радіо Крим.Реалії Олена Бадюк говорила з режисером фільму Іваном Тимченком і генеральною продюсеркою кінострічки Світланою Соловйовою.
Історія фільму
1980 рік, СРСР. Політичний ув’язнений Мустафа Джемілєв відбуває заслання у селищі Зирянка в радянській Якутії. Мустафа працює на кисневій станції, щодня наповнюючи іржаві балони киснем. Це сюжет фільму.
Як кажуть автори, у стрічці перед глядачами відкриються маловідомі сторінки історії кримськотатарського народу. Боротьба, спротив, кохання на відстані, життя у вигнанні, здобуття свободи, незважаючи ні на що, – це теми, які показані на тлі задушливого радянського застою. Головні герої – Мустафа Джемілєв, його зіграв Борис Орлов. Дисидент, бранець режиму, засланий за тисячі кілометрів від дому, і Сафінар, її зіграла Христина Дейлик, молода вчителька, яка живе у місцях депортації в Узбекистані звичайним життям і має зовсім інші плани на майбутнє. Але доля розпорядилася так, що вона вирушає в подорож через усю країну.
Зустріч із Мустафою змінює її життя назавжди. «Киснева станція» – це не лише місце роботи головного героя, а й глибокий символ фільму. У світі, де всі дихають страхом, Мустафа стає тим, хто наповнює життя людей довкола киснем – вірою у правду та справедливість. Його боротьба здається безнадійною, але саме в найтемніший момент у нього з’являється шанс, сказано в описі стрічки.
Як виникла ідея?
Ідея створити такий фільм з’явилася ще 2015 року, каже Іван Тимченко, режисер-постановник фільму.
Це не просто питання якихось територій, це питання існування взагалі кримськотатарського народу Іван Тимченко
«Це була певна рефлексія на таку огидну анексію і те, як взагалі світ, як люди реагували. Говорили багато про території, про якусь там історію, але весь час забували про людей, яких вигнали звідти, які важко туди поверталися і, власне, що з ними буде далі. Тому що, на мою думку, це не просто питання якихось територій, це питання існування взагалі кримськотатарського народу в майбутньому. Сьогоднішні події це підтверджують», – розповів Іван Тимченко.
Про біографію Мустафи Джемілєва було вже багато інформації, каже режисер. Йому хотілося знайти те, про що ще не було публікацій. Для цього знімальна група разом зі сценаристом Михайлом Бринихом проводила з Джемілєвим серію інтерв’ю, щоб дізнатися про нього більше.
«Говорю відверто, що пан Мустафа не був дуже з нами відвертим, тобто він фактично повторив ті речі, які ми знали, але це дозволило знайти цю історію, яку ми розповіли фільмом», — згадує Іван Тимченко.
Вийшла історія про кохання, про гідність, із важким бекграундом радянської реальності, «країни, де гідність фактично є злочином», каже Іван Тимченко.
Вона відмовилася від усього і поїхала. Що буде далі, вона не знала фактично Іван Тимченко
«Двоє людей (Мустафа та Сафінар – КР), які ніколи один одного не бачили, вони тільки пишуть листи, і одна людина вирішує вирушити на інший край країни. Адже це не дорога, знаєте, як Київ – Львів, це дорога, що тривала кілька тижнів, фактично з перешкодами. Влада робила все, щоб цього не сталося. Тобто вона відмовилася від усього і поїхала. Що буде далі, вона не знала фактично. Але, зрештою, все склалося добре. Кримці (одна із самоназв кримських татар – КР) повернулися на півострів. Тобто це ще історія про перемогу, хоч і не дуже тривалу, на жаль», – каже режисер.
У засланні умови були легшими, ніж у в’язниці: люди ходили на роботу й отримували зарплату. Але це все одно була в’язниця, і люди не відчували себе вільними, каже Іван Тимченко. В обов’язок Мустафи Джемілєва входило наповнення балонів киснем, і це видалося режисеру знаковим.
«Це дуже символічно – у країні, де навіть дихати було важко. Людина, засуджена за безліч «злочинів», як вважала влада, наповнювала балони киснем. І промисловість працювала, і люди могли дихати», – каже Іван Тимченко.
Фільм і Крим
«Я знаю, який він насправді, наш Крим», – такі слова говорить у фільмі Сафінар. Для режисера Крим – це мрія про краще життя, в яке сьогодні неможливо повернутися. Не було змоги і знімати на півострові. Перша сцена у фільмі – Крим. Але знімали її в Херсонській області, і в тих місцях, які, як і Кримський півострів, побували під російською окупацією.
Проблеми виробництва
Проєкт дуже важко йшов, розповідає генеральна продюсерка фільму Світлана Соловйова. Але вона пообіцяла Мустафі Джемілєву, що роботу буде зроблено, і це зобов’язувало, згадує Соловйова першу зустріч із лідером кримськотатарського народу.
«Це людина, біля якої… Тобто ти відчуваєш спокій і впевненість, незважаючи на всі перепони, що відбувалися у його житті. І ви знаєте, я мала таку необережність із першої зустрічі пообіцяти, що ми доведемо цей проєкт до кінця».
Прем’єру фільму було заплановано ще на осінь 2022 року. Але спочатку підвів турецький співпродюсер, потім розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, і процес затягнувся, розповідає Світлана Соловйова.
«Ми завершили стрічку в 2023 році, але мали вже план на фестивальну дистрибуцію спочатку, тому робимо прем’єру фільму тільки зараз в Україні», – каже Світлана Соловйова.
На Одеському кінофестивалі фільм отримав спеціальну премію за найкращу пісню у фільмі.
Пісню Мустафа записав для Сафінар на аудіокасеті і передав її, переслав їй до Узбекистану Світлана Соловйова
«Не цю конкретну, але пісню Мустафа записав для Сафінар на аудіокасеті і передав її, переслав їй до Узбекистану. На жаль, ми не змогли використати оригінальну пісню, але це пісня спеціально написана, пісня турецькою мовою, яку виконала співачка Кальбен, дуже відома в Туреччині серед молоді, серед опозиційного руху. Ну і музику до фільму створив Джун Міяке», – каже Світлана Соловйова.
Стрічка вже взяла участь в основному конкурсі кінофестивалю в Таллінні. Відбулася прем’єра у Словаччині на фестивалі Fabio Fest та на фестивалі GoEast у Німеччині. Фільм був відібраний у конкурсну програму фестивалю Ginju у Південній Кореї та фестивалю Pilsen, в категорії фільмів, створених у спільному виробництві з Чехією.
