Правду про справжні, а не декларовані в заявах політиків, цілі нападу Росії на український Крим у 2014 році та спроби анексії його, можна побачити у відповідях на питання, чому російська кримська влада сприяє, а чому протидіє. І звідси випливає простий висновок про те, що жодна сакральність Криму для Росії не є метою, оскільки Росія ставиться до нього зовсім не як до святого сакрального місця.
Російська Федерація губить екологію, економіку, надовго вивела з ладу Північно-Кримський канал, впроваджує суто середньовічні методи боротьби з інакодумцями, продовжує розвивати мілітаризацію регіону, починаючи з військового навчання школярів і до розміщення ракетних установок та іншої зброї. Росія, незважаючи ні на що, продовжує використовувати Крим як великий авіаносець, хоч і ця метафора через ураження понад 20 російських кораблів, уже не зовсім відповідає дійсності.
Морской бой. Как Украина атакует Черноморский флот России (хронология)
Серед проблем, вирішенню яких Росія протидіє у Криму, однією з головних є прагнення влади не допустити відновлення прав кримськотатарського народу на своїй батьківщині. І в цьому за 10 років Росія досягла значних успіхів – кримським татарам практично відмовлено в участі в органах влади, їм нав’язана проросійська система релігійної організації, вивчення мови та освіту зведено до мінімуму, не розвивається національна культура, пам’ятники «реконструюють» до невпізнання і підлаштовують під російську історію, обраний самим народом Курултай і Меджліс вигнані за межі Криму та їхніх активістів систематично переслідують, а суди над ними фальсифікують. У Криму знову відроджено практику політичних вироків у фальсифікованих справах.
Про факти протидії вирішенню проблем корінного народу, вже звичних для російських чиновників на півострові, Крим.Реалії говорили з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим.
– Рефат-аг’а, чому нас вчить досвід минулої історії і чи ми робимо з них висновки?
– Очевидно, що люди мають вивчати уроки з минулих подій. Хоча б для того, щоб розуміти сьогодення та передбачати майбутнє. Отже, люди не можуть не розмірковувати про минуле, у тому числі через призму дій, які були можливі та бажані, але не сталися через різні обставини. Мені неодноразово доводилося говорити, що надання наприкінці СРСР Криму статусу автономії за лекалами Кремля стало фатальною помилкою Києва. Наголошу – не взагалі створення автономії, а саме «за лекалами Кремля», це ключове слово. Таке уточнення необхідне, оскільки частина українських політиків, не обтяжуючи себе дослідженням передісторії питання про автономію Криму, поспішно роблять висновок про те, що, мовляв, сам автономний статус дозволив Росії в 2014 році протягом декількох днів захопити півострів. Вони помиляються. Не сам статус автономії допоміг захопленню Криму, а саме її російський характер, вплив і втручання Росії. Очевидно ж, якби автономія була іншою – іншим був би і спротив втручанню та захопленню з боку Росії…
– Хочеться уточнити характер автономії: кримчани на референдумі голосували за КАРСР, але їх обдурили та створили російську автономію…
Росіяни становили більшість населення півострова, більшість в обласній раді, пізніше Верховній Раді
– Насправді, Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, відтворена після січневого референдуму рішенням Верховної Ради УРСР від 12 лютого 1991 року, незважаючи на історичний характер кримськотатарської автономії, за що проголосував референдум, стала автономією російських жителів Криму шляхом відмови від статусу КрАРСР і надання статусу якоїсь «Республіки Крим». До того ж, росіяни становили більшість населення півострова, більшість в обласній раді, пізніше Верховній Раді. А на користь більшості автономії не створюються, більшість має можливість вирішити всі свої проблеми простим голосуванням у парламенті, для неї не потрібний особливий статус автономії. Автономії створюються для меншин. При цьому ухилення Києвом від відновлення прав кримськотатарського народу, чиє масове повернення на свою батьківщину стало можливим з кінця 1980-х років, лише посилювало на півострові позиції Москви. Досить згадати наскільки брутально поводилося політичне керівництво Росії у переговорах щодо розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР та про подальше базування Чорноморського флоту РФ на території України. Я впевнений, що якби не цей вплив Москви на українських політиків, то проблеми корінного народу вирішувалися б значно швидше та повніше. Приблизно так, як вони почали вирішуватися в Україні після 2014 року, і особливо після 2022 року.
– Але на той час політика України все ще була під впливом Росії…
– Так, це був той період в історії України, коли у Києві ще сильно дослухалися до побажань та рекомендацій Кремля і багато робили, грубо кажучи, по-російськи. Тому ми розуміємо, що й не зовсім лояльна політика Києва до кримських тарар у 90-х роках була, по суті, не українською політикою, а виконанням вимог Кремля. Тому, коли ми у 90-х роках порушили питання про відновлення прав кримських татар та про відновлення нашої державності у формі національно-територіальної автономії у складі України, то виявилося, що власне наше місце вже зайняте, а наше право неможливо реалізувати. Створенням російської автономії Росія сильно загальмувала національно-культурний та цивілізаційний розвиток Криму, і як якорем – тоді цей образ був у вжитку з подачі Леоніда Грача (голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим з 1998 до 2002 року – КР) – прив’язала Крим до Росії. Цим «фокусом» Кремль і поставив першу перешкоду на шляху вирішення питання відновлення прав нашого народу, якого ми домагалися з моменту створення національного руху й особливо після московських протестів 1987 року.
– Як Москва посилювала свій вплив у Криму?
У Криму зберігалося потужне російське військове угруповання
– Причому весь цей час після 1991 року Росія послідовно і не соромлячись лише зміцнювала та розширювала свій вплив в Україні та особливо в Криму. Так, згідно з базовими домовленостями 1997 року, продовженими у 2010 році Харківськими угодами, кількість російських кораблів і суден могла бути доведена до 388 одиниць. На орендованих аеродромах у Сарабузі (Гвардійське) та Севастополі (Качі) дозволялося розміщувати 161 літальний апарат. У Криму зберігалося потужне російське військове угруповання чисельністю 25 тисяч осіб особового складу, оснащене всіма видами сучасного озброєння.
Таким чином Москва крок за кроком вибудовувала маршрут до заповітної мети підпорядкування України своїм інтересам. Старт «поверненню» України у свою орбіту і «табу» на європейську інтеграцію було дано в лютому 2014 року окупацією Криму. При цьому захоплення півострова було розпочато силами військових підрозділів Чорноморського флоту Росії, дислокованих на півострові, до яких незабаром стало прибувати підкріплення з території Росії. «Троянський кінь» спрацював…
– Чи могла Українська держава уникнути розвитку подій, що сталися у Криму в лютому-березні 2014 року?
Процес відновлення прав кримськотатарського народу сприяв би іншому змісту Кримської автономії
– Як на мене, могла. Якби Київ мав чітку державну політику відновлення справедливості щодо кримськотатарського народу, масове повернення якого з майже півстолітнього вигнання на свою батьківщину збіглося з розпадом СРСР та проголошенням незалежності України, безперечно, що процес відновлення прав кримськотатарського народу сприяв би іншому змісту Кримської автономії, внаслідок чого вдалося б уникнути домінування російської більшості та забезпечити рівні права всім жителям Криму, включаючи кримських татар та етнічних українців.
Власне, цей урок, коли ігнорування Києвом прав корінного кримськотатарського народу спричинило втрату стійкості України в Криму, має бути добре засвоєний, щоб статус звільненого Криму однаково був визначений як правом кримськотатарського народу на самовизначення, так і з непорушністю територіальної цілості Української держави.
Отже, нинішній статус Криму підлягає трансформації – замість аморфної автономії, що, безумовно, влаштовувало російську більшість та Москву, в Конституції України необхідно буде вказати наступне – «Кримська автономія в межах Кримського півострова є невід’ємною складовою України, яка здійснює повноваження, визначені Конституцією. Джерелом особливого статусу Кримської автономії є права кримськотатарського народу на самовизначення як корінного народу в Україні».
– Яким би міг бути Крим сьогодні, якби він, як і раніше, був у складі України?
– Окупація, що триває вже десять років, позбавила Крим багатьох можливостей, які потенційно сприяли сталому розвитку Криму. Росія ніколи не дасть Криму розвиватися в європейському цивілізаційному руслі, не надасть йому тих прав і свобод, які він має змогу отримати в Україні.
Раніше відкритий для міжнародного туризму півострів повернувся до радянських часів, коли пансіонати і санаторії знову повністю залежать від відпочивальників за соціальними путівками. Транспортні можливості Криму, включаючи морські порти й аеропорти, відразу втратили свою привабливість, оскільки півострів перетворився на прифронтову територію. Відсутність дніпровської води призвела до різкого скорочення виробництва сільськогосподарських культур і тваринництва.
Однак найтрагічнішими виявилися наслідки окупації Криму для його мешканців. Сьогодні Крим – це зруйновані долі сотень тисяч людей, суспільство, в якому панує тотальний страх і розпач. Сотні жителів Криму позбавлені волі внаслідок сфальсифікованих звинувачень та незаконних судових вироків.
Ми не сумніваємося в тому, що незабаром Крим та окуповані регіони будуть звільнені й повернуті під юрисдикцію України. І це дасть поштовх тим програмам розвитку Криму, які започатковано до 2014 року, і тим, що розроблені пізніше, і вони сформують абсолютно нові за характером можливості для розвитку в умовах політичної, економічної та правової свободи з використанням потенціалу усієї Європи.
