25 січня у Луцьку одружилися 29-річний боєць Влад Троцюк і 25-річна медикиня Марина Зубікова. Захисник познайомився з коханою під час операції, коли після поранення ноги на Донеччині лікувався у Волинській обласній клінічній лікарні.
Про це пише Суспільне.
На одруження молодята чекали з нетерпінням. На весілля з-за кордону приїхали рідні Влада. Також привітали молодят побратими військовослужбовця.
Історія кохання військового і медикині
З нареченою Владислав познайомився рік тому під час власної операції у медзакладі на Волині.
«Це було буквально кілька фраз. Я не бачив її обличчя, я не знав, яка вона, скільки їй років, оскільки вона була в масці, у своїй уніформі. Мені тільки запам’яталося, що її звуть Марина й у неї були веселі очі», — пригадує боєць.
Того вечора Марина робила анестезію військовослужбовцю Владиславу. Після поранення йому треба було прочистити рану, тому лікарі вирішили попередньо дати знеболення.
«Це була десь шоста година вечора, я була в операційній. Почали проводити Владу наркоз, почали спілкуватись. З самого початку все почалось на таких жартах, на сміху, дуже багато сміялися», — каже Марина Зубікова.
Боєць пригадує: коли вийшов з наркозу, почав відразу шукати Марину.
«Перша думка одразу про неї: а де та дівчина, з якою я спілкувався? Вона каже: тут я, тут. Сиділа, щось там писала. Мабуть, мою історію хвороби», — говорить Владислав.
Після операції захисник запросив Марину в палату на каву. Дівчина пообіцяла, що прийде і не прийшла.
«Думаю: ай, не піду я нікуди. Зараз прийду, а в нього там в палаті жінка, дитина. Нікуди я не піду», — пригадує свої сумніви Марина Зубікова.
Лише через місяць після операції Владислав та Марина випадково зустрілися на вулиці біля обласної лікарні, коли боєць на кріслі колісному гуляв з батьком, а дівчина йшла додому з чергування.
З того часу пара почала спершу переписуватися, потім спілкуватися й зустрічатися. Марина щодня приходила провідувати Влада у палаті. Коли бійця виписала з лікарні, закохані почали жити разом.
Владислав Троцюк — родом з села Білозерка, що на Херсонщині. До повномасштабного вторгнення жив і працював у Херсоні.
«Працював у сфері IT, робив сайти, займався рекламою. Одну ніч заночували під вибухи Чорнобаївського аеродрому. Але 25 лютого прийшлось все залишити і поїхати з Херсону. З мамою і сестрою їхали у невідомому напрямку подалі від вибухів, на північ», — каже Владислав.
Рідних хлопець довіз до кордону, вони виїхали у Німеччину. А сам, пригадує, поїхав до товариша з Умані й разом пішли у ЗСУ.
«Мені не хотілося попасти на Київщину і на Донбас. Тому що в мене є рідна Херсонщина, мій дім, мені є що захищати, — каже боєць. — Але попав якраз у бригаду, яка працювала у Київській і Донецькій областях».
Владислав служив сапером в окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького. Зізнається: ніколи не мав жодних переживань чи страху, бо знав свою роботу.
Поранення боєць отримав навесні 2023 року на Донецькому напрямку.
«Підірвався на міні. Тут в принципі нема що розказувати, це досить таки банальна ситуація. Взагалі в житті ні про що ніколи не жалкую. Навіть те, що отримав поранення — це не те, за що треба так переживати. Ти уже з цим живеш, ти вже далі рухаєшся», — розповідає Владислав.
Його кохана, 25-річна Марина Зубікова — анестезіолог обласної клінічної лікарні. Дівчина — родом з Вінниччини, третій рік проходить інтернатуру на Волині.
«Хотіла бути хірургом, але силою випадку потрапила на Волинь. Дуже не хотіла, бо я її не знала. Я шість років день в день провчилася у Вінниці. Але Луцьк за два роки став мені ріднішим. Лікарня по сімейному прийняла всіх інтернів, всі один одного підстраховують», — говорить медикиня.
Внаслідок підриву на міні у бійця була роздроблена п’яткова кістка. Майже рік з Мариною разом шукали варіанти лікування, щоб Владислав знову міг ходити.
«Порекомендували, що для мене, як для активного хлопця, найбільш мобільним варіантом буде саме протезування. Тобто, ампутація і протезування мені надасть більше функцій. Постійний протез я отримав в жовтні цього року в Superhumans і з того часу веду активний образ життя», — каже захисник.
Владислав та Марина — рік разом. Нині вони разом винаймають квартиру та планують спільне майбутнє.
«Влад — дуже веселий і має гарне почуття гумору. В принципі, наші стосунки йдуть такою лінією гумору. Я, як медик, він, як військовий — в нас дуже багато гумору на різні теми. Готуємося далі створювати сім’ю», — розповідає наречена.
За словами захисника, поки Марина працюватиме на Волині, він теж буде тут. Де далі закохані будуть жити — поки не знають. Кажуть: таких далеких планів не роблять.
«Хочеться, звичайно, мати повноцінну сім’ю. Мрію про дітей і гарний дім», — каже Владислав.
