Спеціально для Крим.Реалії
Договори Русі з Візантією, які стосувалися Криму, традиційно містили в собі зобов’язання Києва не лише не вторгатися в «Корсунську країни», а й захищати її від інших ворогів. А на початку ХІ століття справа повернулася так, що руси прийшли на допомогу візантійцям у боротьбі з бунтівниками на півострові.
На рубежі Х та ХІ століть в Криму посилюється роль місцевої аристократії негрецького походження. У 950-х роках василевс Костянтин Багрянородний у трактаті «Про управління імперією» констатував: «З того часу до сьогодні стало правилом обирати для Херсона стратигів із цих місць». Вторгнення русів у 971/72 і 988-989 роках, що закінчилися розоренням багатьох міст, включаючи Херсон, сильно підірвали позиції центральної влади. І хоча мир між Візантією та Руссю був відновлений у колишньому обсязі, все частіше вищі посади опинялися в руках найвпливовіших кримських сімей.
Однією з таких стала династія Цула (або Цуло). Судячи з прізвища, вони були не греками, але імена мали християнські. Фома Цула згадується у 940-х рр. як заступник високого чиновника з феми Фессалоніка. Оскільки і в Криму, і на околицях Салонік проживало безліч булгар (відомі і дунайські Дули, і окреме болгарське ім’я Цуїла), найімовірніше, Цули були саме булгарами (тюрками, а не слов’янами).
Вже у другій половині Х століття відомий Лев Цула, імператорський протоспафарій, стратиг Херсона. Часом близько 994-995 рр. датується напис на фортечній стіні головної лінії оборони Мангупа: «Побудовано цю стіну за днів топоторита Цула-бега, сина Полета». Топоторит, буквально «місцеблюститель», напевно, був намісником херсонського стратига – комендантом візантійського гарнізону на Мангупі. Приставка «бег» до його прізвища однозначно вказує на приналежність до хозарської (у широкому значенні) аристократії. Усього відомі сім імен представників цього роду: Цула-бег, Ігнатій, Феофілакт, Михайло, Лев, Георгій та Мосик.
На початку ХІ століття Візантія контролювала найважливіші міста півострова: Херсон, Мангуп, Сугдею, Боспор – і низку менших фортець, а степові простори належали печенігам. Не виключено, що Сугдея якийсь час після 971/72 року платила їм данину.
Але набагато більше клопоту Візантії завдавали руси. Якщо Херсон, захоплений Володимиром, повернули імперії, то Таматарха-Тмутаракань залишилася за Руссю. Точна дата остаточного оволодіння цим містом дебатується (за Святослава чи Володимира), але Володимир уже точно призначав туди намісниками своїх синів. Створена у 970-х рр. фема Боспор мала протистояти загрозі зі східного боку Керченської протоки, нехай навіть Візантія і Русь після походу Володимира уклали союз. На рубежі Х – ХІ ст. на Боспорі відомий стратиг Аркадій, там же знайдено велику кількість печаток візантійських чиновників, які адресували свої послання чиновникам Боспору.
Тим часом підходила до свого завершення понад сорокарічна боротьба Візантії з Болгарією, розпочата ще за участі Святослава. За цей час візантійці підкорили більшу частину болгарських земель, а 1014 року імператор Василь ІІ завдав нищівної поразки царю Самуїлу в битві при Клейдіоні і осліпив 15 тисяч полонених (за що отримав прізвисько Болгаробійця).
Історія знала випадки, коли дорога до константинопольського престолу проходила через Крим
Десь серед цих потрясінь розгорталася й особиста драма Георгія Цули. Судячи зі знайдених печаток, він був імператорським спафарієм («мечоносцем») Херсона, а потім став імператорським протоспафарієм і стратигом Херсона. Є ще одна печатка, на якій ім’я сильно пошкоджене, але зі схожим на інші зображенням святого Георгія. Титул її володаря звучить як протоспафарій Боспору. Якщо це справді печатка Георгія Цули, то перед нами – серйозне пониження на посаді, адже фема Боспору розташовувалася у списках куди нижче за фему Херсона, та й посаду стратига він не обійняв. Незадоволені амбіції – сильний мотив для повстання, до того ж, історія знала випадки, коли дорога до константинопольського престолу проходила через Крим.
Але навіть без особистих мотивів ситуація має пояснення. У першій половині XI століття портовими містами в провінціях (Навпакт, Антіохія, Редесто, Діррахій, Нікополь) прокотилася хвиля повстань з вимогою більшої адміністративно-економічної самостійності. Паралельно у низці провінцій місцеві династії зосереджують у руках фактичну владу: в Адріанополі – Торники, а Трапезунді (пізніше) – Гавраси. Саме з останніми частина істориків пов’язують правлячу династію князівства Феодоро. Ймовірно, щось схоже відбувалося і в Криму, де після захоплення Володимиром Херсон відновлювався переважно місцевими силами, а Цули відігравали у цьому головну роль. І тут раптом такий поворот.
Отож десь у другій половині 1015 року Георгій Цула підняв заколот проти Візантії.
Чому ж Цула переміщався не у зворотному порядку – з підвищенням від Боспору до Херсона? До середини ХХ століття більшість істориків вважали, що Цула був вождем повстання саме в Херсоні, але в останні роки цю думку мало хто поділяє. Справа в тому, що єдине писемне джерело, з якого ми черпаємо знання про події 1016 року, взагалі не згадує Херсон.
Хроніст Іоанн Скіліца так описав цю історію: «Василевс, повернувшись до Константинополя, у січні 6524 року відправив флот до Хазарії, поставивши екзархом Варду Монга, сина Андроніка, дукса Ліди».
Цей текст увійшов без змін до «Синопсису» історика Георгія Кедріна, що сам по собі примітно. Кедрін був непогано знайомий із ситуацією – його печатку знайдено під час розкопок у Судаку – отже, якби Скіліца помилився, Кедрін напевно його поправив.
Згадана «Хазарія» ввела у спокусу деяких істориків, які до сьогодні вважають похід чимось на кшталт останньої хозаро-візантійської війни. Тим часом, жодних археологічних свідчень хозарської влади над Кримом у цей час немає, тож, напевно, тут йдеться просто про східну частину півострова, названу так більше за звичкою. Назвали ж візантійці русів скіфами та таврами!
Крім того, знайдена печатка вестарха і катепана Херсона і Хазарії Никифора Алана, датована рубежем XI-XII ст., тож підстав для суперечок немає. Якби повстав Херсон – Скіліца так і написав (у крайньому разі, вжив би термін Клімати).
Точна дата початку подій невідома, але найімовірніше – кінець літа 1015 року. Союзи, укладені між Руссю та Візантією, традиційно передбачали допомогу русів у захисті Криму від ворогів (або від бунтівників). Але 15 липня помер Володимир Великий, між його спадкоємцями спалахнула боротьба за престол, і Цула міг сподіватися, що русам буде не до Криму. Втім, він помилявся.
Про те, що повстання Цули сприйняли в Константинополі серйозно, свідчать дві обставини. По-перше, флот до Криму було відправлено у січні, тобто поза звичайним сезоном навігації на Чорному морі. Ризик втратити кораблі в зимових штормах був великий, але, мабуть, ризик втратити Крим був ще більшим.
На допомогу Візантії знову прийшла Русь
А по-друге, на допомогу Візантії знову прийшла Русь. Джерело небагатослівне: Варда «спільно зі Сфенгом, братом Володимира, що був зятем василевса, підпорядкував країну». Думки істориків розділилися – одні вважають, що Сфенг був вождем якоїсь дружини русів у Константинополі і відплив до Криму звідти (малоймовірно); інші – що він прибув із Києва (ще неймовірніше), треті – що це князь Мстислав (або Святослав) із Тмутаракані (хоча обидва – діти Володимира).
Жодна з версій походження Сфенга не задовільна – Володимир не мав такого брата (хіба що побратима?) – тому рішення цієї загадки нам невідоме. А ось те, що діяла ця рать із Тмутаракані – більш ніж можливо. Тут і «історична Хазарія», і до театру бойових дій недалеко – можна легко координувати зусилля, та й жоден літопис на Русі не згадує цього походу на Крим, тобто ініціатива явно була не київською, а місцевою. Але в будь-якому випадку справа була серйозною, оскільки Константинополь звернувся за допомогою до іноземців.
Скіліца назвав Цулу «архонтом» країни, тому деякі дослідники взялися шукати на півострові залишки Хазарського каганату на чолі з власним правителем. Але, скоріш за все, слово архонт вжито тут як загальне поняття, покликане підкреслити масштаб повстання. Адже у вихідця з такої знатної кримської родини та ще чиновника двох найбільших міст просто не могло не знайтися прихильників. І оскільки етнічних булгар на сході півострова було набагато більше, ніж на заході, саме Боспор, а не Херсон, став столицею повстання, а підконтрольна Цулі територія («країна») охоплювала, можливо, колишні володіння хозар. Але шукати тут окрему державу на чолі з Цулою – безглуздо.
До речі, саме на Боспорі зафіксовано сліди руйнувань, одне з можливих датувань яких – саме початок XI ст.
За свідченням Скіліци, розгром повстання стався швидко: «Георгій Цула був полонений у першому зіткненні». Можливо, він мав намір відсидітися за стінами Боспору, але місто було взято штурмом загоном русів. Інші повсталі, дізнавшись про полон свого ватажка, мабуть, здалися без бою.
Херсон же, як і частина роду Цул, повстання не підтримали взагалі. Саме тому місту знову було надано привілей карбувати власні монети (їхній випуск припинився після захоплення Херсона Володимиром). На середині XI століття у ньому веде діяльність імператорський нотарій Іоанн Цула.
Крим ще буде предметом суперечок Візантії та Русі протягом усього століття.
Але це вже інші історії.
