Ще 11 років тому будівля, де розташовувався Меджліс кримськотатарського народу, виглядала зовсім по-іншому. Це був охайний двоповерховий будинок із гарним ремонтом. На вході майоріли два прапори – український і кримськотатарський. Той український прапор кримські татари у вже анексованому РФ Криму, переживши кілька нападів та обшуків, не давали зняти майже 8 місяців.
Як і зараз, у 2014 році Різа Шевкієв був членом Меджлісу кримськотатарського народу й обіймав посаду директора фонду «Крим». Розповідає, що одразу зрозумів, що під балаклавами «зелених чоловічків» ховаються військовослужбовці армії Росії. 23 лютого, у день пам’яті голови Першого Курултаю Номана Челебіджихана, кримські татари провели ходу до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі, де обстоювали інтереси української держави, каже Шевкієв.
«У переважній більшості Україну обстоював кримськотатарський народ. Ми були дуже стурбовані тим, що Крим може знову перейти під владу РФ, тому що Росія – це знищувач нашого народу», – пояснює він.
Вони зібралися знову – 26 лютого біля стін кримського парламенту в Сімферополі. Тоді понад 10 тисяч людей, кримські татари та кримчани інших національностей, виступили проти сепаратистських настроїв Верховної Ради Криму. Їм протистояло близько 5 тисяч представників проросійських організацій.
Але вже на ранок 27 лютого російський спецназ заблокував будинки Ради міністрів та Верховної Ради Криму, вулиці Сімферополя заполонила військова техніка армії РФ, а на міських адміністративних будівлях з’явилися російські триколори. Але на будівлі Меджлісу кримськотатарського народу продовжував майоріти синьо-жовтий український прапор.
За нього довелося поборотися, згадує Різа Шевкієв: «Нас попереджали. Приходила поліція. Я не знімав. Я казав: «Не зніматиму». І все».
Боротьба за український прапор у Криму
Одними застереженнями справа не закінчилася. В один із днів у квітні 2014-го, дочекавшись, поки Шевкієв поїде з офісу, до будівлі увірвалася так звана кримська самооборона.
Про те, що проросійські бойовики вже підставили драбину, зірвали український прапор і поставили на його місце кримський (прапор Автономної Республіки Крим – КР), Різа Шевкієв дізнався, коли йому зателефонували чергові. Як і про те, що його співробітники – здебільшого жінки – чинили спротив. Однією з них була Зодіє Салієва. Саме з нею телефоном говорив Шевкієв. Зараз він згадує, що тоді, «навіть не подумавши», сказав Салієвій «зняти та викинути той прапор» і повернути на місце український.
Жінка взяла новий прапор зі складу та залізла на підвіконня. Представники кримської самооборони ще перебували внизу, коли їм на голови полетів їхній прапор. Шевкієв називає Зодіє «героїчною жінкою».
Так вони змогли відвоювати український прапор уперше. Далі була ще нічна провокація, розповідає Шевкієв.
«Люди в масках, у балаклавах. Троє. Озброєні – видно було в одного в руках пістолет. Вони швидко залізли по трубах, як спецназ. Забрали наш український прапор», – розповідає член Меджлісу. Але на ранок на тому самому місці знову майорів синьо-жовтий стяг.
«У нас там був мій помічник, який неподалік жив. Я йому телефоную: «Прапор треба ставити». І ось він уночі приходить, залазить туди, ставить», – згадує Різа Шевкієв.
По український прапор на будівлі Меджлісу прийшли втретє. Теж уночі. Того разу навіть зламали кріплення, на якому тримався прапор. Проте зранку український прапор знову був на своєму місці.
2017 року сина Салієвої – Сейрана – заарештували у Криму. 2020 року російський суд засудив його до 16 років ув’язнення за звинуваченням в участі в організації «Хізб ут-Тахрір», забороненої в РФ. До самої Салієвої неодноразово приходили з обшуками.
Крім цього, Меджліс тероризували обшуками та закиданням вибухових пакетів. «Особливих пошкоджень не було, це більше для залякування було», – каже Шевкієв.
Їм удалося майже 8 місяців утримувати український прапор у центрі Сімферополя, столиці вже анексованого Криму. «Я не чув, щоб ще десь у Криму такий тривалий час у центрі міста утримували український прапор. Я завжди з цих питань телефонував до Мустафи Джемілєва (національного лідера кримськотатарського народу – КР). Він завжди казав: повертати, щоби український прапор висів», – згадує Різа Шевкієв.
У жовтні 2014 року будинок у Меджлісу відібрали. Тоді російська влада Криму звинуватила власників у тому, що вони нібито не проводили ремонт у будівлі, яка є пам’яткою архітектури та містобудування. Шевкієва засудили до штрафу за «адмінпорушення» – 4,5 млн рублів. Після апеляції сума зменшилася до 100 тис., які таки заплатити довелося. «А за ті 4,5 мільйонів мені постійно надсилали попередження, мовляв, ви підходите до кримінальної відповідальності за несплату тощо. Вони мене підводили до кримінальної статті», – розповідає Шевкієв.
Риза Шевкиев о состоянии здания Меджлиса в Симферополе (видео)
No media source currently available
0:00 0:00:57
У січні 2015 року від нього вимагали передати всі документи фонду «Крим», у тому числі й на майно. Замість того щоб підкоритися, Шевкієв зібрав усі речі, попрощався з батьками, пообіцявши невдовзі повернутися, та поїхав із Криму.
До Криму він так більше й не повернувся. Батьків він також більше не бачив. Його батько та мати померли у Криму. «Відчай був. Сісти, поїхати. На серці ж важко – батьки, мати. Ну, а потім здоровий глузд узяв гору. Ну, ось ти приїдеш, на кордоні тебе не допустять навіть тіла батька. Просто не пустять, заберуть і все. Ну, навіщо? Ні, краще я щось робитиму в боротьбі проти цієї путінської системи, ніж потрапити до їхніх рук і сидіти у них в кайданах», – каже Шевкієв.
«Залишити Крим Росії – означає загибель для мого народу»
У його кабінеті в Києві стоїть велика шафа, заповнена судовими справами. Шевкієв займається справами, пов’язаними з порушенням прав людини у Криму. За інформацією Кримськотатарського ресурсного центру, на грудень 2024 року в анексованому Криму зафіксовано 10 018 порушень прав людини. Покарання у російських колоніях відбувають 177 кримських політв’язнів, з них 108 – представники кримськотатарського народу.
Різа Шевкієв розмірковує про можливі переговори з РФ та статус Криму: «Сьогодні дуже серйозна ситуація виникла, коли «договірняк», так би мовити, може статися: поки що залишити Крим Росії. Це означає загибель мого народу. Припустимо, світова спільнота змусить [Україну] залишити Крим за Росією, тоді вони [росіяни] почнуть свою політику «видворення». Створять такі умови, що весь кримськотатарський народ почне виїжджати чи русифікуватися. І мій народ може розтанути, загубитися та зникнути. Адже нас колись було кілька мільйонів, а сьогодні лишилося 250-300 тисяч. Хто це зробив? Це робить Росія, лише Росія».
Діда Різи потрапив під жорна сталінських репресій і був звинувачений у «контрреволюційній діяльності». «Пів року він сидів у камері смертників. Потім навесні 1937 його розстріляли. Де тіло – невідомо», – розповідає Шевкієв.
Його звали Шевхі, він був директором однієї з кримських шкіл. Комуніст, «у друзях із керівниками Криму», працював в уряді, «піднімав колгоспи» та мав орден за «успіхи в розвитку народного господарства».
«Про мого діда відгукувалися зі сльозами на очах: як він допомагав людям ставати на ноги, допомагав матеріально. Він навчав дітей. Звичайно, як представники інтелігенції вони намагалися свій народ не лише грамоті навчити, а й підняти народне господарство, щоб люди добре жили. Він був учасником національного руху. Тоді він так не називався, але вони збиралися, були спілки, команди, які намагалися допомогти своєму народові», – розповідає про свого діда Шевкієв.
Коли забрали діда, батькові Різи було 16 років. У сім’ї було 4 дітей, наймолодшого старший Шевкієва так і не побачив – той народився вже після його загибелі. Сім’я пережила окупацію Криму нацистською Німеччиною. Шевкієву розповідали, як радісно зустрічали у Криму радянські війська, які прийшли звільнити півострів. Але невдовзі після цього, у травні 1944-го, в СРСР вирішили, що подальше проживання кримських татар у Криму є «небажаним». Так розпочалася депортація корінного народу півострова далеко на схід.
«Ви – зрадники! Зрадники!» Це постійно звучало. Більш міцних чоловіків били, але фактично в нас залишилися жінки, діти, люди похилого віку, тому що чоловіків усіх призвали до армії. Всі воювали, ніхто не відсиджувався», – розповідає Шевкієв.
Онуки депортованих: як трагедія змінила життя цілих поколінь (відео)
The code has been copied to your clipboard. width px height px
The URL has been copied to your clipboard
No media source currently available
0:00 0:32:35 Завантажити на комп'ютер
- 240p | 85,4MB
- 360p | 126,0MB
- 480p | 194,3MB
- 720p | 469,7MB
- 1080p | 586,9MB
Сім’я Різи потрапила до Самаркандської області Узбецької РСР. Там народився і Різа. Про Крим від свого батька він практично нічого не чув – той не любив говорити на цю тему. Хіба що окремі фрагменти, як ось цей спогад про збирання фруктів для відправки до Москви.
«Збирали яблука, груші – обов’язково з дерева. Ми, пацани, лазили, зривали ці плоди руками, приносили, загортали в папір, складали до ящиків. Усе це забивали, а коли питали: «А куди це? – До Москви». Але самі ми не могли взяти цю грушу і з’їсти. Такою була система. Нам діставалися ті, що вже впали або підгнили», – переказує спогади батька Шевкієв. – А ось бабуся багато говорила про Крим, але «забувала про погане і тільки – про хороше, про красу».
«Залишається одне – до повної перемоги. Поки Крим не повернеться до складу України»
Вперше у Криму Шевкієв побував у 1975 році. Заради цієї поїздки відмовився від мотоцикла, про який мріяв. Він тоді щойно повернувся з армії й накопичив півтори тисячі рублів, на які хотів купити «Яву». І тут його батько спитав, а чи не хоче він побачити Крим? Різа забув про мотоцикл і на ці гроші привіз маму та сестру до Криму. Одного разу побачивши Крим, він вирішив сюди повернутися жити. Остаточно переїхати до Криму йому вдалося 1991 року. Після життя в квартирі в центрі Самарканда його дружині було складно звикнути.
«Я був такий щасливий, що на батьківщину повернувся. Я щоранку виходив і дивився навкруги – така краса, таке повітря. Дружина звикла у квартирі стежити за дітьми, де була вода і все інше. А тут води немає, світла немає, доріг немає. Вночі сиділи при свічках, готували на дровах, води не було. Їй було важко морально, пів року часто плакала, а я її підбадьорював. Кажу: «Ти що? Ми на батьківщину повернулися. Почекай, настане час»», – згадує Різа Шевкієв.
Ще до переїзду до Криму Шевкієв приєднався до Кримськотатарського національного руху. Говорить, що його завжди хвилювали проблеми його народу.
«Я пам’ятаю, що в нас десь у п’ятому класі [у Самарканді] проводили опитування. Прийшли з блокнотами, піднімали кримських татар і питали: «Ви хочете вчитися своєю рідною мовою?». Моя однокласниця мені потім згадувала, що я підвівся з такою образою, очі налилися сльозами: «Так, хочу, але тільки в Криму!». Вони були безглуздими – ці списки, бо ніде такі класи не відкривали», – розповідає Різа.
1991 року на Курултаї кримськотатарського народу Різа Шевкієв став головою фонду «Крим», який досі займається облаштуванням кримських татар. Нині їхній офіс розташований у Києві. Різа дуже хоче побачити Крим.
А якщо Кримський півострів залишиться під російською окупацією? «Припустимо, знімуть політичні репресії, дозволять таким, як я, повернутися і жити безпечно – умовно. Поїхав би, але, звісно, не забував би про боротьбу. Я не зміг би просто відійти в тінь. Але я настільки в це не вірю, що вони [російська влада Криму] дозволять нам безперешкодно зайти і просто жити… Путінський режим це не дозволить, це гірше, ніж сталінський режим. Залишається одне – боротися до повної перемоги. Поки Крим не повернеться до складу України», – каже Шевкієв. Він у це вірить.
Риза Шевкиев о борьбе за возвращение Крыма (видео)
No media source currently available
0:00 0:00:38
