Перед нами книга «Формування модерної національної свідомості українців Криму: тенденції, перспективи та асиміляційні загрози (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.)», створена групою авторів. Як це не дивно, але це перша системна спроба розглянути історію українського населення Криму як цілісного явища. Книга є справжньою енциклопедією життя та самоорганізації української спільноти Криму, її становлення та розвитку. Попередні дослідження на цю тему мали більш фрагментарний і менш панорамний характер. Зазначимо головні опорні точки досліджень, що увійшли до видання.
Група українських істориків у складі доктора історичних наук Павла Гай-Нижника, кандидатів історичних наук Андрія Іванця, Ірини Краснодемської, Олени Газізової, Антона Божука та історика Сергія Губського зробила спробу системно розглянути історію українців у Криму з кінця ХІХ століття до сьогодні з іншими складовими історичного процесу на Кримському півострові. Книга спростовує поспішне твердження російських істориків і російських політиків, які борються за гегемонію на півострові, про те, що «ніяких українців тут не було ніколи».
Російська складова соціуму Криму, спираючись, за їхньою традицією, на військову силу та агресивну політику, охоче визнавала всі інші інонаціональні складові – скіфську, грецьку, вірменську, німецьку тощо – але водночас відмовляла у визнанні та фальсифікувала внесок у визнання кримськотатарської та української складових. Це означає, що саме вони, а не, наприклад, греки чи вірмени, становили росіянам, які захопили Кримський півострів силою, незаперечну конкуренцію та реальну загрозу як імперському етносу. Виявляється, українці не просто були у Криму, але помітно впливали на життя півострова й залишили незаперечні докази цього. Причому, у певні періоди часу українці спромоглися разом із кримськими татарами конкурувати за провідну роль у житті Криму.
Від прекрасної епохи до анексії: українці Криму в історії півострова (відео)
The code has been copied to your clipboard. width px height px
The URL has been copied to your clipboard
No media source currently available
0:00 0:26:13 Завантажити на комп'ютер
- 240p | 55,6MB
- 360p | 91,7MB
- 480p | 146,8MB
- 720p | 398,6MB
- 1080p | 559,6MB
До книги увійшли історичні нариси, які системно представляють проблему участі українців у розвитку Криму з кінця ХІХ століття і до сьогодні. Вони свідчать, що українці у Криму завжди відігравали помітну роль у його житті. Зокрема, французький інженер Мармон, який побував на півострові у 1834 році, описуючи Керч зазначав, що його дуже вразили пісні українських козаків. 1897 року, згідно зі статистичним переписом, у Криму проживало 63 тисячі українців, і вони становили 22% населення Перекопського, 21% населення Євпаторійського, 16% населення Керченського, 13% Севастопольського та 12% Феодосійського повітів. Звичайно, вже тоді українці відігравали помітну роль у всіх аспектах життя Криму.
Книга складається з 10 нарисів, які системно розглядають періоди розвитку українства в Криму. Антон Божук аналізує історичний період до Першої світової війни, так званої «прекрасної епохи» (1890-1914), результатом якої стало утвердження українських громад на всій території Криму. Він розглядає численні зв’язки Криму з Україною, зокрема, розвиток у Криму українського друкованого слова, зв’язки з українськими письменниками та поетами – Лесею Українкою, Олесем Ольжичем, Олександром Кониським та іншими діячами літератури. Він простежує діяльність українського театру в Криму, роботу кримських українських товариств зі збору коштів на пам’ятник Тарасу Шевченку в Києві, причому, описавши всі масштабні заходи в Криму, він зазначає, що «Крим найголосніше згадав Тараса Шевченка».
Кінець «прекрасній епосі» в Криму, як і розвитку регіону в цілому, зазначає автор, поклало захоплення півострова більшовиками, коли регіон був занурений у червоний терор і подальшу деукраїнізацію, яка, за його твердженням, з різними темпами тривала до відновлення незалежності України 1991 року.
Нарис доктора історичних наук Павла Гай-Нижника (він же укладач і науковий редактор монографії) присвячений аналізу українсько-кримських процесів під час діяльності уряду гетьмана Павла Скоропадського. Одним із головних політичних мотивів цього періоду була реалізація ідеї входження Криму до складу України у 1918 році. Вже у цей період українське населення у Криму, згідно з переписом 1918 року, становило 21%. Вже тоді відомий політичний діяч України Дмитро Донцов наголошував на тому, що «суверенітет України без Криму є ілюзорним», він акцентував, що «політично Крим є інтегральною частиною України і таким має залишатися й надалі. І втручання третього чинника (крім Криму та України)… абсолютно неприпустиме…».
Процес злуки Криму та України дійшов до політичних переговорів і розробки «Головних принципів об’єднання Криму та України» на правах «автономного краю», але позитивному вирішенню питання про входження Криму до складу України тоді завадила антиукраїнська та проросійська позиція кримського уряду Сулькевича, нещирість («крутійство, підступ і обман») з боку кримської делегації, втручання Росії, нерішуча позиція Києва та Берліна. Але історія цілком могла зробити тоді цей крутий поворот, і це змінило б історичну долю всього регіону. Втім, українська ідея не померла, з’їзд українців Криму в серпні 1918 року взяв курс на розвиток і зміцнення української спільноти у Криму.
Кандидат історичних наук Андрій Іванець провів дослідження процесу самоорганізації українців у Криму під час революцій і російсько-українських воєн 1917-1920 років. Цей період закінчується листопадом 1920 року, коли більшовицькі війська захопили Крим, а врангелівські частини евакуювалися з півострова. Розпочався червоний терор 1920-21 років, у якому загинули, за різними даними, від 12 до 120 тисяч людей, багато хто з них був українцями.
Андрій Іванець зазначає: «Незважаючи на те, що українська революція в Криму, як і кримськотатарська та російська, зазнала поразки, період воєн і революцій відіграв важливу роль у формуванні новітньої національної самосвідомості кримських українців, дав їм низку прикладів та досвід їх самоорганізації у формі громадянських, політичних і навіть військових структур». Зокрема автор має на увазі досвід формування Крайової Української Ради Криму, активісти української спільноти Криму в 2020 році відновили цю структуру. Таким чином, простежуємо історичну спадкоємність прагнень і задумів українства у Криму, що свідчить про дотримання українцями своїх національних інтересів на їхній етнічній території.
Етапом випробувань для української спільноти Криму став передвоєнний період, коли відбувалося формування тоталітарного режиму в Росії та згодом у СРСР. За цей час Крим пройшов через жорна масового терору під керівництвом Бела Куна та Землячки, які вирізнялися особливою жорстокістю. Для проведення терору всі структури ВЧК було реорганізовано в єдину організацію. Знищивши десятки, а то й сотні тисяч жертв, червоний терор у Криму став останнім акордом громадянської війни в Росії, вважає авторка цієї глави Ірина Краснодемська. 18 жовтня 1921 року була створена Кримська АРСР, яка не мала чітко вираженої національної характеристики, але стала однією з багатьох адміністративно-територіальних одиниць, яка мала виконувати вказівки з Москви.
Більшовицька реорганізація сільського господарства призвела до жорстокого голоду 1921-22 років, внаслідок якого в Криму загинули від 100 до 150 тисяч осіб, приблизно 15% від населення. Згідно з переписом 1926 року, в Криму проживало 77 405 українців, приблизно 10,8%. Але оскільки голод в Україні був ще жорстокішим, у Криму від нього рятувалися переселенці практично з усіх українських областей, а також із Донщини, Кубані, Слобожанщини та інших регіонів, особливо після 1923 року. Тому перепис 1926 року обґрунтовано ставиться під сумнів, навіть у той час у документах Кримської ЦВК йшлося про неповний облік українців, насправді вони становили не 10,8%, а 15-16% населення.
Рятуючись від голоду, українці Криму в 20-ті роки активно розвивають свій побут і національну культуру. У 1927 році на вимогу батьків на додаток до єдиної української школи імені Шевченка у Севастополі було створено семирічну українську школу в Сімферополі, але її матеріальна база була незадовільною – лише 2 класи у колишній гімназії. На весь Крим славились українські виконавські колективи.
Наприкінці 1932 року ЦК ВКП(б) ухвалив рішення про зупинення українізації, що відкрило шлях до масових репресій 1930-х років. 1933 року вийшла секретна директива Наркомосвіти про закриття українських шкіл, але в Криму правдами та неправдами українські школи зберігалися ще й у 1940-41 роках і налічували 7716 учнів. А під час терору 1930-х років у Криму, згідно з директивами зверху, було незаконно розстріляно та засуджено на тривалі терміни понад 4 тисячі осіб, серед них – 488 українців.
Діяльність українців Криму, їх участь в організації спротиву німецьким завойовникам та організації підпільного і партизанського рухів у Криму аналізує історик Сергій Губський. Автор відзначає досі замовчуваний факт, що багато недоліків і трагедій у партизанському русі Криму з боку командирів Олексія Мокроусова та комісара Серафима Мартинова, звільнених від командування у 1942 році, призвели до зниження ефективності партизанської боротьби, проте їхні скарги на нібито зрадництво кримських татар дали підставу більшовицькому режиму в 1944 році висунути проти них таке ж огульне обвинувачення і саме ним виправдовувати депортацію кримськотатарського народу.
На момент звільнення Криму партизанські загони налічували 3750 тисяч осіб, із них 313 були українцями. У квітні 1944 року 692 учасників партизанського руху було нагороджено орденами та медалями, і серед них – 119 українців.
Життя української спільноти Криму в 1950-1980 роках характеризується як шлях від розвитку до занепаду: соціальна апатія, повна відсутність українських шкіл, ігнорування української мови, криза в українському театрі. У цей час у Криму ще працюють Ялтинська капела бандуристів і музей Лесі Українки, проводяться кобзарські фестивалі, пропагує майстерність української вишивки Віра Роїк. Однак і українське мистецтво, і українська спільнота Криму не одержують допомоги та підтримки від української держави.
Photo Gallery:
І на тім рушникові: в музеї української вишивки імені Героя України Віри Роїк у Сімферополі (фотогалерея)
- Крим. Реалії
Вперше вишиті рушники Віри Роїк були представлені на Всесоюзній виставці в Москві у 1936 році
Спротивом російському реваншизму стала боротьба кримських українців у перші роки незалежності України. Січневий референдум 1991 року в Криму зараз трактується російськими пропагандистами як перший крок до незаконного референдуму 2014 року та анексії Криму Росією. Незважаючи на багатоплановий та активний розвиток української культури, активізацію політичного життя українців, організацію Євромайдану, українська громада не отримувала потрібної підтримки від Києва, що породжувало апатію та врешті-решт призвело до русифікації Криму і російської анексії.
Аналізуючи нинішній період окупації Криму Росією, автори відзначають наявність широкого спротиву багатьох кримчан її геноцидальній політиці, лінгвоциду, етноциду, воєнним злочинам та заборонам свободи слова, зібрань і віросповідання, знищенню української та кримськотатарської освіти, української науки. Крим окупований тимчасово, його буде звільнено та повернуто до складу України, вважають вони.
На підставі аналізу самоорганізації української спільноти Криму історики розробили кілька необхідних, на їхню думку, рекомендацій органам влади України, які б підвищили активність та ефективність діяльності кримських українців. Зокрема, вони пропонують відновити громадські організації українців, що існували до російської анексії, і забезпечити їх підтримку для ефективної роботи громадянського суспільства. При складанні Концепції етнополітики в Україні рекомендується розглянути впровадження соціального статусу «меншина в меншині» для захисту та забезпечення потреб українців, які перебувають в інонаціональному оточенні, з усіма такими заходами. Автори також пропонують внести до Конституції України положення про гарантоване представництво українців у регіональних органах влади Криму. У країні має існувати програма заходів щодо забезпечення національно-культурних потреб українців у всіх регіонах країни.
Видається, що ця книга, яка так повно відповідає на запитання, хто такі українці Криму та які їхні потреби, має стати енциклопедією, довідником і підручником для українських депутатів, державних службовців, військових, істориків, економістів, практичним посібником для студентів.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
