Спеціально для Крим.Реалії
На рубежі II та I століть до нашої ери Крим і Південне Причорномор’я були об’єднані у межах держави Мітрідата Євпатора. Минуло 1300 років – й історія повторилася, але вже у вигляді Трапезундської імперії.
XII століття, ймовірно, було найспокійнішим у середньовічній історії Криму. Можливо, тому, що до нас дійшло мало джерел цього часу, а можливо, так було насправді. Візантія володіла кримським узбережжям від Херсона до Сугдеї, південно-західною частиною гір, Боспором, Таманню та прилеглими частинами кавказького узбережжя. На цій території розташовувалися понад пів сотні міст і замків.
Степи Криму належали місцевій половецькій орді (хоча, наскільки можна судити, кочували там також і залишки торків і печенігів). Міста півострова, залишаючись візантійськими, платили половцям данину, а Сугдея перетворилася на їхній головний торговий вузол. За це степові правителі утримувалися від нападів на сусідів і посередничали у торгівлі Візантії з Руссю та Волзькою Булгарією.
Але на початку XIII століття відбулися події, що на 200 років змінили розстановку сил у Східному Середземномор’ї.
У 1203 році у боротьбі за владу над Візантією зійшлися Олексій III Ангел та його племінник – теж Олексій Ангел. Молодший претендент покликав на допомогу хрестоносців, ті взяли в облогу місто, а народні заворушення змусили василевса втекти. Втім, новий правитель Олексій IV протримався на престолі пів року, а його вбивця і наступник Олексій V – три місяці. 12-13 квітня 1204 року Константинополь вперше у своїй історії був захоплений ворогами. На престолі Романії (або Латинської імперії) сів Балдуїн I Фландрський.
На руїнах Візантії виникло кілька незалежних грецьких держав. Скориставшись військами своєї тітки по матері, знаменитої грузинської цариці Тамари, Олексій Комнін, син одного з попередніх василевсів, вступив у боротьбу за престол. 23 квітня 1204 року він зайняв Трапезунд, який став столицею нової імперії. Захопити Константинополь Комнінам так і не вдалось. І хоча головний уламок Візантії – Нікейська імперія – була більша і географічно ближча до Криму, півострів виявився частиною саме Трапезунда.
Найімовірніше, приєднання відбулося мирно. Поодинокі трапезундські срібні та мідні монети знаходили в Херсоні, Балаклаві та Сугдеї, 38 аспрів були знайдені на місці корабельної трощі в бухті Нового Світу. Самі по собі гроші не є доказом політичного контролю – монети з Трапезунда знайдено в Солхаті, в Азові, на Кавказі та нижній Волзі. Однак, незважаючи на свою нечисленність, трапезундські монети все одно зустрічаються в Криму частіше, ніж аналогічні нікейські, що свідчить саме за себе. На Тамані було знайдено печатку першого трапезундського імператора. Ще одним свідченням економічних зв’язків між метрополією та Кримом є велика кількість гончарної кераміки «трапезундського» типу в розкопках Судака.
Всі кримсько-таманські володіння, ймовірно, були об’єднані в одну адміністративну одиницю, відому як Ператія – буквально «По той бік». У 1282 році Іоанн II відмовився від претензій на Константинополь і склав із себе титул «імператора ромеїв», замінивши його на «василевс і автократор всієї Анатолії, Іверії та Ператії».
Форма залежності Криму і Тамані від Трапезунду була стандартною – щорічно столичний чиновник, архонт димосія, забирав із Херсона зібрані на півостровах державні податі. Напад турків-сельджуків на такий корабель зі скарбницею в середині 1220-х рр. призвів до війни їхнього султанату із Трапезундом. Однак перипетії та навіть датування бойових дій настільки туманні, що їх розбору буде присвячений окремий матеріал.
Оскільки метрополія розташовувалася у гірській області, Трапезундська імперія сильно залежала від продовольчого обміну. Головним місцевим товаром на експорт було вино, яке у величезних масштабах вивозилося до Криму та Константинополя. У зворотний бік йшла пшениця, просо та ячмінь, а також сіль, яка збагачувала італійських купців. Якщо у Каффі сіль коштувала 1,75 аспра, то в Трапезунді – від 3,5 до 5 аспрів. Також із Криму, Кубані та Приазов’я привозили річкову рибу, переважно осетрову. А якщо у Трапезунда виникали складнощі з тюркськими напівкочовими сусідами, то з Криму доводилося ввозити і продукти тваринництва: сир, м’ясо та сало.
Головним транзитним товаром імперії був шовк. Спочатку китайський шовк везли через сам Трапезунд, але у 1340-х роках цей шлях занепав. Натомість набув популярності шовк із Прикаспію та Туркестану, що вивозився через Тану і Крим. З Русі та Кавказу привозили хутра, які теж через півострів вирушали на Захід.
Морський шлях від південного узбережжя Криму до Трапезунда займав 10-12 днів – головним чином тому, що йти доводилося уздовж берегів. А ось до Синопу з Криму пливти було два-п’ять днів, тому імператори постійно воювали із сельджуками за володіння цим містом. І вже наприкінці XIII століття змінюється головний контрагент Трапезунда в Криму – з Херсона на генуезьку Каффу.
Владу Трапезунда над Кримом демонструє історія з єпископом Феодором. Ще 1208 року патріарший престол зайняв виходець із Нікеї Михайло IV. Але висвячених ним єпископів Амастриди, Сугдеї та Херсона трапезундські імператори вигнали, замінивши своїми ставлениками. 1222 року новим патріархом став Герман II. За деякий час (1223-го або, скоріше, 1226 р.) він відправив Феодора з місією в кавказьку Аланію. Але Трапезундська імперія претендувала на вплив у тому регіоні і тому всіляко перешкоджала Феодору. Той залишив послання з описом своїх нещасть, з якого ми знаємо подробиці.
І світська, і церковна влада Криму була підконтрольна Трапезунду
Дорогою єпископ був захоплений таким собі Цаманом і засланий до Херсона, де перебував у «середньому стані між свободою й узами». Скориставшись народними заворушеннями, Феодор втік і сховався в аланському селищі поблизу міста. Цаман вимагав видачі втікача, але ситуація в Херсоні змінилася, тому він сам був змушений рятуватися. Феодорові ж довелося постати перед судом херсонського єпископа. Врешті-решт Феодора відпустили і він вирушив на Боспор, але тамтешній архонт не впустив єпископа в місто (якщо автор називає «скіфами» половців, то в цей момент вони вчинили безрезультатний напад на Боспор). Найімовірніше, і світська, і церковна влада Криму була підконтрольна Трапезунду, тому так поставилася до нікейського єпископа. Однак із послання Феодора також випливає, що і в Херсоні, і в Боспорі не всім до душі припала нова влада, тому в містах і сталися заворушення.
Тим часом на Крим обрушилося нове лихо – монголи. І якщо перші два набіги 1223 і 1238 (популярна дата – 1239 рік – є наслідком помилки при перерахунку візантійського календаря на сучасний) були швидкоплинні, то в середині століття все змінилося. Але це вже тема окремого матеріалу.
У 1261 році нікейський правитель зумів відбити Константинополь у латинян, але відтворена Візантійська імперія була лише тінню себе минулої. Деякі колишні частини країни зберегли свою незалежність, включаючи Трапезунд. Крим, наскільки можна судити зі знахідок печаток XIV століття, залишався частиною Трапезундської імперії, при цьому були розширені торгові відносини Херсона з Візантією. Щоб посилити свій вплив на півострові, не пізніше 1280 року Константинопольський патріархат підвищив статус усіх кримських єпархій до митрополій.
Візантійська імперія була лише тінню себе минулої
Визнання Комнінами над собою сюзеренітету сельджуків у 1214 році та монголів між 1244-м і 1246 роком, природно, поширювалося і на їхні кримські володіння. Проте внутрішній устрій міст від цього змінився не сильно. Ми знаємо, що Сугдеєю у XIII і XIV століттях керував чиновник у ранзі севасту – можливо, система катепанату у візантійській Тавриці була скасована, і кожне місто отримало свою власну адміністрацію. Відомо близько 10 імен севастів, частина з них – тюркські. Походили севасти з різних родів, але механізм їхньої ротації невідомий.
Незважаючи на те, що з 1249 року кримські міста платили данину Монгольської імперії, вони продовжували визнавати над собою владу Трапезунда. Так, у 1343 році з метрополії до Ператії втекли кілька учасників династичної міжусобиці, але за наказом центральної влади вони були заарештовані та повернуті до столиці – як бачимо, місцева влада слухалася наказів імператора. А востаннє в офіційних документах Трапезунда Ператія згадується у булі василевса Олексія III 1364 року. Невдовзі після цього більша частина кримського узбережжя стала формальним володінням Генуї.
