ФОТОРЕПОРТАЖ
Квітневий ранок. Надворі хуртовина, яка важко лягає снігом на цвіт. Зависає мовчання на центральній площі Острога, де десятки людей чекають траурного кортежу, із яким «на щиті» повертається додому військовий Максим Казмірчук.
У неділю, 6 квітня, по квітах і снігу місто провело в останню дорогу свого захисника.
Уранці містяни зустріли навколішки траурний кортеж, що складався з поліційного автомобіля супроводу, чорного катафалка та легковиків під прапорами. Ніхто не дивився на те, що під ногами…
Кількагодинне прощання вдома – і хода, попереду якої були короваї від хрещених, церковні хоругви, прапори, у супроводу священників, хору, духового оркестру ЦКДТ рушила до Свято-Миколаївського храму Острога.
У церкві за упокій спочилого воїна молилося шість отців церков краю на чолі з благочинним Юрієм Лукашиком.
У храмі було пістряво: чорно від хусток і горя, що відбилося в очах, барвисто від квітів. Навіть один із короваїв прибрали синіми та жовтими квітами…
Після заупокійного богослужіння до родини та всіх присутніх звернувся отець Василь Жуковський.
«Дорога мамо Тетяно, татку Миколо, бабусю Світлано, рідні, близькі, друзі, сусіди, знайомі, острозька громадо. Сьогодні в нас сумний день, і таких сумних днів багато, сьогодні стало менше на ще одного прекрасного молодого юнака, перед яким, здавалося б, відкривався весь світ. Але, очевидно, Максим був народжений воїном», – сказав на початку проповіді Василь Жуковський.
Священник розповів, що Максим Казмірчук народився в Острозі, пізніше з родиною перебрався на Хмельниччину. Здобував вищу освіту в Житомирі.
«Повномасштабне вторгнення підступної путінської Росії перервало його плани. У березні 2022 року добровільно пішов у територіальну оборону в Старому Кривині, чергував на блокпості. А ще через деякий час 28 квітня 2024 року підписав контракт і вступив на військову службу у 128 окрему гірсько-штурмову бригаду. Проходив підготовку в навчальному центрі, а потім служив на дуже небезпечному Запорізькому напрямку», – розповів Василь Миколайович.
Виконуючи бойові завдання, зазнав важких поранень і помер у лікарні Запоріжжя.
«Немає слів, щоби висловити наші співчуття. Немає слів, щоб висловити наш біль. Немає слів, щоб утішити рідних і близьких. Як люди ми плачемо, уболіваємо. Водночас як християни розуміємо, що для кожної людини найвищий рівень розвитку – це досягнення любові. Бо і Господь Ісус Христос говорить, що більшої любові немає ніхто за того, хто душу свою віддав за друзів своїх. І ми сьогодні бачимо, що цей зовсім молодий юнак, якому ще жити і жити, з душею справжнього воїна, справжнього лицаря, справжнього бійця, українця, не пошкодував себе, коли на нашу країну прийшла біда, узяв зброю, щоб захистити рідну землю, незалежність, свободу від лихого підступного ненависного ворога», – наголосив отець Василь.
Священник також висловив глибоке співчуття родині, близьким, молив, аби Бог невинно вбитому українському воїнові Максиму дарував життя вічне в місці квітучім, де нема, ні журби, ні зітхання, а життя нескінченне.
У храмі з Максимом Казмірчуком прощалися рідні й близькі.
Після богослужіння відбулася громадська панахида. Траурну ходу, яка рухалася від храму до майдану Свободи, острожани та інші небайдужі зустріли навколішки.
Серед тих, хто прийшов попрощатися, були і секретар Острозької міської ради, в.о. голови Костянтин Кирилюк, його заступниця Марія Подгородецька, керуюча справами виконкому Ліну Гуріна.
Лунав Гімн України. Був припіднятий національний стяг.
Священники, церковний хор і всі присутні молилися за невинно вбитого воїна Максима. Коли хористи виконували піснеспів «Вічна пам’ять», крила лелек розрізали заметіль. Кажуть, так птахи забирають зі собою до Бога душу…
«Сьогодні ми зібралися тут, щоб провести в останню путь справжнього героя Казмірчука Максима Миколайовича. Його життя обірвалося надто рано, але воно було сповнене змісту, гідності, відваги та любові до рідної землі. Максим народився в місті Острог, виростав серед нас звичайним хлопцем із великим серцем. Добрий, щирий, життєрадісний, він міг підтримати словом і допомогти ділом. Спортивний, працьовитий, відповідальний – він мав усі риси, щоб його життя було довгим і щасливим. Але Максим обрав інше – він обрав боротися, захищати свою країну, свою родину, кожного з нас», – сказав у промові Костянтин Кирилюк.
Посадовець також говорив про бойовий шлях захисника, його прагнення боронити Україну.
«Йому був лише 21 рік, коли життя тільки починається. Але навіть у ці роки Максим показав більше мужності, ніж дехто за все життя. Його ім’я назавжди залишиться в нашій пам’яті. Він житиме в наших серцях, кожному спогаді й кожному вільному подиху», – підсумував Костянтин Миколайович.
Костянтин Кирилюк і Ліна Гуріна поклали квіти до домовини, висловили співчуття родині.
Під звуки мелодії «Плине кача» Острог зі сльозами прощався зі захисником.
Похоронили воїна на Новому цвинтарі на Алеї героїв.
На сайті Острозької міської ради розповіли, що Максим Казмірчук народився 24 вересня 2003 року в місті Острог Рівненської області, де проживав і навчався до шостого класу. Згодом, після переїзду родини, він продовжив навчання в селищі Старий Кривин Славутського району, де успішно закінчив місцеву школу.
Максим вступив до Поліського національного університету, що в Житомирі, на факультет енергетики, де здобував освіту за спеціальністю «Технік електромеханік». Однак із початком повномасштабної війни в Україні його життєвий шлях різко змінився. Максим вирішив відкласти навчання і вступити до лав територіальної оборони.
28 квітня 2024 року Максим підписав контракт з 128 окремою гірсько-штурмовою бригадою.
Воїн помер у лікарні Запоріжжя 2 квітня 2025 року від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання.
