Гетьман Павло Скоропадський називав цього генерала «лицарем без страху і докору».
29 червня 1919-го більшовики розстріляли в Одесі колишнього українського військового міністра, 61-річного Олександра Рогозу, за відмову перейти на бік Червоної армії.
Про це пише кореспондент видання АрміяInform Антон Печерський.
Олександр Рогоза народився 1858 року на Київщині в родині священника, дворянина Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії, Михайлівському артилерійському училищі, а після того закінчив Миколаївську академію Генерального штабу. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 років. 1908-го отримав звання генерал-лейтенанта, а за рік став командиром 19-ї піхотної дивізії армії Російської імперії. Командував дивізією в часи Першої світової війни. Відзначився в боях у Польщі, Румунії та Молдові.
До отримання наприкінці травня 1918 року міністерського портфеля 60-річний Олександр Рогоза зробив блискучу військову кар’єру. Підготовку до військової служби він розпочав зі здобуття освіти в Полоцькій військовій гімназії, згодом закінчив Михайлівське артилерійське училище в санкт-петербурзі та Миколаївську академію Генерального штабу. Бойовий досвід почав здобувати ще 19-річним юнаком, взявши участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 років.
Під час Першої світової війни Олександр Рогоза отримав чин генерала від інфантерії (піхоти), командував 25-м армійським корпусом, а згодом четвертою армією. Неодноразово проявляв себе як талановитий воєначальник і сміливий офіцер, за що був нагороджений кількома орденами Святого Володимира 2-го ступеня з мечами, Білого Орла з мечами, Святого Георгія 4-го ступеня.
Від командування військами генерал-лейтенанта відсторонили після більшовицького Жовтневого перевороту. Однак уже на початку квітня 1918-го він вступив до української армії. 30 квітня отримав від гетьмана Павла Скоропадського пропозицію стати військовим міністром в уряді Української держави. Прийняв її та розпочав активну роботу з реорганізації та українізації Генерального штабу, формування восьми нових стрілецьких корпусів. Сприяв реформуванню Запорізького корпусу, Сердюцької, Сіро- та Синьожупанної дивізій. Надавав підтримку козацтву.
Обійнявши міністерську посаду, Олександр Рогоза невідкладно вжив активних заходів до реорганізації Генерального штабу збройних сил Української Держави, залучивши до його роботи багатьох професійних військових, лояльних до ідеї української державності. Було розпочато роботу з формування восьми армійських корпусів. Армія Української Держави мала за мирного часу налічувати 309 тис. військовослужбовців. Її комплектування передбачалось на основі загального військового обов’язку з терміном служби в піхоті 2 роки, в кінноті й артилерії 3 роки та на флоті 4 роки.
Створення збройних сил відбувалось з урахуванням козацьких історичних традицій українського народу. Зокрема було встановлено традиційну систему військових рангів: генерал від інфантерії (повний генерал) став генеральним бунчужним, генерал-лейтенант — генеральним значковим, генерал-майор — генеральним хорунжим. Далі йшли полковник, військовий старшина (підполковник), сотник (капітан), значковий (поручик), хорунжий (підпоручик). Запроваджено нові знаки розрізнення та уніформи, ухвалено текст військової присяги, вживались заходи з упровадження у війську української мови.
Важливою складовою діяльності міністра стало реформування системи військової освіти, відкриття нових військових училищ та академій. Рогозі довелось докласти чималих зусиль для того, щоб відстояти приміщення Київського артилерійського та Чугуївського піхотного училищ, які планували передати під державний університет і сільськогосподарський інститут.
Після повалення гетьманату Директорією УНР, 15 грудня 1918 року генерал Рогоза був заарештований з наказу Директорії, але невдовзі звільнений. Маючи на меті виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 року відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор’єва був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної Армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року в самому центрі Одеси на Катерининській площі.
Жалобне оголошення про загибель генерала помістила газета «Киевлянин», яка публікувала список жертв червоного терору в місті. Де похований військовий міністр останнього Гетьмана – невідомо. Це був заслужений бойовий генерал, учасник багатьох війн і бойових операцій, стратег і реорганізатор українського війська, доля якого так само мало відома. Гетьман Павло Скоропадський називав його «лицарем без страху і докору».
Читати також: Петро Франко: фундатор української військової авіації, засновник «Пласту»
