У нашій рубриці «Обличчя району» журналісти інтернет-видання Район.Мукачево знайомлять своїх читачів з надзвичайними людьми, які мешкають серед нас, та розповідають про те, чим вони займаються, захоплюються та який внесок роблять у громаду.
У Міжнародний день екскурсовода, який відзначають 21 лютого, розповімо Вам про тих, хто не лише ділиться знаннями, а й створює незабутні враження.
Професія екскурсовода вимагає не лише глибоких знань, але і вміння спілкуватись, адаптувати інформацію до різних аудиторій та створювати атмосферу, яка заохочує до відкриттів. Вміння тримати увагу слухачів, розповідаючи цікаві історії та факти, є справжнім мистецтвом.
Тож, у цей день ми дякуємо всім екскурсоводам за їхнє терпіння, творчість і відданість справі. Ви робите світ більш відкритим і зрозумілим для всіх нас!
А також хочемо нагадати, а можливо і познайомити Вас із тими, хто допомагає гостям, а часто і самим мукачівцям, дізнатися більше про наше рідне місто Мукачево та наш закарпатський край. Журналісти розпитали про їхній шлях у цій професії, дізналися, чи відвідують екскурсії колег, чим відрізняються їхні екскурсії від інших. Також поцікавились про улюблене місце на Закарпатті, про дивні запитання під час роботи та ким би вони стали, якби не гідами.
Почнемо з тих, хто наразі не має змоги займатися своєю улюбленою справою, адже захищає нашу країну від загарбників. Троє екскурсоводів з Мукачева стали на захист кордонів нашої держави.
Один з них – Олександр Шершун, проводить екскурсії з 2011 року. Згадує, що першу свою екскурсію організував для трьох науковців з університету Брно. Вони приїхали, щоб ознайомитися з результатами археологічних досліджень. Тоді Олександр запропонував їм відвідати також і Середнянський замок, відомий своїми легендарними середнянськими підвалами.
«Тож, це була не просто перша екскурсія, а ще й перша екскурсія з дегустацією. З того часу в мене до цієї історичної споруди, підвалів та загалом до замку справжня любов», – усміхається чоловік.
Олександр завжди відвідував відкриті заходи своїх колег. Каже, що з інтересом спостерігав, як вони презентують свої авторські маршрути. Вважає, що ходити на екскурсії колег – це поширена та надзвичайно корисна практика. «Фішкою» Олександра стали тематичні й анімаційні екскурсії. Це могли бути прогулянки пабами або костюмовані заходи на історичних локаціях.
З усмішкою згадує про найдивніші запитання під час екскурсії.
«Пам’ятаю, запитала мене одна жінка, чи я раптом не брат відомого телеведучого Юрія Горбунова. Каже, ми з ним – одне лице. Потім ще після екскурсії виставила пост у фесбук з фотографією і написала, що для неї екскурсію проводив брат Юрія Горбунова», – каже екскурсовод.
Олександр вже давно поєднує роботу гіда з іншими. Але впевнений, що ким би йому не доводилося в житті працювати, завжди залишиться в душі екскурсоводом, адже йому подобається розповідати цікаві історії на неймовірних локаціях і ділитися цими знаннями з іншими. Пристрасть до історії та бажання створювати незабутні враження роблять Олександра Шершуна дійсно унікальним та цінним гідом.
***
Ігор Гуледза у 2022 році пішов добровольцем захищати нашу державу. До сьогоднішнього дня знаходиться у лавах ЗСУ.
Перші екскурсії Ігор почав проводити ще під час навчання на кафедрі «Туризму» УжНУ. Загальний стаж роботи гідом – 14 років.
«Добре пам’ятаю свій найперший супровід. Це трапилося під час стажування в Туреччині. Мені потрібно було зустріти в аеропорту групу, супроводити до готелю та надати інформацію про їхню програму відпочинку. Це було дуже хвилююче. Щойно взяв до рук мікрофон, мені вдалося себе опанувати та зрозуміти, що все не так складно. Уже після повернення додому почав проводити екскурсії на Закарпатті. І перша була в Ужгороді. Тоді зрозумів, що хочу працювати у внутрішньому туризмі та ділитися своїми захопленням та любов’ю до рідного краю», – розповідає Ігор.
Якщо Ігор має таку можливість, то завжди відвідує екскурсії колег. Вважає що на Закарпатті, та й загалом в Україні, працює багато талановитих екскурсоводів. Спілкування з кращими представниками індустрії дозволяє вчитися чомусь новому та професійно зростати.
Чоловік розповідає, що має багато улюблених місць на Закарпатті.
«Я виріс на Воловеччині (зараз частина Мукачівського району). З дитинства топтав схили та полонини Карпат. У дорослому віці долучився до скаутської організації «Пласт» та значно розширив горизонти своїх мандрівок. Окремим моїм захопленням є місцева архітектура, зокрема, дерев’яні храми Карпат», – зазначає Ігор.
Також чоловік додає, що досить довго шукав свій стиль роботи. Екскурсоводу подобається досліджувати історію Мукачева та Закарпаття до дрібниць та лаконічно, а головне – цікаво, розповідати гостям. У цьому Ігорю допомагає його захоплення колекціонувати старі зображення. На його екскурсіях люди «наживо» можуть побачити, як виглядало Мукачево 50, 100 чи навіть більше років тому.
Щодо дивних заптань, також зазначає, що їх було досить багато. Та може виокремити декілька.
«Якось мене запитали, чи я часом не сепаратист? А іншого разу, скільки у мене паспортів? Останніми роками перед війною у деяких ЗМІ любили навішувати подібні ярлики на закарпатців. Гадаю, зараз все стало на свої місця. О, і у мене є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду закордон», – каже Ігор.
Колись у чоловіка був вибір навчатися на юридичному чи географічному. Ігор обрав кафедру «Туризму» географічного факультету УжНУ. Якби обрав інший варіант, думає, працював би у силових структурах. Зрештою, так і сталося.
***
Андрій Бурлай із березня 2023 року також служить у лавах ЗСУ і захищає українців.
Першою у Андрія була імпровізована екскурсія по Мукачівському замку «Паланок», де він був на підробітках прибиральником.
«Всі штатні екскурсоводи були зайняті, тож я запропонував свої послуги. Був одягнений у стару військову форму. Але мене найняли і я протягом трьох годин розповідав усе, що знав. За що і заробив 100 гривень. На той час, у 2012 році, немало», – згадує з посмішкою чоловік.
Розповідає, що часто відвідував екскурсії колег, аби обмінятися досвідом. Та й цікаво, каже, послухати, як воно в інших.
Щодо улюбленого місця на Закарпатті, то зізнається, що все ситуативно. Але перше місце для нього – завжди мукачівський замок «Паланок».
«У кожного екскурсовода – свій індивідуальний і навіть неповторний стиль. Тому вони всі відрізняються. Але база для них одна, тому вони і схожі одночасно», – відповідає на питання Андрій.
Найдивніше питання, яке йому задавали, водночас і найсмішніше. Каже, що люди хотіли дізнатися, де у нас тут ховались бандеровці.
А отна запитання, ким би був, якби у його житті не було екскурсій, каже, що важко відповісти.
«Як показало моє життя, загадувати наперед – марно. Адже життя може кардинально змінитися через не залежні від нас причини. Наприклад, війни, чи пандемії», – підсумовує Андрій.
***
Василь Бабіля у сфері туризму та екскурсій вже 49 років. За цей час провів неймовірну кількість екскурсій, які підрахувати складно. Щодо першого свого досвіду, розповідає, що водив людей на обов’язкові локації.
«Як думаєте, які екскурсії були за радянських часів? До пам’ятника Леніна, воїнам-визволителям, до вічного вогню у Комсомольському парку. Ось там проходили всі перші екскурсії. Це була обов’язкова програма», – згадує Василь Бідзіля
Розповідає, що раніше, коли були курси екскурсоводів, то відвідував заходи колег постійно. Додає, що отримати категорію у той час також було дуже складно. А для туристів влаштовували цілі ексурсійні багатоденні тури.
«Із турбази на турбазу переїжджали. Чотири дні в Ужгороді, чотири дні в Мукачеві, чотири в Хусті», – згадує пан Василь.
Екскурсовод дуже любить озеро Синевир. Каже, що раніше туди водив піші екскурсійні групи Мукачева. Також водив групи на Говерлу. Загалом вдавалося провести 111 груп за сезон. У одній з таких подорожей пан Василь зустрів свою майбутню дружину.
«То була остання група з зимового сезону, яку повів на Бескидський хребет кататися на лижах. Ми говоримо, що жарт триває вже сорок років. Вона з подругою тоді поїхала. Згодом, сьомого липня ми пішли у похід пішки до Синевіру, сьомого вересня в нас було весілля, через сім місяців у нас народився син» , – згадує чоловік.
У пана Василя індивідуальні екскурсії, каже, саме тим вони і відрізняються. Проводить їх не більше, як для вісьмох людей. Щодо дивних питань, то зазначає, що усе залежить від часу, коли він проводив екскурсії. Питали і про мову і багатонаціональність.
***
Максим Адаменко активно поєднує екскурсії, які проводить, з волонтерством та допомагає військовим. Цими днями чоловік планує провести вже 100-ту екскурсію вечірнім замком «Паланком» за донати та придбати необхідні для наших воїнів речі.
А загалом екскурсіями Максим займається вже понад 15 років.
«Перша екскурсія в мене була невдалою: я погано володів матеріалом і мав слабкий словниковий запас українських слів. То була львівська фірма, для якої потрібно було провести україномовну екскурсію, хоча туристи були з Донецької області. Це було щось схоже на «паляніцу», і усе в такому стилі. Тому я дуже переживав і розумів, що то було невдало. Та й більше мене та фірма не замовляла», – згадує Максим.
Екскурсії своїх колег Максим також відвідує, адже через те, що подача матеріалу у всіх різниться, це дуже корисно.
Улюбленими місцями на Закарпатті для екскурсовода є ті, які він досліджує зараз. Наразі чоловік вивчає села Бобовище та Щасливе, тому для нього ці куточки є найцікавішими та найулюбленішими наразі.
«Нещодавно знайшов краєвид з гори Соплівіца на мукачівську долину. Тепер це моє найулюбленіше місце. Через місяць це може бути Завидово, Макарьово або ще щось у тому напрямку. Досліджуючи різні об’єкти історії, я потім складаю екскурсійний маршрут, який був би цікавим як для дорослих, так і для дітей», – розповідає Максим.
Саме цим, каже, і відрізняються його екскурсії. Він намагається створювати більш унікальні, освітні й краєзнавчі програми. Щоб дізнатися про культуру та історію кожного місця, кожної громади, такої як Мукачівська, до прикладу. Також йому подобається проводити інтерактиви, аби учасники не лише бачили та чули, а ще й могли спробувати зробити щось самостійно — виготовити, приготувати або засмажити, щоб мати свій власний досвід.
«Щодо питань, то є такі, які просто ставлять у ступор. Наприклад, яка глибина озера Санаторія Карпати або яка кількість сходинок на другий поверх Палацу Шенборна», – каже чоловік.
Якби Максим не був екскурсоводом, то, певно, став би мандрівником-дослідником. У 2020 році він планував переїжджати у село, щоб створити інтерактивну ферму та приймати туристів і школярів, показати інтерактивне сільське господарство, ремесла та проводити екологічні уроки.
***
Вікторія Гудак працює екскурсоводом протягом 16 років. На даний час жінка також активно волонтерить та конвертує частину з вилучених коштів у допомогу для військових, зокрема варто відвідати захід під назвою #Вперед_в_минуле_за_донат.
«Перша екскурсія була до озера Синевир. Було в мене шість туристів. Дуже хвилююча була для мене подія, адже я не була до того на Синевирі, але обрала для себе цей маршрут. Мені поталанило, мій шофер ходив всюди зі мною та все мені допомагав, показував, бо я добре знала матеріал, але не знала точно, з якого боку, що знаходиться», – згадує Вікторія.
Вікторія також із задоволенням відвідує екскурсії своїх колег. Каже, що то моральна підтримка, а також можна почути щось нове.
Улюбленим місцем на Закарпатті для неї є озеро Синевир, тож відчуває його своїм місцем сили. А от екскурсії, які проводить, вважає унікальними за рахунок своєї подачі, харизми та стилю, а ще завдяки тому, що завжди використовує портфель екскурсовода та проводить гру «Quest» і розігрує різноманітні призи, які сама і створила. За допомогою старих фото легше та цікавіше «втягувати» туриста у «магію екскурсії», вважає жінка.
«Найбільш дивним питанням було від пенсійного віку екскурсанта. Мені було десь 25-26 років і він мене запитав: «Коли було краще жити: за чехів чи за угорців»?. Ще одним дивним питанням є, коли екскурсовода питають за вартість метра квадратного квартир по місту. А так в принципі всі звичайні», – згадує Вікторія.
А от якби жінка не стала екскурсоводом, то каже, була б, мабуть, психологом.
«Правда, моя вища освіта каже – «Фахівець з туризму», тому всі мої дороги повʼязані так чи інакше з туризмом», – підсумовує Вікторія.
***
Василь Стецько екскурсії проводить з 2010 року. Перший досвід отримав, коли ще навчався на факультеті туризму. Час від часу проводив екскурсії: спочатку в замку «Паланок», далі – на інших обʼєктах.
«Наш викладач, також екскурсовод, Отокар Вікторович Касинець дав мені перші групи для досвіду. Це були дитячі, з літнього табору. Памʼятаю, як тепер. Маршрут був по санаторіям Закарпаття: «Карпати», «Квітка Полонини», «Сонячне», і також заїжджали дивитися ДОТ лінії оборони Арпада на Уклинському перевалі. Автобус старенький «ЛАЗ турист», водій Іван Іванович підтримував мене, було досить важко розповідати, бо діти галасували, а крісло екскурсовода крутиться. Був цікавий досвід. Діти гіперактивні і не хотіли слухати текст екскурсії, та і я був недосвідчений, не знав як і чим їх зацікавити. За першу екскурсію я б поставив собі 3 бали з 5», – згадує Василь.
Екскурсії своїх колег завжди відвідує. Під час курсів підвищення кваліфікації, тематичні екскурсії, відкриті, екскурсії практики під час навчання. Коли буває в цікавих і нових місцях де ніколи не був, завжди бере екскурсовода і завзято слухає.
«З розповіддю фахівця стіни оживають, а ви можете перенестись в атмосферу того чи іншого обʼєкта. Рекомендую всім брати екскурсовода місцевого», – зазначає чоловік.
Серед туристичних обʼєктів Василь полюбляє місця, де мало хто ходить.
«Наприклад, Дике озірце в НПП Синевир. Або руїни костелу в Мужієві. Там якась особлива аура. Також люблю Колочаву, бо там навкруги гори, а це – моя стихія, місце сили. В горах найбільше полюбляю прогулюватися буковою алеєю над водоспадом Шипіт – виняткове місце! Також улюблене місце для мене – «німецький пляж» на березі Тиси в межах Хуста. Гора і потужна річка роблять цю місцевість особливою», – згадує з натхненням чоловік.
Щодо ексклюзивності своїх екскурсій, то каже, що напевно з досвідом трохи більше почав робити акцент на емоціях туриста, а не на фактах про обʼєкт. На початку працював, бо платили гроші, як би це банально не звучало. А з часом почав кайфувати від зворотнього звʼязку з туристами, коли бачить, що їм цікаво. Полюбляє шукати «родзинки» і розповідати, а не просто давати сухий текст, який є в інтернеті.
«Часто серед питань особливо в дитячих групах звучить: «Чи довго потрібно вчитися, щоб бути екскурсоводом?». Ну, а найцікавіше було питання, коли група з Полтави, прості аграрії, була на Закарпатті чотири дні, і я з ними працював. От один турист сказав: «Ти гарно розповідаєш, любо слухати! Але нам цікаво, якби ти з нами випив, що б ти нам і як розповідав?». Або таке було: «А це справжній замок, чи його побудували для туристів?». Причому це питання задавала доросла адекватна жінка», – згадує Василь.
Каже, якби не став екскурсоводом, то був би водієм туристичного автобуса, адже дуже любить подорожувати і їхати у великому транспорті. Василь з дитинства любив далекі мандрівки, просто їхати і дивитися у вікно.
«Або архітектором. Полюбляю креслення і дизайн», – підсумовує чоловік.
Читайте також: Обличчя району: хто та де робить масаж мукачівцям
***
Оксана Поляк працює екскурсоводом в Мукачівському історичному музеї з 2009 року.
«Моя перша екскурсія була проведена для учасників фестивалю «Смарагдові витоки», що проходив на території замку влітку. Екскурсія була коротенькою, я дуже хвилювалася, з голови вилетіли всі дати, але діти були задоволені і це дало мені можливість повірити в себе», – розповідає Оксана.
За можливості жінка намагається відвідувати відкриті екскурсії і лекції, які періодично проводять колеги, адже вважає, що екскурсоводи – вічні студенти.
Щодо улюбленого місця на Закарпатті, то каже, що обожнює гори! Полюбляє ходити в туристичні походи. Відпочиває там і перезавантажується.
«Я – штатний екскурсовод Мукачівського історичного музею, тому і екскурсії проводжу тільки в стінах замку. Але немає двох ідентичних екскурсій. Бувають туристи, які замок відвідують далеко не перший раз, але бачать і чують щось нове», – додає Оксана.
Щодо питань, які задають туристи, виділяє декілька: «Де виловили качку, яка виплила з колодязя?» та «Чим годували крокодилів, які жили у ровах навколо замку?».
При вступі в Мукачівський Технологічний інститут Оксана подавала документи на дві спеціальності «Туризм» і «Фінанси». Пройшла на обидві, але обрала «Туризм», чому дуже радіє. В іншому випадку, каже, сиділа б десь в офісі за комп’ютором.
***
Юлія Новак проводить екскурсії з 2010 року. Ділиться, що перша стала для неї справжнім викликом, адже то відразу була група з сорока людей.
«Пам’ятаю свої переживання і допитливі очі людей. Відчуття, як на екзамені – здам чи провалю. Але коли буря емоцій вляглася, то прийшло розуміння, що люди хочуть почути інформацію, а не екзаменують мене. Це була екскурсія Мукачівським замком «Паланок», Мукачівським монастирем та центральною частиною міста. Відкинувши переживання, згадала слова своїх учителів Вікторії Юріївни Протченко та Касинця Отокара Вікторовича, що людям цікаво почути історії та події, які я можу їм розказати і я не на екзамені. То далі діло пішло! А той день пройшов, як п’ять хвилин. Ця справа мене захопила, адже Закарпаття неймовірно багате на історичну та культурну спадщину і досліджувати це дуже цікаво», – згадує Юлія.
Своїм улюбленим місцем на Закарпатті вважає озеро Синевир, гірське село Колочава та замок «Паланок».
На своїх екскурсіях Юлія намагається зацікавити екскурсанта застосовуючи методичні прийоми показу і розповіді у різних своїх проявах.
«Екскурсанти іноді можуть задавати різні питання і на перший погляд вони можуть дивно звучати, типу: «А чому саме в це місце поставили пам’ятник?», «Звідки береться водоспад?», «Чому у мінеральній воді бульбашки?». Але разом з питаннями я розумію, що дивних запитань немає, і питання є стимулом для мого розвитку та пізнання тих чи інших речей чи подій», – каже жінка.
Юлії подобається досліджувати історії та події. Тому, якби вона не стала екскурсоводом, то працювала б у архіві чи бібліотеці, досліджуючи історію, або викладачем, розповідаючи всі ті історії.
***
Богдан Горват почав діяльність орієнтовно 2004 року. Наразі працює священнослужителем, а от екскурсії для чоловіка – то улюблене хобі.
Першу свою екскурсію пан Богдан провів у Мукачівському замку «Паланок». Каже, що сам відкрив його для себе. Зазначає, що коли були курси екскурсоводів, то часто відвідував екскурсії колег.
«Моїм найулюбленішим місцем на Закарпатті є, звичайно, озеро Синевир та наш замок «Паланок», – зазначає чоловік.
Пан Богдан переконаний, що кожна його екскурсія унікальна по-своєму. Усе залежить від того, для кого він її проводить: діти, дорослі чи вчителі.
Додає, що питань дивних було багато, зараз навіть уже й не згадає.
