Спеціально для Крим.Реалії
Розкол у Кримському ханстві закінчився, і Сахіб Герай став єдиновладним правителем. Але якщо Москва очікувала, що зможе легко домовитися з ослабленим сусідом – то прорахувалася.
Переговори та походи 1537-1539 років
Щоб налагодити стосунки із Сахібом Гераєм, який відновив цілісність та єдиновладдя у ханстві, 9 вересня 1537 року до Криму вирушив Микита М’ясний. Він мав донести до хана просту думку – якщо той справді хоче покращити свої відносини з Московією, то й йому теж слід робити кроки в цьому напрямку.
На відповідь чекати довелося недовго. 24 листопада до Москви приїхав ханський гонець Дервіш-Алі з грамотою, в якій Сахіб Герай викладав своє бачення двосторонніх відносин. З одного боку, хан писав, що хоче бути з великим князем у дружбі, «як був батько його Менглі-Гірей цар із батьком твоїм, з великим князем Василем». Але з іншого – обставляв це рядом умов. По-перше, виплатою данини: «Якщо пришлеш мені, що посилали ви завжди нам за звичаєм, то добре, і ми за дружбою стоїмо; а не прийдуть поминки до нас усю зиму, станеш волочити і відкладати до весни, то ми, сподіваючись на Бога, самі шукати підемо, і якщо знайдемо, то ти вже потім не гнівайся. Не чекай від нас посла, за цим справи не відкладай, а зволікатимеш, то від нас добра не чекай». По-друге, перемир’ям із Казанню: «Казанська земля – мій юрт, а Сафа Гірей цар – брат мені». Сахіб пропонував великому князю, щоб той «після цього дня війни на Казанську землю не лагодив» і «раті своєї не посилав би», а натомість обмінявся посольствами. Тоді «між вас добрий мир був».
У разі невиконання цих умов Сахіб Герай загрожував великою війною: «Тепер не по-старому, з голою татарською раттю, підемо: крім власного мого гарматного наряду буде зі мною щасливого хана (султана турецького) сто тисяч кінних людей; я не так буду, як Магмет-Гірей, з голою раттю, не думай, більше його сили йде зі мною».
9 грудня з Криму прибув новий посланець, мурза Будалий, із ще одним листом аналогічного змісту. Побоювання хана були не марними – на весну наступного року московський уряд готувався до масштабного походу на Казань – п’ять піших полків на суднах, п’ять кінних полків, служилі татари і артилерія. Приготування ці не приховалися від Сафи Герая, тому він поспішив попросити допомоги у кримського дядька.
Будалию відповіли, що хоча ханські грамоти написані в образливому тоні, вимоги будуть враховані, і якщо Сафа Герай надішле до Москви посла із пропозицією миру, то мир буде укладено.
Зрештою, 28 січня 1538 року з Криму повернувся М’ясний, а з ним прибув третій ханський гонець – Баїм. Сахіб Герай знову писав, «щоб князь великий, заради нашого прохання і дружби для великої і любовного братерства, нам у тому недругом не вчинився, нас ради до Казані воєвод своїх не посилав, і з Сафа-Кіреєм царем заради великого прохання помирився». Також хан нагадував і про виплату данини: «Ти б до нас прислав великого свого посла, добру людину, князя Василя Шуйського чи Овчину, і скарбницю свою до нас би надіслав». Але якщо війна з Казанню все-таки розпочнеться – «ти до нас посла не відправляй, недруг я твій тоді».
Ханські умовляння і погрози подіяли. На засіданні боярської Думи розсудили: «Не послухати царя, послати рать свою на Казань, і цар піде на наші украйни, то з двох боків християнству буде погано, від Криму та від Казані». У результаті похід було скасовано, а 22 лютого до Казані вирушило посольство для чергових переговорів.
А в листі до Сахіба Гірея від імені Івана говорилося: «Для тебе, брата мого, і для твого прохання я втримав рать і послав свою людину до Сафа-Кірея: захоче він з нами миру, то нехай надішле до нас добрих людей, а ми хочемо тримати його так, як дід та батько наш тримали колишніх казанських царів. А що ти писав до нас, що Казанська земля – твій юрт, то подивись у старі твої літописці: чи не того земля буде, хто її взяв? Ти пам’ятаєш, як царі, втративши свої ординські юрти, приходили на Казанський юрт і брали його війнами, неправдами, а як дід наш милістю Божою Казань взяв і царя звів, того не пам’ятаєш! Так ти б, брате наш, пам’ятаючи свою старовину, і нашої не забував».
Але Сахібу Гераю мало втримати племінника на казанському троні – йому було важливо розірвати данницькі відносини Казані з Москвою. Тому він затримав великокнязівського гінця, відправленого до молдавського господаря, і в травні писав до Івана, щоб той прислав до Путивля великого посла зі скарбницею. В іншому випадку війни не уникнути:
Вищі боярські кола Московії зробили ставку на підтримання миру із сусідами
«Понад сто тисяч раті в мене є і візьму, йдучи, з твоєї землі по одній голові. Скільки твоєї землі збитку буде і скільки моєї скарбниці прибутку буде, і скільки мені поминків посилаєш, обрахуй те, збиток свій котрий більше буде, те, що своєю волею пошлеш скарбницю, і що скільки війною такою візьмуть, добре собі про те помисли. І тільки твою землю і твою державу візьму, і всі мої люди будуть ситі… Я сховавшись не йду, не кажи після, як Магмед Кірей цар безвісти прийшов».
Але поки відбувався цей обмін люб’язностями, 3 квітня померла мати Івана та фактична правителька Олена Глинська. Це призвело до ослаблення центральної влади, тому вищі боярські кола Московії зробили ставку на підтримання миру із сусідами.
12 червня 1538 року до Криму вирушив «великий посол» Степан Злобін зі значними поминками. У переданій із ним грамоті Сахіба Герая схиляли до збереження статус-кво – Сафа залишиться казанським ханом, але визнає сюзеренітет Івана.
У відповідь Сахіб Герай 1 вересня надіслав до Москви свого «великого посла», знаного згодом мурзу Дівея. Хан знову обіцяв дружбу та братерство, і знову не просто так. За союзний договір Сахіб вимагав укладання миру з Казанню і, в черговий раз, данини: «Карачів своїх я написав з братами та дітьми, а крім цих наших уланів і князів написав ще по людині від кожного роду, сто двадцять чотири людини, які при нас, та Калгіних п’ятдесят чоловік: п’ятдесят чоловік небагато, вели дати їм поминки – і земля твоя в спокої буде, і самому тобі не тужно буде». Інакше на Московію чекала ледь не окупація: «Пішовши на твою землю, і зимуватиму, не так, як Магмед-Гірей цар йшов, та повернувся».
Кремль погодився на ці умови, і Злобін узяв у хана шертну грамоту. Одночасно влітку-восени того ж року тривали московсько-ногайські переговори, спрямовані проти Криму, а на берегах Оки продовжували стояти раті. До речі, ногайці двічі – навесні 1538 року та взимку 1539/40 року – намагалися атакувати кримські війська на Нижньому Дніпрі, але обидва рази невдало.
Однак коли 4 травня 1539 року до Москви прибув мурза Сулеш із шертною грамотою, на якій Сахіб Герай, калга «і з іншими царевичі, і з улани, і з князями і з усією землею Кримською» клялися «бути з тобою, з великим государем, у міцній дружбі і в любовному братстві і до своїх животів на всіх ворогів заразом», спалахнув скандал. Виявилося, що текст відрізняється від заздалегідь узгодженого – у грамоті було зазначено, які поминки великий князь зобов’язується постійно надсилати до Криму, та й союз із Казанню ставав вирішеною справою. Кремль ніколи не погоджувався ані формалізувати виплату данини, ані визнавати рівноправність своїх відносин із Казанню, тому «шертну грамоту не було прийнято государем».
Московський уряд детально виклав Сулешу суть своїх претензій. Кремль не відмовляється укласти мир із Казанню, але його зусилля не зустрічають розуміння у Сафи Герая. Понад те, казанський хан фактично робить угоду неможливою, вимагаючи у Московії виплати поминок, «а колишніх літах цього не було, щоб поминки казанському царю посилали попередні государі великі князі».
Сулеш у відповідь визнав, що в Бахчисараї взяли гору супротивники договору з Москвою. Вони прагнуть того, щоб «не хотів бути цар наш цар з великим князем у мирі, і государ наш цар своєї шертної грамоти не велів писати і правди нашої до великого князя не вчинив». Водночас є у Криму й промосковські сили, до яких належить і сам мурза, і тому не все втрачено. Ба більше, Сулеш, який від імені Сахіба Герая присягав у Москві на грамоті, погодився переписати її текст і відправити хану на повторне затвердження. Із цим 30 травня і поїхав до Криму посланець Іван Федцов. Також він мав звернутися до роду Ширінів за допомогою у врегулюванні кримсько-московських відносин.
27 вересня Федцов повернувся, а з ним приїхав мурза Єгуп. Сахіб Герай затвердив і передав нову редакцію шертної грамоти – без поминок та союзу з Казанню, але у супровідному листі зухвало образив Івана IV. Бояри заявили Сулешу: «Цар такі не пригожі промови до государя писав у грамоті; І государю, що до царя приказати: чи бити чолом чи сваритися? Государ наш хоче бути з ним у дружбі та в братстві, але несамохіть за такі слова воюватиме».
Але й Сахіб Герай виявив свою позицію не словом, а ділом. 26 жовтня 1539 року «приходив Імін царевич кримський з багатьма кримськими людьми на Каширські місця і на Ростовську волость». І хоча рязанський воєвода князь Семен Микулинський рушив їм навперейми і «в загонах татар побив», все одно «царевич багато за гріх полонив за наше недбання», – нарікав автор Патріаршого літопису. Сулеша та Єгупа, які в момент нападу перебували у Москві, пограбували та посадили під варту, але незабаром випустили.
Московії на той момент нічого не залишалося робити, як прийняти кримську версію за чисту монету
21 листопада до Криму поїхав Гаврило Янів з письмовим докором Сахібу Гераю, «що цар неправду учнів, сина свого прислав українних місць воювати». У відповідь 18 березня наступного, 1540 року хан передав до Москви, що Емін вирушив у похід без його відома з напучення беїв з роду Мангит, за що ті вже були покарані, «і князь великий з нами в тому дружби не порушив».
Насправді Сахіб Герай був не просто обізнаний про дії сина, а й прямо підтримував його. Недарма у січні 1540 року польський король Сигізмунд I дякував хану за те, що «син свого Емін-Гірея з військом у землю того ворога нашого московського воювати послав».
Однак Московії на той момент нічого не залишалося робити, як прийняти кримську версію за чисту монету.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
