Не «новими», а «історичними» запропонував називати захоплені Росією з 2022 року українські регіони російський глава Криму Сергій Аксьонов (за документами Аксенов). При цьому він стверджує, що ці землі начебто завжди належали Росії. Мовляв, це території колишньої Російської імперії та СРСР, тож їх «некоректно називати новими». Аксьонов запевняє, що російська влада анексованого Криму докладатиме зусиль для інтеграції захоплених територій Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей України в простір Російської Федерації.
Чому підконтрольні Кремлю чиновники знову говорять про нібито історичну належність до Росії окупованих територій півдня України? Якою є справжня історія Криму, Херсонської та Запорізької областей? Хто розвивав ці території? Чи може Росія об’єднати окуповані частини Херсонщини та Запоріжжя з анексованим Кримом і навіщо їй це робити? Про все це читайте у матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».
Росія у своїй політиці та пропаганді використовує наративи, які наголошують на її так званій «величі» з акцентом на загарбницьких амбіціях, вважають експерти українського Центру протидії дезінформації.
Експрезидент Росії Дмитро Медведєв навіть оприлюднив мапу, згідно з якою до території Росії приєднана майже вся Україна. З цією ж метою з боку російських чиновників лунають заяви про так зване «повернення в рідну гавань» та обіцянки «щасливого майбутнього» для жителів окупованих територій України.
Відтворити «Таврійську губернію»
Історикиня і політологиня з Криму Євгенія Горюнова розповіла «Новинам Приазов’я», що заяви Аксьонова, крім підігрування Кремлю, спрямовані також на підкреслення його політичних амбіцій. Окупаційний чиновник уже давно не приховує, що хотів би контролювати захоплені частини півдня України.
Певна кількість його друзів поїхали працювати на ці новоокуповані території. Це такі його далекосяжні плани Євгенія Горюнова
«Якщо ми подивимось на карту 19 сторіччя, коли була Російська імперія, якраз ці регіони майже повністю кордони тих окупованих територій збігаються з Таврійською губернією, до якої у той час входили якраз Крим, лівобережна частина Херсонської області, Бердянськ, біля Генічеської території, частково Запорізька область. Тобто фактично сьогодні це Таврійська губернія того самого 19 сторіччя. Тому Аксьонов більше якраз мріє про те, щоб може ці території приєднали до Криму. Він про це мріяв ще у 2022 році, і що він буде керувати вже не тільки Кримом, а й цими територіями, які колись давно входили до Таврійської губернії. Я думаю, що в нього є такі мрії, і він робив дуже багато на початку 2022 року, щоб приєднати ці території до Криму якимось чином. Певна кількість його друзів поїхали працювати на ці новоокуповані території. Це такі його далекосяжні плани», – впевнена вона.
У Криму ще до початку окупації проросійські організації використовували історичну тему для маніпуляцій, зазначила політологиня. Зараз окупаційна влада може лобіювати об’єднання захоплених територій півдня.
«До російської окупації оці проросійські організації, яких було дуже багато, періодично висловлювали ідею про перейменування Криму на «історичну» назву – Таврійську губернію, ну щось таке, пов’язано з Таврією. Чому? Тому що Крим – це ж кримськотатарська назва, тому задача окупантів відійти від цієї назви й показати, що там кримських татар взагалі не було, не існувало, а Крим – це російська територія і тут буде Таврида або Таврія. І от сьогодні ці тези вони підіймають більш у політичному дискурсі, щодо можливого перейменування Криму, щоб це була не Республіка Крим, як вони її зараз називають, а, наприклад, Республіка Таврида, чи Таврійська Республіка. І тоді от можна буде приєднати ці землі, бо вони ж також таврійські. Можна буде зробити таку велику територію. Я думаю, що є такі плани», – пояснила Горюнова.
У Центрі національного спротиву відреагували на заяви призначеного Росією так званого голови Криму. Там зазначили, що Росія продовжує здійснювати злочини проти України, намагаючись переписати історію та легітимізувати свою агресію. Така риторика російської влади та тих, хто з нею співпрацює, є черговою спробою виправдати анексію українських земель і стерти історичну та культурну спадщину України, пише Центр національного спротиву.
«Мета РФ – поділити світ»
Історик із Херсона, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України Євгеній Шатілов розповів «Новинам Приазов’я», що Росія активно використовує історію у своїй політиці. Водночас її аргументи часто не мають жодного історичного підґрунтя.
«Зараз ми живемо конкретно у світі, умовно, де країни, які виникли нещодавно відносно, і країни, які мають значну історичну тяглість, вони є плюс-мінус рівнозначні в контексті міжнародного права. Тобто для Росії цього не існує. Є Росія, є інші кілька великих держав, з якими треба рахуватися. Вони бачать всі процеси, як певний поділ, сфер впливу між цими великими гравцями. Ну і відповідно всі оці історичні аргументи втручаються абсолютно в усі рівні риторики. І ми бачимо, що вже на рівні регіонів російських, на рівні таких регіональних еліт, те, що панує бажання довести якусь історичність, довести історичну тяглість того, що оці території завжди входили до складу Росії, що це «ісконно руські» території», – каже він.
«Південь розбудовувало багато націй»
Російська присутність на півдні України починається з другої половини 18 сторіччя, каже науковець. Натомість історія цих земель триває тисячоліттями.
Жалюгідні відсотки, коли Росія дійсно контролювала ці регіони Євгеній Шатілов
«Це просто якісь жалюгідні відсотки, коли Росія дійсно контролювала ці регіони. Власне, в контексті півня України, в контексті суто Херсонщини, ми знаємо про присутність там населення вздовж Дніпра. Там постійно жило населення. Це було різне етнічне населення, але саме росіяни, люди, які себе так ідентифікували, з’явилися в тому регіоні тільки в другій половині 18 сторіччя. До того часу, наприклад, частково лівобережжя сучасної Херсонщини належало до Кримського ханства, де були кримськотатарські поселення. Якийсь час перебувала Запорізька січ, Олешківська січ і на правобережжі – ще Кам’янецька січ. Можна згадати кейс з Великим князівством Литовським до Чорного моря, історію про Тягинську фортецю, яка належить до Литовської спадщини – це період XIV-XV століття. Це теж ну не схоже на російську присутність, тут скоріше за все пролягав такий, умовно, кордон тоді Великого князівства Литовського», – розповів історик.
У розбудові півдня України у 18 і 19 сторіччі брали участь люди з різних країн, зазначив Шатілов. Деякі з цих іноземців могли себе ідентифікувати як російські піддані, але вони не були етнічними росіянами.
«Була дуже велика французька діаспора на території сучасної Херсонщини. Вони до середини 19 сторіччя мали дуже багато важелів впливу. І вони свого часу і фактично засновували й розбудовували міжнародну торгівлю на Чорному морі, будували різні підприємства, були власниками земель, територій. Тобто це все були не росіяни. Знов-таки згадаємо переселенців з території сучасної Німеччини, Швеції. Зокрема родину Фальц-Фейнів, які активно розбудовували Правобережжя і більше Лівобережжя Херсонщини. Це теж були люди, які прийшли з інших територій, і на пільгових умовах мали можливість розбудовувати край. Південь України розбудовувало багато націй. Серед них, звісно, були етнічні росіяни, але називати це якось «ісконно руською» територією недоречно. Всі історичні факти, результати досліджень, і такий здоровий погляд на ситуацію, говорять, що це не так», – пояснив він.
«Уникнути асоціації з окупацією»
Кандидат історичних наук, завідувач кафедри джерелознавчих студій та суспільних комунікацій Запорізького національного університету Сергій Білівненко вважає, що Аксьонов запропонував називати захоплені території не «новими», а «історичними», оскільки російська влада прагне уникнути асоціації з окупацією цих регіонів.
Щоб світовий інформаційний простір заполонити фейками, заполонити їхніми ідеологічними нашаруваннями Сергій Білівненко
«Якщо для 18 сторіччя, коли власне ці території були росіянами окуповані, цей термін звучав як нормальний, враховуючи, що всі імперії того періоду – британська, французька, розбудовували за таким принципом свою територіальну експансивність, то тоді це було нормально називати «новоприєднані». Зараз це звучить, як відсилання до того ж 18 сторіччя, коли просто силою зброї забирають території, що, власне, і відбулося. Тому вирішили грати саме з термінами, які позначалися у 20 сторіччі, які імпонують росіянам, і для того, щоб світовий інформаційний простір заполонити фейками, заполонити їхніми ідеологічними нашаруваннями, їхніми ідеологічними вкидами. Тому і провели таку чергову спецоперацію – повернулися до тези, коли дані території почали називати «ісконно руськими», «історичними» територіями. Всі сусідні країни майже у світі мають один до одного якісь територіальні питання, тому що кордони зміщувалися, лише у 20 сторіччі дві світові війни було, які докорінно змінили мапу Європи та світу загалом», – зауважив історик.
Українці та кримські татари на Запоріжжі
Територія сучасної Запорізької області тривалий час була у змішаному володінні українців і кримських татар, зазначив історик. За його словами, після розпаду Золотої Орди й формування кордону на території сучасної Запорізької області виникає територія, яка була підпорядкована номінально Великому князівству Литовському, але в реальності це була територія запорозьких козаків.
«Річ у тому, що запорозьке козацтво, як авангард формування модерної української нації, формується в той же період, коли і кримськотатарський народ формується на території самого Криму і Північного Приазов’я. Північне Приазов’я, яке входило до цих кочовищ, було по суті повністю приналежним до Кримського ханства. Там зʼявлялися різні утворення – орди ногайців один одного змінювали, але також мали й козацьку складову. Наприклад, якщо подивитися карти як сучасників, так і взяти описи, залишені сучасниками першої половини 18 сторіччя, відомі козацькі володіння і на території сучасного Маріуполя. Це територія, яка обслуговувалася козаками», – розповів Білівненко.
Українці в умовах російської колонізації
У 18 сторіччі внаслідок різних геополітичних подій і воєн регіон поступово потрапляє під вплив Російської імперії, розповідає науковець. Втім, попри колонізацію і заселення територій етнічними росіянами, більшість місцевих жителів говорила українською і вважала себе українцями.
За тогочасною традицією писали як малоросіяни. Визначалося це за мовою Сергій Білівненко
«Переписи, які проводилися в Російській імперії у кінці 19 сторіччя на початку 20 сторіччя, вся статистика говорить, що територія на той момент Олександрівського повіту Катеринославської губернії – це північна частина, Мелітопольські й Бердянські повіти Таврійської губернії – це південна частина, а в основній масі, особливо ця північна частина, були повністю українськими. За тогочасною традицією писали як малоросіяни. Визначалося це за мовою. 80% населення Олександрівського повіту і 60% території, яка належала до Таврійської губернії і складала сучасну Запорізьку область, це все було повністю українське населення, яке створювало свої просвіти, навіть в межах Російської імперії, яка заявляла про свої політичні права, які під час української революції 1917-1923 років створювали збройні загони, які підтримували українську владу. І це все показувало що українськість на тих територіях переважала», – розповів він.
Історик також посилається на статистику початку 20 століття, яка свідчить про те, що більш ніж половина мешканців міста Олександрівська на той момент рідною мовою визначає українську в умовах, коли жодної української школи вже не існувало. Така ситуація була притаманна всьому Приазов’ю, зазначив історик.
