Острозька міська територіальна громада, уся Рівненщина та країна загалом провели в засвіти 52-річного військового Олександра Чернявку.
Зі захисником край прощався 15–16 липня. Востаннє додому 52-річний воїн повернувся ввечері 15 липня. Традиційно кортеж їхав через Острог. Звучала «Плине кача». Спокій міста розрізали звуки сирен поліційного автомобіля супроводу. Люди, уклякаючи на коліна, кидали під колеса квіти.
Читайте також: Устеляючи дорогу квітами, на Острожчині зустріли полеглого Олександра Чернявку
Останню ніч воїн пробув удома, а вранці 16 липня родина, односельці, побратими й представники влади проводили Олександра Чернявку в останню дорогу.
Після богослужіння й прощання вдома траурна хода рушила до місцевого храму. Колону супроводжували священник, церковний хор, духовий оркестр Центру культури, туризму і дозвілля виконкому Острозької міськради (керівник Сергій Бережнюк).
На чолі колони, як зажди, несли церковні хорогви, прапор на древку та портрет захисника. Кортеж супроводжувала почесна варта.
Крім того, місцеві школярі несли розгорнутими синьо-жовті стяги й устеляли дорогу живими квітами й пелюстками на знак вдячності й живої невмирущої пам’яті.
У храмі звучали молитви за упокій душі невинно вбитого воїна Олександра у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання.
Зі словами співчуття до присутніх, передовсім родини, звертався священник і очільник Острозької громади Костянтин Кирилюк. До домовини були покладені сині і жовті хризантеми.
Завершився чин поховання на місцевому цвинтарі. Там звучали церковні піснеспіви, гімн України. Військові дали залпи з автоматів. Родині передали національний стяг – символ держави, яким була покрита труна під час прощання.
Острозька міська рада розповіла, що Олександр Чернявка народився 21 жовтня 1972 року в селі Бадівка, що на Рівненщині. Середню освіту здобував у Могилянівській та Мощаницькій школах, а згодом навчався на тракториста в Оженині. У 1991 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Сєвєроморську. Після повернення працював трактористом, пізніше — господарював удома.
Олександр ніколи не був байдужим до долі України. У 2017–2019 роках служив за контрактом, беручи участь в Антитерористичній операції на сході країни. У 2022 році знову став до лав Збройних Сил України — вже під час повномасштабної війни. Загинув 11 липня 2025 року в бою поблизу населеного пункту Рідкодуб Краматорського району на Донеччині.
У воїна залишилися донька Маргарита, син Олег та онуки.
