РЕПОРТАЖ
Серію виставок на Волині та Галичині, присвячену вбранню Українського бароко розпочали 29 листопада. Перша експозиція на тему відбулася у Музейному просторі «Окольний замок» за кураторством письменниці, керівниці проєкту «Історія зі смаком» Ганни Гороженко. Вона показала відвідувачам шість костюмів мазепинського періоду.
Захід відвідала журналістка Район.Історія.
На початку всіх привітала завідувачка науково-експозиційного відділу Оксана Штанько. Вона зазначила, що наявні речі матеріальної української культури та побуту підтверджують приналежність нашої країни до Європи.
«Дивлячись на ці костюми, розумієш, що нашим предкам не бракувало креативності. Не бракувало і грошей. Ми не були тільки бідним, поневоленим народом, ми багато працювали, розвивалися, жили разом з багатьма представниками різних національностей та культур», ‒ виступила з вітальним словом заступниця міського голови Ірина Чебелюк.
Читайте також: Жінки, політика і шпигунство: у Луцьку презентували книги про добу бароко в Україні
Захід проводили під запис барокових кантів, які виконували жінки. Ганна Гороженко наголосила: ці пісні співали для гостей під час трапез та прийомів, що було європейською традицією.
«У Московії жінка не могла навіть сунути свого носа в залу, де обідав її чоловік з друзями. Тобто, ми є представниками зовсім іншої культури… Дуже важливо зараз, коли ми виборюємо свою стовідсоткову незалежність, повертаємося до своїх витоків, згадувати не лише XIX століття і сільську культуру, а згадувати й елітарну культуру. Саме в часи XV-XVIII століть, особливо Волинь і Луцьк були частиною Європейського Союзу», ‒ додала Ганна Гороженко.
Читайте також: Барокові витребеньки українок
Надані експонати є реквізитами тизера до майбутнього фільму «Резидентка» за романом Гороженко «Резидентка Її Величності». Стрічка розповідатиме про шпигунку короля Карла XII, українську княгиню Анну Дольську. Саме їй вдалося вмовити козацького гетьмана Івана Мазепу перейти на бік шведів у Північній війні. Команда планує подаватись на гранти, аби отримати фінансування на повний метр.
Почати роботу над кінокартиною письменницю вмовила режисерка Інна Барановська. Вона переконувала: майбутнє покоління має побачити історію українських діячів.
«Я казала, що історичне кіно – це, по-перше, затратно, по-друге, у нас немає стільки реквізиту того часу, костюмів і це дуже малодосліджений період у нашій історії. А вона каже: «Скільки років твоїй доньці?». «Дев’ять». «А моєму сину 15 і вони нічого не бачили з історичного кіно, а те, що бачили, краще б не дивилися. Їм треба візуалізувати цю історію, щоб розуміти, якими були українці. Що вони не нащадки голих-босих козаків, які пішли на когось з вилами», ‒ пояснила письменниця.
За її словами, радянська пропаганда змальовувала козаків у своїх картинах п’яними жебраками, у яких раптово з’явилося бажання приєднатися до Московського царства. Їх фільм – спроба змінити таку думку. У центрі сюжету будуть також жінки та нестанрдатний показ їхньої сили в політиці.
Анна Дольська, Мотря і Любов Кочубеївни намагалися використати Івана Мазепу для своїх цілей. Дослідниця бароко зауважила, що кінець XVII-XVIII століття ознаменувався двома королями, ласі на жінок – Людовік XIV та Чарльз ІІ, а саме жіноцтво набуває набагато більшого соціального статусу, з’являються композиторки, поетки. Зокрема, похресниця Івана Мазепи, Урсула-Франциска Радзивілл є першою драматургинею у Речі Посполитій.
Костюми для фільму були пошиті вручну з натуральних матеріалів реконструкторами Ольгою Шаменковою, Іриною Філіповою, Ларисою Смашнюк, Людмилою Климук з лекал, знятих з вбрання, яке знаходиться у фондах українських музеїв в Чернігові, Полтаві, Дніпрі й в закордонних колекціях. Багато людей дарували команді речі історичного значення.
Читайте також: Єретичка або Як українка в XVII столітті шукала шлях до Бога
До першого костюму входить намітка, горсетка, репліка кунтуша популярного у XVII столітті волошкового кольору з музею Чернігівського історичного музею імені Тарновського, підбитого домотканим лляним полотном. Оригінальний варіант ще мав патерн з квітами великими та ягодами, проте реконструктори не змогли відтворити його на шовку.
У часи Людовіка жіночий одяг набуває специфічної форми, задля того, щоб під ним умістилися підкладки, які б візуально збільшували сідниці. Тому наявність складок на виставленому кунтуші, підтверджують, що українки козацького періоду, теж слідкували за модою.
Щодо головного убору, то консультанти фільму стверджують, що корабликів на той час не існувало, тому у тизері всі заміжні представниці козацької старшини одягають намітки. Спершу вони були дуже високі, та з часом зменшувалися, доки на певний час не зникли з гардеробу, а згодом повернулися в селянську моду до початку ХХ століття.
«Намітка це те, що нам лишила Русь, середньовіччя. Це та річ, яка пронеслася крізь віки й протрималася в українській моді. Це дуже рідкісне явище, кола один предмет так довго існував у моді», – сказала Ганна Гороженко.
Сукня, відшита за портретом Анни Дольської, увібрала в себе вплив французької моди – шлейф. Багато портретів московських боярів мають зображення фонтанжів – високої зачіски, до якої кріпився головний убір – та шлейфом. Та чи носили фонтанжі на Правобережній Україні – питання суперечливе.
«Героїня французького фільму «Анжеліка, маркіза янголів» 1960-х років була написана з Марі Анжеліки, герцогині Фонтанжської. Вона була коханкою Людовіка XIV. Сучасники казали, що Анжеліка була надзвичайно красивою жінкою, але дурною. Під час полювання, великий капелюх впав з її голови, а приїхати до короля з непокритою головою було не гарно. Тому, вона зняла мереживну підв’язку зі своєї ноги, й обв’язала волосся. Коли вона приїхала до намету, всі придворні були в шоці, адже ж це була білизна на голові. Але Людовік був тоді дуже закоханий і сказав: «Боже, як це мило»… Варто було йому це сказати й наступного дня всі жінки так ходили», – розповіла письменниця.
Дослідниця бароко додала, що тоді не існувало гендерних стереотипів щодо кольорів, й чоловіки носили золоті речі,
Золототканний слуцький пас для фільмового Мазепи спершу називався парсіанським, через те, що в Україні робили копії поясів їх майстрів. Згодом князь Радзивілл вирішив зробити свою мануфактуру й звіз усіх виробників до себе в Слуцьк. Його довжина чотири метри. Жіночі паси теж коштували чимало, тому їх часто заповідали перед смертю своїм родичам.
Чоловіче взуття того періоду було з тупим носаками, а у жінок з гострими. Ближче до наполеонівських часів вони стають круглі. Жінки надавали перевагу сабо та мюлі.
«Людовік ще любив підбори, тому дуже багато чоловіків їх носили. Зараз це важко уявити. Для того, щоб балансувати, використовувалися тростинки», – розповіла дослядниця бароко.
Вбрання робили задовгим. Так демонстрували заможність, що можуть дозволити витратити багато тканини на один комплект одягу. З часом в Європі починаються протести населення через марноторатсво аристократії.
«Аристократія зважала, ставала економнішою. У часи Марії Антуанетти чоловіки вже в ходили в геть коротеньких камізельках. Жінки використовували мусліни або легкі тканини, які були не дуже дорогими. А ще принтовані тканини, загалом носили селяни. Так королева Франції намагалася показати, що в неї теж є ферма, вона дбає про людей, і близька до народу… Тому мода саме мазепинського часу надзвичайно коштовна. Чим далі вона спрощувалася», – промовила Гороженко.
Костюм козацького полковника можна розпізнати за нефарбованою вовною.
Виставки костюмів мазепинської доби відбудуться ще в Олиці, Дубно, Володимирі та Острозі.
Читайте також: Урсула Маєрін: «міністр у спідниці» XVII століття
