Степан Яким’як,
капітан 1 рангу у відставці, учасник російсько-української війни,
кандидат військових наук, доцент, експерт Центру оборонних стратегій
та Безпекового треку Експертної мережі Кримської платформи
В першій частині статті ми розглянули питання про те, наскільки мінна загроза в Ормузькій протоці є реальною, а також мінну війну Ірану на морі, її спроможності та замисел.
У другій частині матеріалу ми продовжимо розгляд питання щодо мінної війни Ірану, зокрема, будуть надані висновки з аналізу військово-географічних умов Ормузької протоки в контексті міннозагороджувальної операції та буде висвітлено можливий «російський слід» у її підготовці. Також буде надано матеріал за двома заключними питаннями допису: протимінні спроможності США і їх використання: що не так?; прогнозовані наслідки та перспективи.
Для розробки і реалізації замислу міннозагороджувальної операції надважливим аспектом є ретельне вивчення військово-географічних умов і врахування висновків з їх оцінювання. Перелік того, що треба врахувати справді вражає. Наявність водних акваторій, їх просторові розміри, глибини, течії та інші гідрографічні й гідрометеорологічні елементи, характер грунту дна, наявність і параметри функціонування морських комунікацій та, перш за все, роль цих акваторій для противника в економічному та військовому сенсах, а також ймовірний характер його дій на морі з урахуванням характеристик кораблів (суден, катерів) та очікуваних параметрів їх руху. Все, що впливає на міни у морі, на управління, на кораблі-цілі, потрібно вивчити, змоделювати. Як говорив один добре поінформований у мінній справі фахівець, мінна війна – це ціла наука. А на запитання про невеличкий коефіцієнт в одній із сотень формул щодо поведінки якірної міни на течії він відповідав, що розкриття цього елементу потребує написання окремої наукової дисертації.
І не дивно, що наукові школи та центри підготовки фахівців з питань мінної війни (Mine Warfare) провідних морських держав опрацьовують та використовують виключно багатотомні (і багатокілограмові) публікації, доктрини і методики. Так, до слова, у НАТО в бельгійсько-нідерландському Центрі досконалості з питань мінної війни на морі (NATO Naval Mine Warfare Centre of Excellence, NMW COE) застосовують Mine Warfare Publication, а в радянський час використовували відповідні методики у трьох частинах. Не претендуючи на повноцінний аналіз, зупинимося на ключових елементах району імовірного застосування Іраном морських мін.
Район дій, Ормузька протока, має такі просторові показники: довжина – близько 275 км; ширина (середня/найменша) – близько 80/50 км. Іран має доступ до протоки вздовж усієї її довжини, бо повністю займає один із її берегів. Між островом Кешм (біля узбережжя Ірану) та півостровом Мусандам (узбережжя Оману) глибини складають від 25 до 90 м, а безпосередньо на судноплавному шляху – близько 70 м. Район з найбільшими глибинами у протоці знаходиться безпосередньо біля узбережжя півострова Мусандам, ізобата у 100 м йде практично уздовж цього узбережжя, а одну з відносно невеликих та найглибших ділянок охоплює ізобата 200 м.
З цих відомостей можна зробити висновок, що застосування не мобільних (не саморухливих) донних мін на рекомендованих шляхах судноплавства може бути неефективним, адже маса вибухової речовини в типовій донній міні середніх габаритів є замалою для здійснення суттєвих пошкоджень корпусу середньорозмірного судна на глибинах понад 60 м. Усереднені розміри цілей беруться зазвичай, коли невідомо, яке конкретно судно підриватиметься. І танкери й інші судна, що рухаються в протоці, можуть бути довжиною як менше, так і більше 200 м з відповідними показниками водотоннажності та осадки. Тому або необхідно застосовувати традиційні донні міни з більшою кількістю вибухівки, наприклад 600-800 кг, або ставити якірні міни чи придонні (різновид якірних мін, що мають короткий мінреп).
Водночас, необхідно враховувати ризики, пов’язані з головним недоліком якірних мін – це можливість відносно легкого їх виявлення активним гідроакустичним випромінювачем чи нейтралізації з перебиттям їх мінрепу. Тому найкращим варіантом було б застосування саморухомої (мобільної) донної міни, яка з виявленням корабля – цілі пасивними каналами здійснює старт і рухається до цілі подібно торпеді або ракеті.
Застосування дрейфуючих на поверхні мін, враховуючи швидкість поверхневої течії в 1 морський вузол (миля/год.) і відомий досвід Танкерної війни, було б непоганим варіантом, але в теперішніх умовах не може забезпечити надійності виконання завдання з блокування протоки, що ставить перед собою Іран. Водночас, постановка декількох (4-8) банок мін (банка – невелике мінне загородження з декількох мін та довжиною до 0,5 морської милі), а також комбінованих мінних загороджень типу лінії мін складної форми на шляху руху суден було б достатньо, щоб створити суттєво та довго триваючу загрозу для міжнародного судноплавства у протоці.
З урахуванням ширини «коридорів» руху суден у Схемі (системі) розподілу руху (дві милі – в один бік, дві милі – в протилежний бік і дві милі між ними, разом – 6 миль) необхідна кількість мін для мінування протоки залежно від того, які саме види і типи мін використовувати, може скласти від 20–30 (якщо це будуть так звані «широкосмугові» або ж саморухливі торпедо- чи ракетоподібні) до декількох сотень, наприклад 300–500 одиниць, для традиційних донних і якірних мін з мінним інтервалом (відстанню між сусідніми мінами) 40-80 м. Показники дуже приблизні, але надають уявлення про порядок і загальні вимоги до носіїв-постановників мін, тобто скільки їх треба мати та скільки виходів треба зробити.
Як уже зрозуміло з розглянутого вище, важливо дуже добре знати характеристики тих чи інших видів і типів морських мін та використовувати їх позитивні або ж негативні якості в залежності від умов конкретного району. Але нажаль в межах даного матеріалу автор не має можливості висвітлити хоча б основні характеристики найбільш відомих зразків морських мін.
З урахуванням положень міжнародно-правових актів, зокрема щодо статусу територіального моря держави, варто розуміти, що Іран може їх використовувати для виставлення мін у межах свого територіального моря в Ормузькій протоці. З іншого боку, хоча міжнародне право й не рекомендує державам перекривати міжнародні судноплавні шляхи, що пролягають в їх водах, але врешті це води Ірану і він може на це піти. Проте, розглянуті вище особливості глибин у протоці і розташування схем (систем) розподілу руху засвідчують про можливість суднам здійснювати обхід територіальних вод Ірану та більш безпечний рух, якщо прокладати маршрути наскільки можливо ближче до узбережжя Оману, але з дотриманням навігаційної безпеки плавання.
У разі створення морських мінних загороджень в районах, розташованих вздовж узбережжя Ірану, зокрема в Ормузькій протоці, суттєвий вплив на забезпечення стійкості таких загороджень матиме їх прикриття з берега ударами берегових ракетних військ і дальнобійної артилерії. Такий досвід створення мінно-ракетно-артилерійських позицій є вже достатньо поширеним й успішним, що підтверджується прикладами дій іракців у війні в Перській затоці 1991 року та дій українців у триваючій війні рф проти України.
навігаційна карта Ормузької протоки
Нанесення іракцями ударів протикорабельними ракетами берегових ракетних підрозділів, а також кораблями і катерами, із застосуванням ракет китайського та власного виробництва з дальностями стрільби до 120 та до 300 км, буде достатньо для прострілювання Ормузької протоки на усю її ширину. Проте, така стрільба повинна враховувати помилки з ураження надводних цілей внаслідок ймовірного наведення ракет на більш контрасні цілі – елементи узбережжя протоки, тобто її береги. Ймовірно, що, окрім протикорабельних ракет, з повітря інших загроз не буде. Інформація про наявність і успішність застосування Іраном балістичних ракет для ураження надводних кораблів, подібно до китайських зразків, на разі не підтверджується.
Розглядаючи здатність іранських фахівців до якісного планування морських міннозагороджувальних операцій, надзвичайно важливо розуміти ризики так званого «російського сліду». Що мається на увазі? Беручи до уваги по-справжньому стратегічне партнерство, яке склалось в теперішній час між Іраном та рф, можна прогнозувати їх активну взаємодію для надання допомоги один одному, обміну розвідувальною та іншою корисною інформацією.
Досвід такого роду міждержавної діяльності є значним, особливо у військовій сфері. Багато країн регіону Перської затоки ще з часів, коли існувала радянська держава, користувались можливістю отримати від цієї могутньої у військовому сенсі країни потрібні консультації та запросити військових радників. За наявною в автора інформацією саме завдяки радянським військовим радникам (та радянським морським мінам, але не тільки, адже були навіть італійські) іракці змогли спланувати і створити перед початком операції «Буря в пустелі» систему морських мінних загороджень для прикриття десантно-небезпечних ділянок. Використавши всього лише близько 1200 морських мін та забезпечивши їх прикриття з берега створенням по суті мінно-ракетно-артилерійських позицій, було зірвано потенційну висадку морського десанту сил коаліції. Водночас, тільки США утримували на десантних кораблях у Перській затоці понад двісті тисяч морських піхотинців та особового складу підрозділів різних спеціальних військ (сил).
Але висадки не відбулося. Під час проведення протимінних дій у районі мінних загороджень берегові ракетні підрозділи іракців неодноразово були готові нанести удари по коаліційному оперативному з’єднанню протимінних сил. А підрив на мінах 18 лютого 1991 року одразу двох бойових кораблів ВМС США, які відігравали ключову роль у з’єднанні як корабель ППО та носій ескадриллі протимінних вертольотів (інформацію про них було наведено вище, у першій частині), змусив керівництво операції відмовитись від десантування. Так, це були інші часи. Це був Ірак з диктатором Хусейном на чолі, і це були радянські фахівці. Але часи змінюються: хоча Хусейна давно немає, але є сучасний Іран з керівництвом, яке допомагає рф ракетами і безпілотними літальними апаратами у війні проти України.
Тому у даному контексті «російський слід» сьогодні є цілком логічним. Впевненості у такому розвитку подій додає наявність укладеної угоди між рф та Іраном щодо стратегічного партнерства. Тепер рф не може не «відпрацьовувати» зобов’язань, передбачених угодою. І це ж не грошима допомагати Ірану чи відриванням своїх сил і засобів від війни з Україною. Обмін досвідом з партнером – це, певною мірою, дещо інша, ніж передача зброї, і значно дешевша справа.
Водночас, зрозуміло, що московити не будуть ділитись з іранцями усім накопиченим у 2022-2025 роках досвідом війни, висновками та уроками з нього. Окрім того, у діях на морі рф накопичувала до цього часу в основному негативний досвід: десятки потоплених Україною російських бойових кораблів та втеча до Новоросійська. Проте, негативні результати – це також досвід. Тож іранцям, впевнений, могло бути корисним повчитись у московитів.
Важливо зазначити, що обмін досвідом та передача інформації від рф Ірану є неприйнятним як для України, так і для США. Однак тепер і, перш за все, в контексті війни США з Іраном американцям треба обов’язково враховувати, що московити, імовірно, разом з досвідом російсько-української війни озброїли іранців новими знаннями у підводних технологіях у військовій сфері.
Впевнений, що українських радників в Ірані не було і немає зараз, але ніхто не міг би заборонити росіянам вивчати досвід мінної війни в умовах воєнних дій на морі у 2022-2025 роках та передавати його іранським партнерам. У цьому контексті росіяни, у разі визначення ними правильних висновків та уроків з досвіду успішного застосування Україною у 2023 році безекіпажних надводних апаратів для створення активних (наступальних) мінних загороджень на маршрутах руху російських кораблів на виходах (входах) з (до) пункту базування Севастополь. Водночас, сумнівним є корисність передачі іранцям досвіду постановки мінно-вибухових засобів російською авіацією біля острова Зміїний з метою зриву морських експортних перевезень. Адже ці дії були загалом неуспішними та, окрім того, іранська сторона не має можливості вільно застосовувати авіацію над морем в умовах повного панування у повітрі збройних сил США.
Окрім того, можна цілком обґрунтовано припустити, що за заявками іранців московити, швидше за все, надали інформацію щодо спроможностей і доктрин діяльності збройних сил США, здобуту внаслідок відомих кібероперацій, та надали фахові поради керівникам та планувальникам штабів іранського флоту…
3. Протимінні спроможності США і їх використання: що не так?
Коли президент Трамп на початку березня заявив про те, що війна скоро завершиться, а на випадок мінування Ормузької протоки Іраном у США є надзвичайно ефективні засоби для її швидкої нейтралізації, виникли певні сумніви стосовно повноти володіння даною посадовою особою необхідною інформацією. Окрім того, заява, у якій Трамп вимагає негайного прибирання Іраном мін, які ймовірно вже поставлені, також потребує окремого розгляду та пояснення можливої ситуації у мінній війні на морі. Це має прямий стосунок до оцінювання та залучення протимінних спроможностей.
В частині, що стосується можливості «прибирання» іранцями виставлених мінних загороджень, необхідно також глибше розуміти існуючий стан розвитку мінних технологій. Так, наприклад, більшість типів мін не мають здатності до зовнішнього управління. Після виставлення таких мін у морі вони завдяки приладам терміновості і визначеному часовому алгоритму переводяться у боєготовий стан та стають небезпечними для усіх суден. Перевести їх у цей період у небойовий стан неможливо. Лише згодом, у визначений час, вони самоліквідуються.
Існують і більш складні технології, зокрема й системи телекерування мінами, подібно до радянської СТМ-1. В ній, для прикладу, процес управління для зміни стану готовності чи ліквідації мін забезпечується акустичними сигналами, що надходять в наслідок кодованої послідовності підривів спеціальних пристроїв, скинутих у море авіацією чи надводними або ж підводними кораблями. Проте, той, хто мав нагоду дотикатися до теорії та практики управління мінними загородженнями, розуміє, що навіть існуючі та достатньо надійні системи дистанційного управління мінами, зокрема акустичного телекерування, за певних складних погодних умов у морі можуть раптово стати неефективними.
Більш надійними, безумовно, є добре відомі в історії проводові системи управління мінами, які використовуються, зазвичай, у прибережних районах. Такі системи управління, згідно існуючих даних, зараз використовуються лише Швецією для оборони свого морського узбережжя, і можливо ще декількома державами. Інші країни використовують традиційні міни з приборами самоліквідації у потрібний момент впродовж, зазвичай, до одного року, або ж зазначені вище системи дистанційного управління (телекерування). Тож чи розуміють усі дотичні посадові особи справжні можливості та ризики з нейтралізації Іраном власних мінних загороджень, особливо на раптово виголошену вимогу? Питання, звісно, є риторичним. Водночас, США необхідно бути готовими до нейтралізації мінних загороджень як власними силами, так і з залученням партнерів.
Які ж, насправді, спроможності мають США у даний момент часу для боротьби з потенційною чи реальною мінною небезпекою в Ормузькій протоці? Ще одне важливе запитання: наскільки своєчасно та повністю протимінні сили і засоби були підготовлені і розгорнуті до початку операції? Відповідь на це запитання міститься, безумовно, у документах плану операції, якщо такий є. І знову ж таки, все мало б починатися з оцінювання противника та потенційних загроз, зокрема мінної загрози.
Впродовж останніх десятиліть у ВМС США відбувались дві взаємодоповнювані трансформації традиційних протимінних сил. Це було наслідком врахування бойового досвіду, понесених значних втрат від мінної зброї на морі вже після Другої світової війни (понад 70% від усіх бойових втрат) та черговими етапом розвитку новітніх технологій.
По-перше, на заміну концепції традиційних протимінних сил, в основі яких були протимінні кораблі (mine countermeasures ships) типу «Avenger» та важкі протимінні вертольоти MH-53Е, впродовж останніх двох десятиліть була запроваджена концепція бортових корабельних автономно діючих підводних та надводних протимінних апаратів із залученням багатоцільових корабельних вертольотів MH-60S.
По-друге, на заміну традиційним протимінним засобам створюються і розгортаються новітні безлюдні (безекіпажні, безпілотні) дистанційно керовані та автономно діючі надводні, підводні, повітряні системи (комплекси, апарати). Так, згідно опублікованого у 2021 році документу ВМС США «Основи безекіпажних операцій» (Unmanned Campaign Framework), розвиток роботизованих та автономних комплексів набув системності та динамічності. У ньому передбачено комплексне оснащення ВМС і застосування безпілотних літальних апаратів (UAV), безекіпажних підводних апаратів (UUV) та безекіпажних надводних апаратів (USV) із визначенням конкретних зразків.
Базовими для розгортання нових протимінних систем стали багатоцільові прибережні бойові кораблі (littoral combat ship, LCS) типів «Freedom» та «Independence». У складі ВМС станом на кінець 2025 року знаходилось: 11 прибережних бойових кораблів типу «Freedom» (з 16 побудованих списано 5) та 17 типу «Independence» (з 19 побудованих списано 2), а також станом на 2015 рік – 275 багатоцільових корабельних вертольотів MH-60S «Knighthawk». Станом на 2021 рік, як вказано на офіційному сайт ВМС США, у ВМС ще продовжувалось застосування 28 вертольотів MH-53E «Sea Dragon».
В частині, що стосується протимінного озброєння протимінних кораблів та вертольотів, від старої концепції, яка була представлена класичними гідроакустичними системами мінопошуку, неконтактними і контактними тралами, буксируваними та самохідними апаратами-міношукачами, здійснено перехід до нової концепції, основними засобами якої стали автономно діючі та дистанційно керовані протимінні підводні апарати, а також авіаційні протимінні системи лазерного виявлення та знищення мін.
Так, прибережні бойові кораблі та деякі інші кораблі і підрозділи мають на озброєнні низку протимінних систем, спеціалізовані безекіпажні надводні і підводні апарати, основним з яких є безекіпажний підводний апарат MK 18 двох модифікацій. Варіант MK 18 Mod 1 «Swordfish», створено на базі малогабаритного переносного автономного підводного апарата REMUS 100, а варіант MK 18 Mod 2 «Kingfish» – на базі більш габаритного REMUS 600.
Програма створення і виробництва підводних апаратів MK-18 Mod 2, що була розпочата у 2012 році, завершилась її повною реалізацією у 2023 році. Згідно отриманого замовлення компанією – виробником (Huntington Ingalls Industries, HII) до ВМС США було поставлено понад 90 комплектів безекіпажного підводного комплексу. Також слід додати, що з метою розширення спроможностей експедиційних протимінних сил та досягнення кращих характеристик, ніж у MK18 Mod 2, у липні 2022 року ВМС США уклали з компанією Leidos контракт на створення середнього безекіпажного підводного апарата (MUUV) типу «Viperfish».
Безпосередньо для виконання завдань в Ормузькій протоці у теперішній час можуть бути застосовані протимінні сили, що входять до складу 5-го флоту ВМС США, а також у якості підсилення – сили зі складу інших флотів і командувань. 5-й флот, до якого на ротаційній основі залучаються сили зі складу Атлантичного та Тихоокеанського флотів ВМС США, є морською компонентою сил Центрального командування ЗС США. Операційна зона 5-го флоту ВМС США має загальну площу близько 2,5 млн. кв. миль та охоплює Червоне й Північно-Арабське моря, Аденську, Арабську (Перську) та Оманську затоки. У цьому просторі містяться територіальні моря 21 країни та три критично важливі вузькості: Суецький канал, Баб-ель-Мандебська та Ормузька протоки.
У 2025 році у складі протимінних сил 5-го флоту відбулись суттєві зміни, пов’язані зі зміною концепцій протимінної боротьби, про що було зазначено вище. Так, за повідомленням від 25 вересня 2025 року на військово-морській базі ВМС США у Бахрейні було проведено захід щодо урочистого виведення з експлуатації останнього з чотирьох протимінних кораблів типу «Avenger», які діяли у складі 5-го флоту. Загалом із побудованих 14 кораблів цього типу станом на кінець 2025 року у складі ВМС США залишалось лише 4 одиниці, які базувались у Японії.
Також в зазначеному повідомленні вказувалось, що до складу 5-го флоту на заміну списаним протимінним кораблям передбачалось розгорнути 4 прибережні бойові кораблі (LCS). Першим з них прибув до Бахрейну у травні 2025 року прибережний бойовий корабель типу «Independence« LCS 30 «Canberra». Як було повідомлено, він має інтегрований комплекс сенсорів та безекіпажних морських систем, призначених для виявлення, ідентифікації та знищення морських мін та забезпечуючих суттєве збільшення безпечної віддаленості корабля від місця виявлення і ліквідації мінної загрози.
Загалом зі складу 5-го флоту, що діє під керівництвом командувача морського компоненту Центрального командування США (NAVCENT/C5F), згідно даних офіційного сайту до виконання протимінних завдань можуть бути залучені:
— прибережні бойові кораблі типу «Independence» (до 4 од.) зі складу тактичного угруповання сил (Task Force) TF-55 (Надводні сили, Surface Forces);
— корабельні багатоцільові вертольоти типу MH-60S «Knighthawk» (по 1 од. на кожному прибережному бойовому кораблі типу “Independence” зі складу тактичного угруповання сил TF-55);
— багатоцільові вертольоти типу MH-53E «Sea Dragon» зі складу тактичного угруповання сил TF-55;
— підрозділ знешкодження вибухонебезпечних предметів (Explosive Ordnance Disposal Unit) зі складу тактичного угруповання сил TF-56 (Експедиційні бойові сили, Expeditionary Combat Forces);
— безекіпажні надводні та підводні апарати, безпілотні літальні апарати зі складу тактичного угруповання сил TF-59 (Безекіпажні системи та ШІ, Unmanned Systems & A.I.).
Також можуть бути залучені спеціалізовані засоби зі складу інших тактичних угруповань сил флоту, а також необхідні розвідувальні та інші підрозділи, комплекси, системи, мережі, необхідні для забезпечення управління, логістики та підтримки протимінних сил під час виконання ними завдань за призначенням.
В частині, що стосується застосування безекіпажних систем зі складу тактичного угруповання сил TF-59, варто додати, що ці сили були створені одними з перших роботизваних формувань у ВМС США. Проте, вони вже накопичили власний бойовий досвід протидії іранським силам у регіоні та у складі угруповання у 2024 році сформовано окремий бойовий підрозділ – тактичну групу (Task Group) TG-59.1. Для підвищення ефективності застосування тактичного угруповання сил TF-59 персоналом угруповання систематично вивчається та впроваджується український досвід ведення бойових дій морськими безекіпажними комплексами у війні рф проти України на Чорному та Азовському морях.
Для визначення узагальнених спроможностей протимінних сил та їх достатності для виконання завдань в операції, зазвичай, оцінюють сукупну продуктивність протимінних дій та їх очікувану тривалість. Під час такого оцінювання, серед іншого, враховують площі та інші параметри спрогнозованих мінонебезпечних районів, потреби у забезпеченні суднам та кораблям захисту від підриву на мінах, кількість, види, типи та характеристики виставлених мін, характер очікуваної протидії противника та його спроможності з підтримання, відновлення чи нарощування системи морських мінних загороджень.
Поверхневий (орієнтовний) аналіз спроможностей протимінних сил для дій в Ормузькій протоці засвідчує, що для умовно визначеної довжини шляху забезпечуваних сил у протоці в 150 морських миль та сукупній ширині смуги пошуку мін умовно прийнятої в 4 милі, загальна площа району протимінних дій може скласти близько 600 кв. миль. За умови середньої швидкості руху пошукових сил (засобів) у 5 вузлів час пошуку мін у районі із зазначеною вище площею складе понад 120 годин (5 діб) лише на одному умовному галсі, тобто при здійсненні руху лише в один бік або іншими словами – для умовного одноразового покриття всього району сукупною пошуковою смугою протимінних засобів.
карта-схема Ормузької протоки з позначенням держав, географічних об’єктів,
спектру глибин і схеми розподілу руху суден
Насправді ж, у зв’язку зі складністю морського дна та інших елементів, необхідності забезпечення перекриття суміжних пошукових смуг у районі пошуку з урахуванням точності плавання та інших чинників, загальна площа пошукового району буде ще більшою і протимінні дії заберуть значно більше часу. І ще один важливий момент: у разі боротьби з донними мінами час на їх пошук, допошук і нейтралізацію в рази більший за тривалість нейтралізації якірних мін. Для прикладу, тривалість операції з пошуку і знешкодження всього лише близько 1200 мін в Іраку після завершення операції «Буря в пустелі» склала понад п’ять місяців. І це в умовах наявності значної кількості протимінних кораблів, найсучасніших на той момент протимінних засобів, таких як французький самохідний підводний апарат – шукач мін РАР-104, а також за наявності карти створених іракцями мінних загороджень(!). Інший подібний, але більш масштабний приклад, – бойове тралення після завершення Другої світової війни в морях навколо СРСР, яке тривало понад десять років.
Окрім того, у разі поширення Іраном мінних операцій за межами Ормузької протоки та виникнення мінної загрози у інших районах, можуть з’явитися нові завдання зі здійснення протимінної охорони кораблів (суден) та пошуку і знищення мінних загороджень у районах мінної небезпеки, як це вже було під час Танкерної війни.
З іншого боку, якщо припустити, що до ліквідації мінної загрози в Ормузькій протоці США зможуть залучити протимінні сили зі складу флотів країн-союзників по НАТО та держав Арабської (Перської) затоки, а вони мають певні засоби і сили, то загальні протимінні спроможності можуть зрости на 10-50%.
Ще одне важливе питання – це своєчасність і якість планування протимінних дій під час складання збройними силами США плану поточної операції, а також стан виконання заходів підготовки протимінних сил, зокрема їх розгортання в район дій. На зараз можна з впевненістю сказати, що як і в інших питаннях, опрацьований план, ймовірно, не містив заходів із розгортання додаткових сил зі складу протимінних сил інших флотів. У всякому разі, на даний момент, у автора відсутні відомості з відкритих джерел щодо перекидання до району бойових дій додаткової кількості прибережних бойових кораблів, протимінних вертольотів та підрозділів знешкодження вибухонебезпечних предметів.
Певні запитання, врешті, викликає і впроваджена у ВМС США концепція пошуку та нейтралізації мінної загрози кораблями і вертольотами, оснащеними автономними підводними апаратами. Наскільки ефективним може бути ведення протимінних дій таким складом сил в інтенсивних та масштабних бойових діях? Чи зможуть прибережні бойові кораблі достатньо наблизитись до районів проведення протимінних дій, щоб протимінні апарати з урахуванням їх відносно невеликого радіусу дії змогли не витрачати автономність на шлях до району застосування? Наскільки надійним може виявитись залучення протимінних вертольотів до ведення протимінних дій у складних погодних умовах? А чи зможуть ці вертольоти успішно діяти у разі інтенсивної протидії противника, зокрема із застосуванням безпілотних авіаційних апаратів та, можливо, безекіпажних надводних апаратів, озброєних зенітними ракетами та іншими засобами боротьби з повітряними цілями? Сучасний досвід засвідчує про значні ризики для великих екіпажних надводних, підводних та повітряних платформ у разі застосування проти них безекіпажних (безпілотних) систем.
Підсумовуючи аналіз протимінних спроможностей, все ж важливо наголосити на безумовній потребі у переході флотів до концепції автономно діючих підводних і надводних комплексів. Перспективними засобами і новітньою технологією боротьби з мінами вже зараз стають роботизовані протимінні комплекси та відповідні формування. Покладання завдань на морські роботизовані системи значно пришвидшить процес пошуку, виявлення, класифікації підводних об’єктів та їх знищення (нейтралізації). В ідеалі це повинно забезпечити оперативність ведення протимінних дій в реальному масштабі часу, а не так як це є зараз, за традиційною концепцією використання екіпажних кораблів, протимінних систем з людиною-оператором та автоматизованим, але лише в частині процедур управлінням протимінними силами.
Безумовно, що у справі роботизації дій на морі зроблено уже багато, особливо у США. Але чи достатніми є спроможності морських роботизованих комплексів в теперішній час? Чи здатні ці апарати автономно розгортатися у віддалені райони дій? Якими платформами вони мають доставлятися до віддалених театрів воєнних дій, а у подальшому – забезпечуватись підтримкою та логістикою, а також – чи будуть це класичні військові носії чи орендовані цивільні, приватні? Здається, що навіть у США не вироблено адекватних поглядів і рішень таких проблем, а їх чудовий і передовий документ «Основи безекіпажних операцій» (Unmanned Campaign Framework) не містить відповідей на подібні запитання. Зважаючи на зазначене, результати проведеного аналізу швидше засвідчують про негативні оцінки наявних спроможностей, які потрібні для успішної боротьби з мінною загрозою на морі.
4. Прогнозовані наслідки та перспективи
Наведемо основні висновки з проведеного аналізу, очікувані наслідки дій сторін та можливі напрямки розвитку ситуації навколо створення Іраном мінної загрози в Ормузькій протоці, послідовно розкриваючи військові, економічні, політичні та геополітичні аспекти.
1) Проведений аналіз засвідчує про те, що мінування Ормузької протоки буде фактично здійснюватися Іраном лише у разі виявлення чітких ознак розширення цілей операції США до рівня, що передбачатиме зміни не тільки керівництва Ірану, а засад функціонування влади, неприпустимості повернення нових керівників держави до відновлення критичних для США програм, зокрема ядерної, ракетної. У свою чергу це може бути досягнуто лише діями американських сил з встановлення контролю (контактним або безконтактним способом) над суходільною територією країни, найважливішими державними і військовими об’єктами. Такі дії і стануть ознакою для прийняття рішення щодо мінування протоки. Та водночас, чи зможе Іран зберегти необхідну кількість міннозагороджувальних сил до моменту початку таких наступальних дій на сушу? Існує достатньо висока ймовірність збереження різного роду малорозмірних та швидкохідних катерів і безекіпажних апаратів.
2) Міннозагроджувальна операція Ірану може передбачати кілька окремих цілей і відповідних завдань. Часткова мета операції, що полягає у блокуванні Ормузької протоки, є за послідовністю далеко не першою. У разі зростання рівня контролю США над морськими просторами в районі проведення американської операції, Іран може застосувати міни у декількох районах в Арабській (Перській) затоці, а також в Оманській затоці – на підходах до Ормузької протоки. Ефективність іранської операції залежить від характеристик наявних у них мін, зокрема від доступу до придбання сучасних мін, здатних автономно рухатись до місця чергування та потім стартувати до обраної цілі. Значні глибини в судноплавній частині Ормузької протоки не дозволяють ефективно застосовувати класичні немобільні донні міни, що ускладнює іранцям досягнення цілей операції.
3) Виходячи з умов району, для зриву плавання у протоці орієнтовно може бути застосовано від 20–30 сучасних саморухливих (мобільних) мін-торпед, якщо такі в Ірана є, та до 300–500 традиційних донних і якірних мін. Кількість знищених на теперішній час іранських кораблів (катерів, суден), які можуть ставити морські міни, а їх, оціночно, значно менше (у півтора-два рази), ніж заявляють США (28 од. станом на 12.03.2026), не є критичною. Ця кількість є значно меншою за 30% від усіх наявних міноносіїв.
4) У разі недостатності в Ірану традиційних кораблів-міноносіїв внаслідок їх втрати від ударів США іранські фахівці потенційно можуть використати для мінних постановок морські роботизовані надводні апарати. Зростаюча імовірність настання таких подій обумовлена розповсюдженою інформацією про надання Ірану російською стороною розвідувальної інформації. Окрім того, як результат імовірного обміну бойовим досвідом між сторонами, прогнозується надання росіянами результатів аналізу успішного застосування українських безекіпажних надводних апаратів у 2023 році для мінування зовнішнього рейду Севастополя. Значний рівень прихованості та зростання дальності дій забезпечує морським дронам значну перевагу над традиційними кораблями та катерами – носіями мін, особливо в умовах триваючої війни США проти Ірану.
5) У разі мінування Ормузької протоки США, окрім спроб знищення іранських мінозагороджувачів, зосередять свої зусилля, у першу чергу, на протимінному забезпеченні кораблів угруповання ВМС США, що діють в Арабській (Перській) затоці, та кораблів, які можуть додатково розгортатися до затоки з боку Північно-Арабського моря та Оманської затоки. І лише забезпечивши панування на морі та у повітрі над ним, зокрема належну стійкість корабельного складу в умовах мінної небезпеки, США зможуть за необхідності залучати сили для захисту від мін і супроводження найбільш цінних для них цивільних суден, що здійснюють важливі морські перевезення Ормузькою протокою. У наступних діях, у разі мінування іранцями певних районів Арабської затоки та необхідності забезпечення американським кораблям доступу до узбережжя Ірану, зусилля протимінних сил США можуть бути залучені до цих завдань.
6) Наявних у США протимінних спроможностей зі складу 5-го флоту може бути достатньо лише за умови малоінтенсивних міннозагороджувальних дій Ірану, а саме встановлення декількох мінних банок в Ормузькій протоці та/або в певних районах Арабської затоки. Проте навіть проведення первинних дій щодо виявлення мінних загороджень чи визначення їх меж вимагатиме повного панування сил США на морі у цих районах з огляду на потреби захисту розгорнутих у морі носіїв протимінних засобів. В умовах бойових дій, які ведуться у морі впродовж останніх десяти діб в районі проведення США своєї операції такого рівня панування поки не досягнуто. Необхідність наближення прибережних бойових кораблів та протимінних вертольотів до районів мінних загороджень, що передбачено діючою концепцією та існуючими спроможносями протимінних апаратів, є стримуючим чинником стосовно оперативного проведення протимінних дій та вимагає додаткових сил для прикриття надводних і повітряних носіїв протимінних засобів. Наявних протимінних сил ВМС США навіть за умови залучення додаткових сил від країн-членів НАТО чи інших партнерів, зокрема з числа країн регіону, буде недостаньо у разі ведення Іраном інтенсивних та масштабних міннозагороджувальних операцій, особливо із масовим застосуванням безекіпажних апаратів.
7) Мінування Ормузької протоки є не вигідним для Ірану, адже він втрачає можливість залучення іранських портів, розташованих у протоці та Арабській затоці, а також суден для експорту іранської нафти. Частково це пом’якшується завдяки розширенню використання трубопроводів та іранських портів в Оманські затоці. Перекриття Ормузької протоки сприятливо впливає на нафтовий бізнес рф. Одним з припущень є те, що рф, користуючись позицією радника, може свідомо штовхати Іран до блокування протоки.
Китаю, стратегічному партнеру Ірану та найбільшому експортеру нафти з регіону, також у загальному плані є не вигідним мінування протоки. Гарантії безпеки та допомога Китаю з боку Ірану в доланні Ормузької протоки в умовах бойових дій є не надійними і слабкими як і загалом позиція Ірану у війні проти США. Для переважної більшості інших країн закриття Ормузької протоки є несприятливим чинником, що розбалансовує і дестабілізує світовий ринок нафти та пов’язані з цим сфери соціально-економічної діяльності.
Надзвичайно критичними для США є політичні ризики не досягнути цілей своєї операції, розтягнути її у часі та перевитратити значні фінансові ресурси. Мінна війна, що може бути розгорнута Іраном в Ормузькій протоці та інших районах, однозначно є чинником, що здатний значно поглибити негативні наслідки війни для США. Зрозуміло, що набільш загрозливими є можливі результати та наслідки цієї війни у різних сферах для Ірану. Навіть за умови такої загалом позитивної події, як зміна іранського уряду на більш прагматичний і демократичний, не може бути компенсацією за усі втрати, які може понести держава та іранський народ. Що точно не загрожує Ірану, так це втрата територій і суверенітету. Бо якби супротивником Ірану була рф, то він міг би втратити і території. США цього ніби не планують.
9) У геополітичному зрізі досягнення США ключових, у тому числі офіційно неоголошених цілей щодо зміни вектору розвитку іранської держави, могли б внести суттєві зміни в розстановку сил у регіоні та світі. З часів запеклого суперництва низки імперій і їх держав-нащадків у ХІХ-ХХ століттях за життєвий простір і зони впливу у Західній Азії, у тому числі на Близькому Сході, а також в Центральній та Східній Азії, відбулись певні геополітичні зрушення. Після остаточного повалення на початку ХХІ століття диктатури в Іраку саме Іран залишався єдиним у регіоні повним антагоністом провідних світових держав, що є визнаними лідерами соціально-економічного і культурного розвитку людської цивілізації. Впродовж останніх десятиліть Іран суттєво зміцнив свої зв’язки з Китаєм та рф, що призвело до утворення головної «вісі зла», агресивні дії якої поширюються далеко за межами Азії. Тому послаблення Ірану і зміна вектору його розвитку матиме значний вплив на трансформування балансу геополітичних сил у регіоні та світі. А мінна загроза в Ормузькій протоці, в залежності від ступеню її реалізації, може суттєво вплинути на хід війни та її результати, а отже – на геополітичні трансформації.
Першу частину статті «Мінна загроза в Ормузькій протоці: парадокси, очікувані наслідки, перспективи. Частина 1» читайте ТУТ.
