Степан Яким’як,
капітан 1 рангу у відставці, учасник російсько-української війни,
кандидат військових наук, доцент, експерт Центру оборонних стратегій
та Безпекового треку Експертної мережі Кримської платформи
З 10 березня 2026 року у ході війни з Іраном виникла, імовірно, нова і найбільш підступна загроза – блокування Ормузької протоки іранськими мінами. Війна, що розпочалась з метою приборкання ядерної програми Ірану загрожує перетворитись на нову Танкерну війну зразка 2.0, але вже з глобальними наслідками.
Головним запитанням стає: як вплине мінування протоки на хід операції, безпеку і стабільність у регіоні та світі?
Спробуємо знайти відповідь на такі запитання:
- Наскільки мінна загроза в Ормузькій протоці є реальною
- Мінна війна Ірану на морі: спроможності, замисел та «російський слід»
- Протимінні спроможності США і їх використання: що не так?
Прогнозовані наслідки та перспективи
1. Наскільки мінна загроза в Ормузькій протоці є реальною та значущою
Іран не вперше загрожує мінною війною в Ормузькій протоці. Це неодноразово відбувалось упродовж попередніх років і навіть десятиліть та знову трапилось вже на початку поточної війни.
І перед США така загроза не вперше: лише у попередніх війнах кінця ХХ – початку ХХІ століть у Перській затоці тільки на мінах підірвалось три(!) бойові кораблі основних класів – ракетний крейсер, вертольотоносець, ракетний фрегат(!). Останній власне – на іранській міні у 1988 році під час Танкерної війни 1981-1988 рр. (докладна інформація про ці підриви – в кінці тексту). Тоді Іран дорого заплатив за власну сміливість: в операції у відповідь, проведеній за чотири дні після підриву, США знищили п’ять військових кораблів Ірану, зокрема один фрегат, ракетний катер, три малі катери, а також був пошкоджений ще один фрегат та дві нафтодобувні платформи. Досвід значний, дуже кривавий і дороговартісний…
А що відбувається зараз насправді?
З повідомлень офіційних органів управління та посадових осіб, провідних інформаційних агентств складається надто вже різнобарвна, строката і суперечлива картина:
• з початком ударів США та Ізраїлю Іран оголосив про заборону будь-яким суднам проходити через протоку, водночас сам Іран дозволяє прохід суднам, що мають ознаки належності Китаю чи перевозять до нього іранську нафту;
• у вівторок, 10 березня, надвечір, з’являється інформація про виявлення ознак застосування Іраном морських мін;
• у відповідь цього ж дня президент США заявляє про неприпустимість мінування протоки та вимогу до Ірану прибрати мінні загородження, якщо вони вже виставлені (а як це зробити?);
• голова Об’єднаного комітету начальників штабів ЗС США генерал Ден Кейн заявляє про розгляд варіантів супроводження суден у протоці у разі отримання такого наказу від президента;
• провідні медіа стверджують, що ВМС США щодня відмовляють цивільним судновласникам на запити щодо супроводження суден;
• наприкінці доби 10 березня центральне командування ЗС США, яке веде операцію, доповідає про 16 знищених іранських кораблів і катерів – носіїв мін (мінозагороджувачів);
• всередині дня 11 березня центральне командування ЗС США розповсюджує попередження цивільним особам про небезпеку знаходження в портах, які Іран використовує для військових операцій (імовірно, американці продовжують винищення іранських мінозагороджувачів).
Що стоїть насправді за цими подіями?
Чи справді міни уже у морі і скільки їх виставлено?
Скільки відсотків іранської мінної зброї і мінних загороджувачів знищено?
Про які суперспроможності з ліквідації мінних загороджень нещодавно говорив Трамп (президент США Дональд Трамп — ред.)?
Достеменних відповідей на ці запитання немає. Та водночас, наскільки об’єктивно висвітлюються події і чи надається достовірна інформація?
Наведемо лише один приклад, який підтверджує рівень недостатньої достовірності і невизначеності інформації, що надходить. Проведений автором аналіз відео щодо знищення іранських кораблів, опублікованих центральним командуванням ЗС США в Х в середині та наприкінці 10 березня, засвідчив про таке: з 16 уражених кораблів лише чотири, імовірно, були придатні до постановки морських мін, а саме корвет, підводний човен, десантний катер з кран-балкою та катер з плавучою платформою; інші – ракетні та малі ракетні катери, а також малі патрульні катери, що були уражені, не мали на палубі місць для розташування морських мін, не мали необхідного обладнання для постановки та не ставили міни.
Водночас, загальна обстановка у протоці погіршується та на зараз у медіа стверджується про удари щонайменше по трьох цивільних суднах, які намагались рухатись протокою.
Зробимо часткові висновки щодо реальності існування мінної загрози в Ормузькій протоці та її впливу на загальну ситуацію.
По-перше, чітких підтверджень фактичних мінних постановок немає, візуальних ознак чи відповідних повідомлень із суден також нема, жоден військовий корабель чи цивільне судно на мінах до цього часу не підривалось.
По-друге, досвід воєнних конфліктів у Перській та Оманській затоках, значний досвід Ірану з проведення міннозагороджувальних дій та операцій підтверджують реалістичність можливого сценарію з мінування Ормузької протоки.
По-третє, у професійних колах, дотичних до проблематики мінної війни на морі, і не тільки військових, добре відомо, що сама поява інформації про загрозу застосування мінної зброї, навіть за відсутності будь-яких достовірних підтверджуючих відомостей, викликає негайне реакцію у різних сферах і не тільки безпекових. У військовій сфері це обов’язково початок оцінювання мінної обстановки та вжиття заходів завчасної, а у подальшому – й безпосередньої підготовки протимінних та інших необхідних сил.
Отже, актуальним питанням є оцінювання міннозагороджувальних і промінних спроможностей сторін та можливого характеру їх дій. За відсутності достатніх відомостей спробуємо здійснити попередній і, безумовно, поверхневий аналіз цих чинників.
2. Мінна війна Ірану на морі: спроможності, замисел та «російський слід»
Повідомлення про іранські мінні спроможності, що з’явились у медіа впродовж останніх днів, є обмеженими, що загалом зрозуміло. Ніхто і ніколи не афішував і не афішує фактичної наявності морських мін в арсеналах та справжні сукупні спроможності з постановки мін надводними кораблями, катерами, суднами, підводними човнами, авіацією. Та все ж, наскільки правдоподібними є оцінки про наявність Ірану 2 – 6 тис. морських мін та спроможності малих катерів з постановки 2-3 мін?
Парадокс, але оцінки запасів іранських мін у 5-6 тисяч у різного роду відкритих джерелах проглядаються уже в 2019-2020 роках і з цього часу не змінились. Водночас, виникло ще одне припущення: а раптом оцінка в 6 тисяч мін з’явилась як результат простого обчислення суми середньорічної кількості зразків цієї зброї, які виготовлялись в Ірані впродовж останніх десятиліть?
Дивина, та у розсекреченому документі ЦРУ 1984 року, який мав гриф «Top Secret», а зараз знаходиться у вільному доступі, наведено оцінку, що передбачає щорічне виготовлення мін в Ірані на рівні 200 одиниць. Тобто, якщо врахувати, що Іран активно застосовував морські міни у Танкерній війні, яка закінчилась у 1988 році, то скільки ж він міг виготовити до 2019 року? Відповідь справді здивує: 30 років по 200 мін дає у підсумку «магічну цифру» у 6 тисяч (!).
Чи так це насправді? Відповідь навряд чи відкрито прозвучить у найближчі десятиліття.
Водночас важливо розуміти, які типи мін були на озброєнні збройних сил Ірану до березня 2026 року. За повідомленнями деяких відкритих джерел, окрім якірних мін старого радянського зразка типу ЯМ (якірна морська) та аналогічних мін виробництва інших держав, а можливо й Ірану, на озброєнні ВМС цієї країни можуть бути застарілі північнокорейські якірні міни з масою вибухової речовин у 500 кг, а також неконтактні донні (магнітні, електромагнітні, акустичні), композитні немагнітні та саморухливі (реактивно-винурюючі, торпедоподібні) міни китайського виробництва та, можливо, виробництва деяких інших морських держав з понад 30 країн-виробників подібної зброї у світі. Тут варто згадати факти підриву американського ракетного крейсера «Прінстон» 18 лютого 1991 року під час операції «Буря в пустелі» на іракському мінному загородженні, що складалось з мін MN3 Manta італійського виробництва, тобто країни-члена НАТО. І таке іноді буває на ринку зброї…
А щоб прокоментувати оцінку, яка нещодавно висвітлювалась у світових медіа щодо мінопідйомності іранських катерів, що складає 2-3 міни, необхідно коротко проаналізувати склад ВМС Ірану та ВМС КВІР, оцінити спроможності потенційних носіїв мін.
Як відомо, Іран має два військово-морських формування – ВМС Ірану, що відносяться до збройних сил країни, та ВМС Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). ВМС Ірану мають традиційну побудову і завдання для такого виду збройних сил та включають роди сил: надводні, підводні, берегові ракетні, морську авіацію, морську піхоту. Організаційно ВМС розподілені на чотири військово-морські округи, з яких три – для дій в Перській та Оманській затоках, а ще один – в Каспійському морі.
До початку війни 28 лютого 2026 року ВМС Ірану мали у складі надводних і підводних сил близько 106 бойових кораблів та катерів, зокрема до:
17 підводних човнів, включно з малими і надмалими;
5 фрегатів і корветів;
23 десантних кораблів;
61 патрульних катерів.
На озброєнні кораблів були протикорабельні ракетні комплекси з дальністю стрільби 120 та 300 км. Імовірно, що усі підводні човни, фрегати, корвети, деякі десантні кораблі і частина патрульних катерів могли бути носіями морської мінної зброї. Також вони мали до 98 літаків і вертольотів, чотири бригади морської піхоти, підрозділи берегових протикорабельних ракетних комплексів з дальністю стрільби до 300 км.
У свою чергу, ВМС КВІР організаційно включають чотири командування та три військово-морські райони. До 28 лютого 2026 року надводні сили ВМС КВІР включали близько 139 бойових кораблів і катерів, зокрема до:
3 авіаносних кораблів – носіїв БпЛА;
5 корветів;
5 десантних кораблів;
56 малих ракетних катерів;
70 патрульних катерів.
А також вони мали близько 2-3 тисяч малих десантно-штурмових катерів.
Також на озброєнні ВМС КВІР була певна кількість вертольотів та БпЛА, а також ракетних підрозділів, оснащених протикорабельними ракетами з дальністю стрільби до 300 км та до 500 км, балістичними протикорабельними ракетами, створеними на базі балістичних ракет типу «Фатех».
Стосовно мінних спроможностей слід відзначити, що імовірно усі корвети, деякі десантні кораблі і частина патрульних катерів ВМС КВІР могли бути носіями морської мінної зброї. Зазвичай кількість мін, які можуть ставитись з малих катерів є парною і складає від 2 до 4 одиниць в залежності від габаритів мін, подібно до мінопідйомності українських малих броньованих артилерійських катерів проєкту 58155.
З аналізу повідомлень та відео щодо знищення іранських кораблів зрозуміло, що у перші тижні триваючої війни ВМС США були знищені найновіші та найбільш боєготові кораблі ВМС Ірану та ВМС КВІР, зокрема великий підводний човен, декілька фрегатів, корветів, бойових катерів, що дозволяє припустити про суттєве зниження сукупної мінопідйомності носіїв морських мін. З урахуванням цього, оціночна сукупна одночасна мінопідйомність кораблів і катерів ВМС Ірану та КСІР на теперішній час може складати до 800-1200 одиниць.
Окремо необхідно виділити ймовірне знаходження на озброєнні ВМС КВІР сучасних морських безекіпажних надводних і підводних апаратів, про наявність яких може побічно засвідчувати ураження безекіпажним надводним апаратом цивільного судна у березні 2026 року. З аналізу досвіду війни рф проти України на морі у 2022-2025 роках, коли українськими безекіпажними надводними апаратами було виставлено мінне загородження на зовнішньому рейді Севастополя і відбулось декілька підривів російських кораблів, можна передбачати можливість застосування мін іранськими морськими дронами. Розвиток сучасних військово-морських технологій відбувається дуже динамічно!
Безперечно цікавим аспектом під час оцінювання спроможностей та дій міннозагороджувальних сил Ірану у поточній війні є ретроспективне відтворення елементів імовірного замислу іранської морської міннозагороджувальної операції. З урахуванням відсутності у діях США стратегічної раптовості, адже усі розуміли, що небезпека війни навколо Ірану все зростає, для іранських сил було важливо уникнути тактичної раптовості у контексті майбутніх міннозагороджувальних дій.
Що це означає на практиці? Ірану необхідно було більш-менш точно з похибкою не більше 1-2 діб спрогнозувати початок активних бойових дій угруповань ЗС США на морі. Займання основними силами, авіаносними та ударними групами кораблів США районів бойового призначення, наближених до Ірану мало стати достатньо інформативним фактом для збройних сил Ірану.
Водночас для визначення мети та завдань міннозагороджувальної операції необхідне чітке розуміння стратегічних цілей та завдань збройних сил у війні. Можна припустити, що під час планування операцій на морі, як і колись в інших конфліктах та кризових ситуаціях, вважалось, що мінування Ормузької протоки стане крайньою мірою у разі дій противників із втручання у справи Ірану. Тобто така потреба, як вважалось, може виникнути у разі загрози початку воєнних дій на території держави і спроб силового встановлення повного контролю над урядом Ірану чи його зміни. До цього моменту будь-яке мінування могло тільки послабити Іран, у першу чергу внаслідок затримок із транспортуванням морем іранської нафти на експорт.
За інших умов вважалось доцільним стримування противника загрозою мінування протоки, що і здійснив Іран у перші дні поточної війни. Зі зміною ситуації у війні, а саме внаслідок уточнення керівництвом США цілей операції проти Ірану та суттєвим зниженням спроможностей Ірану з опору діям США та Ізраїлю внаслідок триваючих ударів, складаються умови для запровадження у повному обсязі плану мінування Ормузької протоки.
Водночас ключовим запитанням є: чи вдалося Ірану зберегти до цього моменту мінні запаси та носії мін шляхом їх розосередження, виведення з-під удару та прихованої підготовки і розгортання у райони постановок мін? З аналізу дій угруповань ЗС США у районі проведення операції, зокрема заяв та відеоматеріалів знищення військових та інших об’єктів Іраку, кораблів та інфраструктури пунктів базування і портів, можна зробити певні висновки з цього питання.
США, знищуючи іранські кораблі і катери у морі та біля причалів, ймовірно пошкодили низку мінних загороджувачів. Про це фактично і заявило центральне командування ЗС США в своїх коментарях. Військово-морським фахівцям відомо, що з початком ударів усі кораблі і катери мають бути приховані, розосереджені. Отже, якщо іранські кораблі і катери були у морі, значить вони виконували бойові завдання і, зрозуміло, що це були не патрульні чи ще якість, а саме із завершення постановки мінних загороджень. Це, як кажуть, класика сучасного військово-морського мистецтва. Інша справа, що завдяки переважаючим спроможностям з розвідки і обміну даними, ВМС США мали змогу виявляти та наносити удари по іранських кораблях і катерах як у стрілець у тирі.
Таким чином, підведемо підсумок аналізу дій іранських сил у морі в перші дні війни: відверто ризиковані дії кораблів і катерів Ірану у морі були викликані, у першу чергу, потребою у створенні системи активних (наступальних) та оборонних морських мінних загороджень. Окрім, блокування судноплавних шляхів в Ормузькій протоці (підкреслимо, що це завдання точно не було першим у переліку завдань в міннозагороджувальній операції), іранці, ймовірно, планували створити оборонні протидесантні загородження на десантнонебезпечних ділянках, а також випереджувально виставити як окрему підсистему низку активних (наступальних) морських мінних загороджень на імовірних маршрутах руху та районах бойового призначення основних корабельних груп угруповання ВМС США в Оманській та Перській затоках.
В другій частині статті, публікація якої відбудеться найближчим часом, будуть висновки з аналізу військово-географічних умов Ормузької протоки в контексті міннозагороджувальної операції, а також висновки з аналізу протимінних спроможностей США та перспективи мінної війнив протоці.
***
Підриви бойових кораблів та суден США в Перській затоці:
14 квітня 1988 року під час Танкерної війни між Іраком та Іраном ракетний фрегат ВМС США «Семюел Б. Робертс» (USS Samuel B. Roberts, FFG-58), типу «Олівер Перрі», підірвався на іранській міні в Перській затоці. Корабель отримав значні пошкодження, але був врятований правильними діями екіпажу. Ремогт корабля тривав 13 місяців та обійшовся у близько 90 млн. дол. США. У відповідь ВМС США 18 квітня 1988 року провели операцію «Богомол» (Operation Praying Mantis), у ході якої було знищено п’ять бойових кораблів та катерів Ірану (1 фрегат, 1 ракетний катер, 3 малих катери) та виведено з ладу ще один фрегат, а також знищено підрозділи на двох нафтодобувних платформах.
24 липня 1987 року супертанкер «Бріджтон» (Bridgeton), водотоннажністю понад 400 тис. тон, який рухався у конвої під охороною військових кораблів США, підірвався на іранській міні поблизу острова Фарсі у Перській затоці. Внаслідок вибуху у корпусі танкера виникла вм'ятина площею 43 кв. м, але судно продовжило рух до порту. Цікаво, що напередодні інциденту регіональне флотське керівництво США заявляло про достатні спроможності сил із захисту від Ірану, а після підриву – заявило, що ознаки мінування затоки іранцями були, але було визначено, що воно не загрожуватиме конвою.
18 лютого 1991 року під час операції «Буря в пустелі» вертольотоносець ВМС США «Триполі» (USS Tripoli, LPH-10) підірвався на іракській міні типу LUGM-145. Отримав значні пошкодження, був виведений з ладу на 30 діб, ремонт обійшовся у 3,5 млн. дол. США.
18 лютого 1991 року ракетний крейсер ВМС США «Прінстон» (USS Princeton, CG-59), типу «Тікондерога», підірвався поблизу острова Файлака в Перській затоці на двох донних мінах італійського виробництва типу «Манта» (MN103 Manta). Корабель отримав значні пошкодження, знаходився у тривалому кількамісячному ремонті, що коштував близько 24 млн. дол. США.
