Артем Лисак – журналіст, лауреат Міжнародної телепремії Emmy у складі команди телеканалу Sky News. У минулому – спортивний журналіст, автор репортажів із київського Майдану під час Революції гідності в Україні та військовий кореспондент у зоні АТО. З 2016 до 2020 року працював журналістом Крим.Реалії під псевдонімом Назар Ситник.
З початку окупації 2014-го українських журналістів у Криму залякували та били. З березня 2015-го вони вже могли працювати в Криму без перешкод лише з акредитацією МЗС РФ, але такі акредитації їм не видавали. Артем Лисак ризикував свободою, щоб розповісти об’єктивні реалії життя на анексованому агресором півострові.
У мене була така легенда, що я блогер
«У мене була початкова підготовка. Тобто почищені соцмережі. Всі фотографії з Євромайданів, усі фотографії десь з українськими прапорами, з українськими військовими я прибирав зі своїх, наприклад, соцмереж. Я видаляв усі чати. Це перший етап підготовки. Я видаляв навіть номери телефонів, розуміючи, що хтось… чи, наприклад, наших редакторів я називав зовсім іншими іменами, прізвищами. Якщо хтось почне гортати мою телефонну книгу, звичайно, телефон весь почищений», – стверджує журналіст.
Артем створив легенду про себе. Щоб його робота з камерою у Криму не була підозрілою та не привертала увагу.
«Я навіть створив YouTube канал, завантажив туди кілька різних відео. Деякі я просто скачав з інтернету і завантажив, ніби цікавлюся різними історичними пам’ятками. Деякі відео я сам свої туди скачав. Ось у мене була така легенда. Навіть намагався якось просунути цей канал, щоби були якісь перегляди. У мене була така легенда, що я блогер, сам я маркетолог-копірайтер, який працює в рекламному агентстві, але мені подобається Крим, мені подобається повітря, мені подобається блогінг, природа, їду туди, я можу звідти, умовно, працювати. Ось у мене була така легенда, я її дотримувався».
Не лише рідні та близькі, а й багато колег Артема не знали, що він працює в Криму.
«Наприклад, моя мама думала, що я їжджу до Польщі на заробітки. Власне, я аргументував, чому не можу їй зателефонувати. Я говорю: «Я в Польщі, тут не можна зателефонувати, це складно». Більше того, дуже довгий час більшість моїх колег не знали не те, щоб… Знав там мій найкращий друг, [знали] буквально одиниці. Це було психологічно мені важко… По-перше, ти не можеш ні з ким поділитися, що ти робиш. Хто б мене не питав: «Чим ти займаєшся?» Я говорив: «Я у творчій відпустці».
Артем знімав ексклюзивні сюжети з анексованого Криму про курортні сезони, тиск на Православну церкву України, переслідування кримських татар, незаконне будівництво траси «Таврида» і Керченського мосту та про утиск ЛГБТ спільноти. Сам розробив правила безпеки для роботи у Криму.
«Я ніколи не залишаюся в одному місті більше трьох днів… У мене великий рюкзак і я постійно переїжджаю… У мене може з’явитися думка, іноді параноїдальна, що за мною хтось стежить. Я просто вирішую, що мені треба переїхати в інше місце. Я сідаю ввечері на автобус і просто переїжджаю. Чисто через те, що ось мені здалося. Буває так, ти побачив одну людину в автобусі, а потім її побачив десь увечері на набережній в іншому місті. І ти не знаєш, чи ти накручуєш себе так? Це випадковість? Чи це за тобою хтось стежить?» – каже Артем.
Якось під час зйомок під Керчю Артему запропонували залишити свій номер телефону місцевому активісту. Мовляв, йому є що розповісти. Активіст зателефонував і запропонував зустрітися на автостанції. Але сам не прийшов.
Я стою і вже бачу – двоє класичних ФСБшників
«Я стою і вже бачу – двоє класичних ФСБшників. А я вже розумію, і вони такі: «Добрий вечір, співробітник ФСБ, а хто ви? Що ви? Я показую український паспорт… Каже: «Будь ласка, сядьте до нас у машину». І я говорю: «Я тільки пішки з вами пройдуся, а сідати в машину не буду». Вони двоє, вони трохи попереду йдуть, я намагаюся трохи відставати. Я розблоковую в кишені телефон, одним оком дивлюся, написав редактору: Мене затримали, не пиши. Це все, що зміг написати і видалити чат».
У відділенні ФСБ РФ його допитували росіяни, упевнений журналіст. Їх видавав акцент та повне незнання кримської географії.
«Одна людина провела допит. Прийшов інший, ті ж запитання поставив. Прийшла третя людина, ставить схожі питання. Вони забрали в мене телефон. І в якийсь момент заходить ФСБшник і каже: «Артеме, а в тебе є брат?». Думаю, хоча у мене там дуже почищена телефонна книга, в телефонній книзі точно його не було, але, думаю, не брехатиму. Зараз, якщо вони хочуть знайти, однаково знайдуть. Кажу: Так, є брат. А сестра? Кажу: Ні, сестри немає. Він говорить, дуже дивно, каже, бо ось пише твоя сестра, пише тобі повідомлення. А одна з наших редакторів, яку я встиг повідомити, написала, що це твоя сестра, як твої справи?».
У цей момент Артем вирішив розкрити правду.
«У цей момент я витягую посвідчення Радіо Свобода, коли вже з’явилася перша брехня, а це вже було десь на третю годину, мабуть. Витягую посвідчення Радіо Свобода, кажу: «Хлопці, я ще знімаю для Радіо Свобода, як фрилансер, їжджу, так і так». Вони кажуть: «Зрозуміло».
В орендованій квартирі Артема в Криму провели обшук, вилучили ноутбук і техніку. Але нічого кримінального не виявили. Далі у справу втрутився випадок. Артема затримали 23 лютого. У Росії це День захисника Вітчизни.
«І я чув, вони коридорами ходили, і казали, що я зіпсував їм лазню, повій, дівчаток і так далі. Викликали їхнього начальника. Приїхав начальник. Не знає, що робити. І вони не знають, що робити. Вони всі приїжджі, казачки. І вони розуміють, що зараз буде купа рапортів, багато роботи», – розповідає Лисак.
Щоб не зіпсувати собі свято, співробітники ФСБ РФ запропонували Артему записати його зізнання на відео. Мовляв, приїхав до Криму заради заробітку. Після запису відео Артема справді відпустили. О п’ятій ранку він сів в автобус і успішно перетнув адмінкордон анексованого Росією Криму з материковою Україною.
Після такого досвіду Артем поставив відрядження на паузу. Пів року працював в офісі, а потім відновив поїздки до Криму. Близько року він успішно їздив на півострів, знімав відео та робив сюжети для редакції Крим.Реалії, доки його знову не викликали на допит у ФСБ.
Цього разу Артему погрожували судом. За те, що незаконно, за версією російського законодавства, займався журналістикою та в міграційній карті вказав не робочу, а приватну мету візиту до Криму. Не чекаючи суду, на свій страх і ризик, Артем поїхав на адмінкордон. Там знову успішно пройшов паспортний контроль. Після цього до Криму не повертався.
