Українські та кримські історики презентували монографію «Формування сучасної національної свідомості українців у Криму: тенденції, перспективи та асиміляційні загрози (кінець XIX – початок XXI століття)». Автори характеризують її як історичну працю, що розкриває минуле української спільноти у Криму.
Про невідому, забуту та заборонену історію українського Криму в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Роман Спірідонов поговорив з одними з авторів монографії, кандидатом історичних наук, представником Крайової Ради українців Криму Андрієм Іванцем та кандидатом філологічних наук, дослідником історії українців Криму Антоном Божуком.
Ця монографія – перша книга, що розповідає про другу за чисельністю українську етнічну спільноту Криму, говорить один з її авторів, історик Андрій Іванець. До цього були книги про німців, греків, про корінні народи Криму, розповідає історик.
Монографія розповідає про бурхливий період в історії Криму, про долю спільноти етнічних українців Андрій Іванець
2016 року представники кримської української спільноти, які були змушені виїхати з Криму через російську анексію півострова, вирішили ситуацію виправити. Для цього знадобилося 9 років. Автори дотримувалися академічних стандартів, але сподіваються, що книга буде цікавою не лише вченим.
«Вона розповідає про бурхливий період в історії Криму, про долю спільноти етнічних українців, про те, як формувалася сучасна національна свідомість, як створювалися культурні організації, потім політичні, як виникали загальнокримські об’єднання українців у період війни, революції, у 18-20 роках (20 століття), що відбувалося з українцями в тоталітарному СРСР під час нацистсько-румунської окупації, у післявоєнний період, у період, коли Крим було передано до складу УРСР, незалежної України і навіть уже під час новітньої окупації, здійсненої путінською Росією», – розповів Андрій Іванець.
Один із авторів монографії – кандидат філологічних наук, ялтинець Антон Божук. Він вивчив історію українців Криму з 1890 року до Першої світової війни 1914 року. І назвав цей період La Belle Époque (прекрасна епоха – фр.). Це історіографічний термін, що визначає той час, пояснює дослідник. Тоді Європа чверть століття не знала потрясінь та насолоджувалася досягненнями науки, техніки й мистецтва. Хоча для кримських українців, зазначає Антон Божук, ця епоха не була такою вже прекрасною.
«Вони жили тими самими проблемами, що й їхні співвітчизники на всіх територіях, які тоді контролювала російська імперія. Однак не можна сказати, що все було зовсім похмурим, бо були певні досягнення, яких вдавалося досягти навіть незважаючи на адміністративний тиск», – каже Антон Божук.
Так, із 80 років 19 століття у Криму гастролював професійний український Театр Корифєїв. Його актори підтримували місцеві драмгуртки, спілкувалися з глядачами не лише про драматургію, каже Божук.
З 1863 року в Росії діяв Валуєвський циркуляр, що забороняв видання книг українською, як тоді говорили, «малоросійською» мовою. Єдиною дозволеною формою вияву української ідентичності було театральне мистецтво, розповідає Антон Божук.
«На базі цих гуртків формувалися навіть якісь певні організації, так би мовити, громадські. Зокрема, у Севастополі це була підпільна організація «Кобзар», сформована зусиллями місцевої української інтелігенції та офіцерів Чорноморського флоту. І ця організація, переслідувана в різні часи, стала тим зерном, з якого після 1917 року, після революції, в Севастополі проросла чорноморсько-українська спільнота міста Севастополя», – розповів Антон Божук.
На жаль, каже дослідник, не можна сказати, що українці на той час вплинули на громадське життя в Криму. Але створені ними організації стали зерном, з якого після падіння царського режиму проросла національна самосвідомість українців.
Якщо говорити про період La Belle Époque, доповнює Андрій Іванець, слід відзначити роль уродженця Керчі Івана Липи.
На початку 90-х років 19 століття він став засновником першої української протопартії – братства Тарасівців. За що був засуджений за звинуваченням у спробі «відокремлення Малоросії від Великоросії».
Після першої російської революції почали формуватися організації українських ескерів, розповідає Іванець.
1917 року в Севастополі було створено Крайову Раду українців Криму. Відбулася українізація армії та флоту
«1917 року ця партія була однією з провідних, яка вже створювала Українську Центральну Раду та створювала ті ключові документи, якими ми сьогодні пишаємося, зокрема Четвертий універсал про незалежність України. У 1917-1920 роках, у період війни та революції – це прояв масового національного руху в 1917 році. І Ленін до нього не мав жодного стосунку», – уточнив кримський історик.
1917 року в Севастополі було створено Крайову Раду українців Криму. Відбулася українізація армії та флоту.
У березні 1917 року було створено Перший Сімферопольський Полк імені гетьмана Петра Дорошенка. А 1918 року на кораблях Чорноморського флоту були спущені червоні прапори більшовиків та підняті українські прапори.
«Прапор був проголошений українським саме 29 квітня 1918 року, під впливом українських організацій, які були в Севастополі, які були на Чорноморському флоті», – каже Андрій Іванець.
Тридцяті роки минулого століття ознаменувалися у Криму знищенням українських національних інституцій. Так, у 1938 році було знищено один із національних районів – Ішунський.
Після депортації кримськотатарського народу 1944 року радянська влада заселяла півострів переселенцями не лише з Росії, а й з України. Досі, зокрема у степовому Криму, існують села, де живуть нащадки українських переселенців. З 1954 року Крим став частиною УРСР, у школах з’явилася українська мова.
Одна зі знакових постатей українського Криму, зазначає історик Андрій Іванець – сліпий бандурист та виконавець українських народних пісень Євген Адамцевич.
«Це кобзар, автор «Запорозького маршу», який на початку 90-х відкривав засідання Верховної Ради України», – каже Андрій Іванець.
Photo Gallery:
Гордость Холмовки: память об авторе «Запорожского марша» (фотогалерея)
- Анатолий Крымский
Остаток своей жизни кобзарь Евгений Адамцевич провел в селе Холмовка Бахчисарайского района
Наступного року виповнюється 100 років від дня народження ще одного визначного кримського українця – Олексія Нирка.
«Вчився у Львові, сидів, був посаджений за так званий націоналізм, антирадянську діяльність. Потім він у Криму створив кілька капел бандуристів, кілька ансамблів, центр вивчення Кобзарства Криму та Кубані, музей Кобзарства Криму та Кубані, ініціював створення музею Лесі Українки у Ялті. На жаль, сьогодні його знищено окупантами», – розповів історик.
Ще один яскравий символ українського Криму, каже Іванець, Остап Кіндрачук. Його не стало торік у грудні.
«Активіст українського руху в Ялті, капітан, який водив судна з Ялти Чорним морем, і який був справді бандуристом, людиною, громадянином з великої літери. Він навіть під час окупації продовжував виступати у Ялті як український Кобзар. Він був на всіх заходах, таких ключових подіях, на Майдані був. І під час Революції Гідності, і під час Помаранчевого Майдану грав. Тобто людина з великої літери», – розповів Андрій Іванець.
Це і душа українського шістдесятництва – Алла Горська. Дисидентка, художниця. Вона родом із Ялти. Трагічно загинула 1970 року.
«Сьогодні ми її ще відкриваємо для широкої публіки саме як художницю. Її твори, на жаль, також було пошкоджено під час цієї війни. Вона, крім того, що була живописцем, вона ще створювала мозаїки. І ці мозаїки, зокрема, були в Донецьку, Маріуполі. І вони були пошкоджені внаслідок окупації та збройної агресії Росії», – каже Андрій Іванець.
Безперечно, що національна самосвідомість українців у Криму існує, вважає Іванець. Але з нею активно боролася влада. Радянська створювала умови для денаціоналізації та радянізації. Після незалежності ситуація змінилася лише частково, каже історик.
Не було цілеспрямованої політики держави для підтримки української спільноти Андрій Іванець
«Не було цілеспрямованої політики держави для підтримки української спільноти, задоволення її освітніх потреб, культурних потреб, які є базою для формування сучасної національної свідомості», – розповів Андрій Іванець.
З моменту анексії Криму Росією Кремль проводить цілеспрямовану політику зі знищення всього українського на півострові, вважає Андрій Іванець.
«І тут українська спільнота опинилася в стані однієї з найпригніченіших, найбільш дискримінованих спільнот у тимчасово окупованому Криму, коли окупанти намагаються знищити всі форми організованого життя, переслідують українських активістів, лідерів української спільноти, коли здійснюється потужний інформаційно-психологічний пресинг на носіїв української свідомості, зокрема на етнічних українців, коли розповідають, що українців немає, що українці та росіяни – це один народ, водночас українці – це нацисти, фашисти і сатаністи», – зазначив Іванець.
У цьому ключі, сподівається історик, монографія допоможе українцям Криму більше дізнатися про себе та не підпадати під вплив російської пропаганди.
«Це такий елемент інформаційного спротиву, захисту української ідентичності у Криму», – каже співавтор монографії.
Окрім Андрія Іванця та Антона Божука над створенням книги працювали філологи та історики – Ірина Краснодемська, Сергій Губський, Олена Газієва. Написав один із розділів і працював над науковою редакцією доктор історичних наук Павло Гай-Нижник. Монографію випустили тиражем 500 примірників, їх віддали до шкіл та бібліотек.
