ФОТО
У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків 12 листопада відбулася презентація роману Степана Процюка «Пан» – історії про Євгена Чикаленка, людину, яка присвятила життя служінню українській справі. Під час зустрічі говорили про силу меценатства, любов до України «до глибини власної кишені» та непрості шляхи тих, хто творив націю словом і ділом.
Цим заходом «золотий» український письменник, лауреат престижної літературної премії імені Івана Корсака, розпочав свій тур Волинню. Зустріч відкрила модераторка та шеф-редакторка Національної мережі гіперлокальних медіа Rayon.in.ua Наталія Пахайчук. На події побувала журналістка Район.Культура.
Наталія Пахайчук поділилася враженнями від історичного роману, який, за її словами, одразу захоплює.
«Відкриваю книжку – і з чого вона починається? Євген Чикаленко пише листа до Симиренка, визначного українського мецената, з проханням вкласти гроші у видання першої української щоденної газети – аби зробити ґумус нації. Це настільки відгукнулося, це настільки схоже на наші сьогоднішні реалії! Дуже велике везіння – поспілкуватися з автором, обговорити, як оця тусовка, як тодішнє українське середовище жило, дискутувало, розвивалося. І відразу спойлер: у книзі є про всю українську інтелігенцію кінця XIX – початку XX століття», – розповіла Наталія Пахайчук.
Читайте також: Енеїда пробуджує. БЛОГ
Прозаїк Степан Процюк зізнався, що поезія для нього – сенс життя. Він поділився історією, як прийшов до ідеї писати романи про письменників, адже до 2009 року навіть не думав про це.
«Якось телефонує мені видавець Василь Теремко й каже: «Степане, я почав читати твої книжки – ти пишеш тяжко, як бульдозер», – усміхаючись згадує письменник.
Ці слова, за зізнанням Процюка, неабияк його зачепили. Він сприйняв їх як виклик, навіть як образу, але саме вона стала початком нового етапу у творчості.
«А потім Василь телефонує втретє і каже: «Я дуже хотів би, щоб ти написав роман про когось із наших письменників. Ти можеш це зробити?», – розповів Степан Процюк.
Цей третій дзвінок усе змінив. Процюк вирішив спробувати – і так з’явився роман «Маски опадають повільно», у якому він показав Володимира Винниченка не як політика, а як людину з глибокими внутрішніми переживаннями.
Перейшовши до «зірки» презентації – роману «Пан», учасники презентації занурилися в історію Євгена Чикаленка. Це людина, яка понад усе любила Україну й усе життя присвятила служінню нації.
Особливу увагу присутніх привернув епізод із гонораром Володимира Винниченка – він яскраво демонструє складні взаємини між митцем і меценатом та відтворює атмосферу українського культурного життя початку ХХ століття.
«Винниченко недавно запросив більше грошей за друк творів у «Раді». Чикаленко йому завжди платив не більше, а тепер написав, що 10 копійок за рядок – то крайня межа плати. Він розуміє, що Винниченку треба за щось жити, але «Рада», щороку приносить збитків на 20 тисяч рублів. Винниченко, як і всі письменники, тугі до економічних проблем. Його, як і Олеся, найбільше цікавить власний гонорар. Олесь є зараз наший найкращий поет, а Виниченко – оповідач. Винниченко вимагає більшого гонорару, і таки має його. Але він, окрім того, хоче ще писати все, що прийде йому до голови. Ніби він не український письменник, а син якогось англійського города», – зачитала Наталія Пахайчук уривок із книги.
«Чикаленко дуже любив Україну. Це може здатися банальним, але це факт. Ще маленьким хлопчиком, коли він навчався, підлітки насміхалися з нього через любов до України. Він віддав нації своє життя… Ви всі знаєте цю фразу: «Легко любити Україну до глибини душі, а спробуйте полюбити її до глибини власної кишені». Про це й увесь роман «Пан», – зазначив письменник.
Щоб підкріпити сказане, Степан Процюк розповів історію, що глибоко вражає. Коли померла восьмирічна донька Євгена Чикаленка – Євгенія, це стало для нього справжнім ударом. Та навіть у цей трагічний час меценат виділив 25 тисяч рублів на будівництво гуртожитку. Так він показав, як формувався український доброчинець – людина, здатна поєднати глибокий особистий біль із невтомною працею на благо суспільства.
Чикаленко плакав і страждав над труною своєї дитини, та саме тоді його благодійність і любов до України набули особливої, майже символічної ваги.
Під час зустрічі прозвучала цитата з роману «Пан»:
«Боже, чому ти сотворив мене видавцем української газети?»
Модераторка попросила Степана Процюка прокоментувати ці слова, що дало змогу перейти до розмови про труднощі та відповідальність, із якими стикалися українські видавці.
Обговорюючи історію створення газети «Рада» та роль українських меценатів у розвитку культури, Наталія Пахайчук зазначила, що ця тема їй особливо близька. Письменник навів яскравий епізод із життя Євгена Чикаленка.
«Чикаленко йшов до Василя Симиренка й просив грошей на «Раду». І Симиренко якось сказав: «Я б дав і 10 тисяч рублів, але де ж читачі?» – розповів прозаїк.
Степан Процюк також нагадав, що, видаючи «Раду», Чикаленко чув не лише слова подяки. За його словами, селяни часто ставилися до справи насторожено.
«Панові добре, він по-українськи балакає, але ж пан своїх дітей учить в університетах. А він хоче, щоб наші діти не знали російської мови, щоб вони ніде не вчилися й щоб у них життя не склалося. От що хоче пан», – цитує автор народні настрої того часу.
Завершилася зустріч теплими розмовами, відповідями на запитання й спільним фото на згадку.
Анастасія ШАЛАПУТА
ФОТО Олени РОЖІЙ
