Зарічненська громада схилила голови в жалобі, назавжди прощаючись із 32-річним Миколою Самуйликом – воїном, який поліг, боронячи незалежність України на Донеччині.
Провести героя в останню путь зібралися рідні, побратими, друзі, колеги та небайдужі земляки, – повідомляє кореспондент Район.Вараш.
Микола Самуйлик родом із села Перекалля. Проживав у Зарічному. До лав Збройних сил України був призваний Вараським РТЦК та СП Рівненської області 25 червня 2024 року. Служив на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Загинув 28 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Новоукраїнки Волноваського району Донецької області.
Прощання з воїном відбулось 2 червня у Зарічному.
Від домівки Миколи траурна процесія рушила пішою ходою до місцевого храму, який не вмістив усіх охочих попрощатися з полеглим.
Після прощальної служби колона рушила до кладовища, де воїна поховали зі всіма військовими почестями: під Державним прапором і з салютуванням.
Спогадами про героя поділилася його перша вчителька Марія Степанівна: «Микола був дуже добрий, уважний хлопчик. Завжди з відкритим серцем. Був слухняним, ввічливим, старанним. Мені боляче навіть згадувати його в минулому часі…»
Яким був Микола, розповіла і його класна керівниця Марія Іванівна: «Пригадую, як він прийшов у школу, чорненький, гарненький. У школі був старанним, коли у нього щось не виходило, він пробував знову. Був спокійним, врівноваженим, сором’язливим, у класі завжди допомагав.. Знаєте, йому навіть не було за що зробити зауваження. Вже після школи, коли бачив мене у Зарічному, завжди вітався і питав, як справи. Одного разу зустріла їх з дружиною у селищі: «Боже, яка гарна пара», – подумала про себе. Зустрілися, він знову розпитував, як у мене справи, познайомив з дружиною. Миколка, так я його називала в школі, запрошував у гості. Дуже хорошою людиною був. Не дарма кажуть, що Господь забирає найкращих. Щиро співчуваю дружині Яні і дітям. Хай світла пам’ять про нього не згасне ніколи».
Тепло про воїна відгукується і його колишній роботодавець Віталій: «Працьовитий, чесний, завжди тримав слово. Таким був – відповідальним і щирим. Займався ремонтом техніки, вмів здивувати, не боявся вчитись чомусь новому. Був дуже добрим. Коли приходив у відпустку, то дуже позитивно відгукувався про своїх побратимів, говорив, що в цьому плані йому пощастило. Важко усвідомити цю втрату…»
У захисника залишилися дружина, син та маленька донечка.
Вічна пам’ять воїну-захиснику…
