Спеціально для Крим.Реалії
Стрімкий кидок Девлета Герая на Москву, зрештою, обернувся проти нього. Йти на чужу столицю, маючи в тилу нерозбите вороже військо, було самогубством. Але й розгромити це військо хан не встиг, і воно сховалося за дерев’яними стінами гуляй-города. Тепер Девлету залишалося або безславно повернутися додому, або вступити в битву на невигідних умовах.
Натхненні здобутою напередодні перемогою, у вівторок 29 липня 1572 року «государеві бояри та воєводи пішли за царем» і почали перестрілку з кримськими військами. «А знімного [тобто ближнього] бою не було», – додає автор «Повісті».
«Московський літописець» наводить подробиці сутички, віддаючи ініціативу Девлету Гераю. «І другого дня цар прийшов сам, став за п’ять верст. А послав на обоз усіх людей. І з усіх боків почали до обозу приступати. І полки почали, виходячи з обозу, битися: великий полк, права рука і передовий і сторожовий, котрому же полку по чину. А ліва рука тримала обоз. І того дня чимала битва була, від обох [сторін] пало багато, і вода [у Рожанці] з кров’ю змішалася. І надвечір розійшлися: полки – в обоз, а татари – у стани свої». За Розрядною книгою оборона була побудована інакше: «І великий полк стояв у гуляй-городі, інші полки стояли за гуляй-городом, неподалік».
Генріх фон Штаден бачив причину успіху саме в укріпленому обозі: «Один воєвода за іншим невпинно билися з ханськими людьми. Якби у росіян не було гуляй-города, то кримський цар побив би нас, взяв би в полон і пов’язаними повів би всіх у Крим, а Російська земля була б його землею».
Хан не міг повернутися додому без перемоги, не втративши обличчя
З суто військової точки зору кримська кампанія зайшла в глухий кут. Так, Девлету Гераю вдалося обійти московське військо на укріплених позиціях на Оці, але не розгромити його. Йти на Москву із супротивником в тилу хан теж не міг. А умови для генеральної битви біля Молодів – річка та пагорб – були явно непридатними для кримської кінноти, до того ж Михайло Воротинський мав перевагу в артилерії та спирався на гуляй-город. У цій ситуації було б розумніше відійти, щоб випробувати щастя іншим разом. Але переважили інші міркування – можливо, хан не міг повернутися додому без перемоги, не втративши обличчя.
Вночі в ханському наметі зібралася військова рада. Згідно з «Московським літописцем», того дня «Дівей-мурза з ногайцями сказався цареві похвально і мовив: «Я обоз російський візьму; і як жахнуться і здригнуться, і ми їх поб’ємо». Штурм укріплень, хоч би й польових, не був сильною стороною кримського війська – лише два роки тому Девлет Герай посилався на це у листуванні із султаном Слімом II та розмовах із кефінським намісником Касимом, не бажаючи виступати у похід на Астрахань. Але Дівей був найкращим кримським полководцем, переможцем московитів у багатьох боях, та ще й ханським зятем – і Девлет піддався на його вмовляння.
Зранку в середу 30 липня 1572 року Дівей «приступав до обозу багато разів, щоб як розірвати», але щоразу безуспішно. Тоді він «поїхав навколо обозу з небагатьма людьми, розглядати, які місця гірші, і на те місце всіма людьми потоптавши, обоз розірвати». Прорив кримської кінноти всередину гуляй-города через розрив у дерев’яній стіні був єдиним шансом на перемогу, бо хан залишив у таборі на Оці артилерію – і, мабуть, її так і не встигли підвезти до Молодів.
Випадковість грає на війні величезну роль
У відповідь на розвідку Дівея з обозу виїхали сотні боярських дітей, тож той «своїх татар став відводити». Але випадковість грає на війні величезну роль – мурза скакав на аргамаку, кінь спіткнувся, і Дівей звалився на землю. «І тут його взяли і з аргамаком ошатного в обладунку». За іронією долі, «першим руку наклав» на мурзу суздалець Темір, у хрещенні Іван, син Алалика. «І татари пішли геть від обозу до станів».
Втрата знаменитого кримського воєначальника не забарилася позначитися на стані справ. «І того ж дня під вечір був бій, і татарський натиск став слабкішим від попереднього, а російські люди розхоробилися і, вилазячи, билися, і в тому бою татар багатьох побили», – повідомляв «Московський літописець». Автор «Повісті» додавав: «І ногайського великого мурзу Тереберді вбили… і багатьох [за одним із списків – 90] мурз взяли, та кримських же ширинських князів трьох братів убили». А «Пискарьовський літописець» відзначив у списку втрат ще й «царевича астраханського» (Хаз-Булата?).
Дівея привели до бояр, але, згідно з «Московським літописцем», він «сказався простим татарином, і його віддали тримати, як інших язиків». Можливо, інкогніто мурзи не було б розкрито, але йому знову не пощастило. Чи того ж дня (за «літописцем»), чи наступного (за Штаденом) у полон потрапив якийсь «Ширінбак царевич» (Ширін-бей), який був у служінні в Дівея. Його почали розпитувати про ханські плани, але він відповідав: «думи царя не знаю, дума-де царева нині вся у вас, взяли ви Дівея мурзу, той про все дбав». Бранцям влаштували очну ставку – «веліли зводити язиків». Ширін вказав на Дівея і став перед ним навколішки. Він спочатку відпирався («Коли запитали Дівей-мурзу: «Чи ти Дівей-мурза?», той відповідав: «Ні! Я мурза невеликий!»), але потім зізнався («І сам сказався. І в полках почала бути радість велика»).
Тоді приступили до допиту самого Дівея. За свідченням Штадена, той ні на мить не втрачав самовладання. «І незабаром Дівей-мурза зухвало і нахабно сказав князю Михайлу Воротинському та всім воєводам: «Ех, ви, мужва! Як ви, жалюгідні, наважилися тягатися з вашим паном, з кримським царем!». Вони відповідали: «Ти в полоні, а ще погрожуєш». На це Дівей-мурза заперечив: «Якби кримського царя було взято в полон замість мене, я звільнив би його, а [вас], мужиків, усіх зігнав би полоняниками в Крим!». Воєводи запитали: «Як би ти це зробив?». Дівей-мурза відповідав: «Я виморив би вас голодом у вашому гуляй-городі за п’ять-шість днів». Бо він добре знав, що росіяни били та їли своїх коней, на яких вони мають виїжджати проти ворога». Те саме, але без подробиць, передав і «Московський літописець».
Невдалий штурм та численні втрати остудили Девлета Герая. У наступні два дні, у четвер та п’ятницю 31 липня та 1 серпня 1572 року московські раті «з кримськими людьми травилися [тобто перестрілювалися], а знімного бою не було».
Але й у гуляй-городі теж не все було гаразд. План Дівея мав усі шанси втілитися у життя: згідно з «Пискарьовським літописцем», тоді «в полках почав бути голод людям і коням великий. Якби не Бог змилосердився, не пішов цар незабаром назад, бути великій біді». Йому вторить Штаден: «Росіяни занепали тоді духом». Девлет Герай писав пізніше Івану Грозному: «А твоя рать, увійшовши до [гуляй-]городуа свою голову оборонила. І зі страхів діти боярські та придатні люди твої кожен про свою голову [тобто тільки для себе] колодязі копали; аби тільки з города вийшли, – наша б рать, навпроти ставши, билася».
Тактика замори могла б принести кримцям перемогу, але для її ефективної реалізації Девлету Гераю не вистачало буквально всього. По-перше, Дівея, який один і міг довести справу до кінця, та ще й командував кримськими ногайцями.
Тактика замори могла б принести кримцям перемогу, але для її ефективної реалізації Девлету Гераю не вистачало буквально всього
По-друге, лояльності підданих. Сам хан писав на зворотному шляху: «І котра ногайська рать зі мною була, почали вони говорити, що прийшли з Ногаїв п’ять місяців [тому], і лежати не прибутково і коням втомно; говорячи, всі заплакали, і нужду свою нам відомою зробивши, заплакавши, на коліна впали. І ми тому, пожалкувавши їх, і слова їх не відставили, з усіма мусульманськими ратями і з кіньми з усіма здорово по-тихому повернулися». Штаден підтверджував: «Ногайці, які були у війську [кримського] царя, були незадоволені тим, що здобич поділена не порівну, тому що вони допомагали цареві палити [Москву] минулого року».
І по-третє, безпечного тилу. Все, чим могло поживитися кримське військо поблизу Молодів, було вже з’їдено, а забиратися вглиб Московії ханські фуражири не наважувалися.
Загалом, почекавши два дні, включаючи і священну п’ятницю, Девлет Герай зважився на генеральний штурм ворожих позицій – «послав багато полків татарських піших і кіннмх до гуляй-города відбивати Дівея мурзу, та й гуляй-город велів узяти». Заради досягнення мети хан пішов на ризик, спішивши частину своїх вершників, щоб допомогти турецькій та черкеській піхоті.
Перший удар кримців зім’яв позиції московитів на річці. Атакуючі піднялися на пагорб і підступили впритул до ворожої фортеці – «до гуляй-города прийшли, і стали руками вже за стіни братися». Московські стрільці били по них із пищалей впритул, і «рук незліченно татарських відсікали».
Тим часом Воротинський з великим полком вийшов з укріплення, спустився пагорбом униз і зайшов ханському війську в тил, «а, пішовши, наказав з наряду всім пушкарям ударити з усіх гармат». Коли ж артилерійський обстріл закінчився, воєвода «ззаду напустився на кримські полки», тоді як стрільці та німці князя Дмитра Хворостиніна зробили вилазку з гуляй-города «та почали з ногайськими людьми справу робити знімну». У тій «великій січі» поліг один з онуків Девлета Герая, син калги. Чимало було загиблих та полонених і серед мурз.
Однак попри вкрай поширену серед сучасних російських істориків версію, жодного «розгрому» і поготів «катастрофи» кримського війська того дня не сталося. Девлет Герай справді зазнав поразки і відійшов від гуляй-города, а потім відступив, але причиною цього була аж ніяк не повна загибель його армії.
Розрядна книга та «Повість про перемогу» детально описують битву 2 серпня, але ані Штаден, ані обидва літописці – «Московський» та «Піскарьовський» – її геть не помічають. Не залишила вона сліду й у спогадах пізніших іноземних мандрівників. Лише далекий Другий новгородський літопис розповідає про загибель 100 тисяч кримців із 120-тисячного воїнства.
То що сталося біля Молодів насправді?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
