Лютий 2014 року. Місяць, коли події в Україні розвиваються динамічно і трагічно. Розстріл «Небесної сотні», втеча Януковича, Турчинов стає виконувачем обов’язків президента країни. У Криму формують загони «самооборони», готуються зустрічати «потяги дружби» та роблять перші заяви про відокремлення півострова від України. Місяць закінчується багатотисячним мітингом за територіальну цілісність України та захопленням будівель Радміну і Верховної Ради Криму «зеленими чоловічками».
Про надії, боротьбу та осмислення того, що тоді сталося, ведучий Роман Спірідонов в ефірі Радіо Крим.Реалії поговорив з учасниками тих лютневих подій.
У Криму в цей час відбуваються як проукраїнські акції «Я обираю ЄС», так і акції «Стоп майдан». Кримська влада активно реагує на те, що відбувається у столиці України.
Якщо прем’єр-міністр Анатолій Могильов публічно зберігає нейтралітет, заявляючи про те, що він підтримує лад у регіоні, то кримські парламентарі починають розмовляти мовою ультиматумів. Наприкінці січня та на початку лютого Верховна Рада Криму ухвалює кілька звернень до центральної влади з вимогою «припинити насильницьке усунення влади та захистити завоювання кримської автономії».
19 лютого засідання сесії кримського парламенту починається з хвилини мовчання за трьома загиблими в Києві «беркутівцями». А Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов), на той момент депутат і голова партії «Русское Единство», дає владі України добу на те, щоб «навести в країні лад…, а якщо не буде вжито заходів, цілісність держави буде під загрозою». Так із парламентської трибуни пролунала перша загроза від’єднання півострова.
23 лютого у Криму відбуваються два мітинги. Один – у Сімферополі. Він організований Меджлісом і присвячений пам’яті Номана Челебіджихана. Організатора першого Курултаю та автора кримськотатарського національного гімну було вбито більшовиками 23 лютого 1918 року. На мітингу його організатори дали кримській владі 10 днів на те, щоб забрати пам’ятник Леніну з головної міської площі.
Другий мітинг відбувається у Севастополі, він організований проросійськими активістами. На ньому Олексія Чалого було проголошено «народним губернатором» міста. Мітингувальники заявили, що не визнають рішення Верховної Ради України про зміну влади та оголосили про перепідпорядкування міліції міській владі. Наступного дня, 24 лютого, Володимир Яцуба, який очолював місто, подав у відставку, поступившись владою Чалому.
Одночасно біля будівлі Верховної Ради Криму партія «Русское Единство» формує загони «самооборони». Як повідомляли організатори, було сформовано два батальйони загальною кількістю дві тисячі людей.
25 лютого розпочинається мітинг біля Верховної Ради Криму в Сімферополі. Його учасники вимагають від депутатів захистити автономію. Дехто залишається чергувати до наступного дня.
26 лютого там розпочинається наймасовіший мітинг у кримській історії, який потім назвуть Днем спротиву окупації Криму. Тоді проукраїнським активістам вдалося не допустити ухвалення Верховною Радою Криму сепаратистських рішень. Після цього з почуттям перемоги вони розійшлися.
Наступного дня, 27 лютого, будівлі кримського парламенту та Ради міністрів Криму були захоплені озброєними людьми без розпізнавальних знаків. Ці «зелені чоловічки», як їх називали, виявилися бійцями російського спецназу.
25 лютого Меджліс кримськотатарського народу готувався до акції, призначеної наступного дня. Вже була інформація, що Аксьонов готує своїх прихильників для участі в мітингу в той же час і на тому ж місці, що й проукраїнські активісти, розповідає член Меджлісу Різа Шевкієв. Він пропонував провести проукраїнський мітинг на площі Леніна в Сімферополі, щоб не було зіткнень та провокацій.
«Я навіть тоді прямо передбачив, що вони підкинуть трупи і звалять це на нас. Ну, в принципі, так воно і вийшло, що дві людини, вони чи дві чи три оголосили вбитими, хоча я досі сумніваюся, що вони загинули саме під час цього зіткнення. У мене є сумніви, що це вони, можливо, самі вбили, і їм потрібно було викликати таке напруження ситуації та вказати, що ось кримські татари спільно з українцями організували та вбили цих двох і повісити це на нас. Вони так і заявляли у своїй пропаганді», – розповів Різа Шевкієв.
Декількома днями раніше Меджліс на площі Леніна проводив мітинг, присвячений роковинам загибелі Номана Челебіджихана. Організатори вимагали від влади знести пам’ятник Леніну. Від самостійного знесення відмовилися, щоб не загострювати обстановку. Вже тоді було відчуття вибухонебезпечної ситуації. Такі мітинги відбувалися щороку, згадує Різа Шевкієв, але саме тоді, 23 лютого 2014 року прийшло дуже багато людей.
«У людей в очах була тривога. Багато хто вже помічав рух якихось збройних сил, з боку Севастополя, якісь неординарні дії. Була вже якась інформація про дислокацію якихось військових, знову не знали чиїх. Ми іноді наївно вважали, що це українські збройні сили. І ось цей неспокій, він накрив цей мітинг», – зазначив Різа Шевкієв.
Через 11 років після тих подій Різа Шевкієв упевнений, що тоді був час єднання та прояву сили. Але проукраїнські активісти не отримали підтримки Києва, а після цього іншої можливості відстояти цілісність країни вже не було, впевнений він.
«З боку Києва це не помітили, і надалі, якщо спостерігати, нам не надали зброю, а вся ця зброя дісталася окупантам, я так розумію. Київ урятували, коли людям почали роздавати зброю. Саме у 2022 році народ, отримавши зброю, чинив найжорстокіший спротив окупантам і захопленню Києва. Якби це сталося в Криму, ми також чинили б збройний спротив», – наголосив Різа Шевкієв.
Для координатора руху «Євромайдан-Крим» Сергія Ковальського в лютому 2014-го було два переломні моменти. Перший – 27 лютого, коли російські військові захопили адміністративні будинки, і другий – коли прийшло усвідомлення того, що сталося. До цього, зізнається Сергій Ковальський, ніхто не прогнозував, що відбудеться окупація Криму Росією.
«Ми перебували в позитивному настрої через те, що переміг Євромайдан, Янукович утік і відбувається зміна влади. Ми відчували певну загрозу від Росії, але ніхто не усвідомлював того, що нас чекало попереду», – каже Сергій Ковальський.
Більше того, розповідає активіст, 26 лютого посада «глави Республіки» Сергію Аксьонову ще не світила. Він пояснює проросійську риторику лідера «Русского Единства» спробою зайняти електоральну нішу «Партії регіонів».
«Не тільки проукраїнськи налаштована частина не усвідомлювала, що так розвиватимуться події, а й опоненти, вороги сьогоднішні, в особі лідера «Русского Единства» Аксьонова, теж не очікували, що події так розвиватимуться», – упевнений Ковальський.
При цьому сепаратистські заяви лунали вже з вуст представників кримської влади. 20 лютого 2014 року спікер Верховної Ради Криму Володимир Константинов перебував у Москві. Там він зустрічався з керівниками парламентських фракцій Держдуми РФ. Після зустрічі він дав інтерв’ю російському інформагентству «Интерфакс», в якому заявив, що «якщо центральна влада буде зламана, Верховна Рада республіки визнаватиме легітимними для автономії лише свої рішення».
«І тоді в нас буде єдиний шлях – це денонсація рішення президії ЦК КПРС від 1954 року (про передачу Криму Україні). З цієї хвилини ми визнаватимемо ті рішення, які вважаємо за потрібне», – заявив Константинов.
Поки не з’явилися російські військові, такі заяви розцінювали як політичну гру, каже Ковальський.
«Всі сепаратистські рішення не варті були й гроша без російської армії. Все змінилося, коли зайшла російська армія, армія ворога, до Криму. Якби не було «зелених чоловічків», російської армії, всі ці слова Константинова не мали б значення», – наголошує він.
«Дуже трагічний період у житті» – так розцінює події лютого 2014 року Ольга Афанасьєва, мати Геннадія Афанасьєва, кримчанина, колишнього в’язня Кремля, який загинув у лавах української тероборони у грудні 2022 року на війні проти Росії.
«Коли все це почалося, ми були пересічні мешканці, нам було дуже страшно. Я навіть якийсь час не їздила своєю машиною, бо ти їдеш і все місто наповнене якимись особами без розпізнавальних знаків, у балаклавах, зі зброєю», – каже Ольга Афанасьєва.
Її син, як і сотні інших молодих кримчан, усвідомлено долучилися до боротьби, розповідає Ольга.
«Вони організовували медичні курси на випадок збройних сутичок, вони записали потужну медійну акцію, де читали вірші відомих українських поетів. І це було звернення кримчан, юних кримчан до українців, що Крим – це Україна», – каже Ольга Афанасьєва.
Геннадій був налаштований патріотично, розповідає Ольга. Вона припускала, що його за це можуть затримати, але на те, що він отримає реальний тюремний термін через мирні акції, не очікувала.
Після звільнення Геннадій уже не міг повернутися до Криму, він працював у сфері IT та допомагав здобути професію ветеранам АТО. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов на фронт. Загинув у грудні 2022 року в Луганській області.
Він знав, що буде війна, каже Ольга Афанасьєва. Про це він говорив після звільнення.
«Упродовж двох років (у російській колонії) він бачив, що це за система, як вони ставляться до людей, що для них люди – не цінність, що у них лише імперські амбіції. Причому у всіх, не тільки у керівництва, а й у тих навіть, з якими він сидів у в’язниці. Він розумів, він став краще розуміти, що це за нація, що вони – імперці», – розповіла Ольга Афанасьєва.
Наприкінці лютого 2014-го ще не до кінця було зрозуміло, чим це закінчиться, розповідають очевидці тих подій. Березень із проукраїнськими протестами, мирними акціями за мир, блокуванням українських військових частин, незаконним референдумом і рішенням Росії анексувати півострів був ще попереду.
