Емір Фаїк – видатний кінорежисер-документаліст і письменник – народився дев’ятого травня 1909 року в Бахчисараї.
Про це повідомляє Радіо Куреш.
Після закінчення Кримського педагогічного інституту він вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії на факультет режисури. Свій творчий шлях розпочав як асистент режисера Марка Донського, а з 1937 по 1938 рік працював на кіностудії «Союздетфільм».
У 1938 році Фаїк приєднався до Ташкентської студії кінохроніки, де створив 25 кіножурналів «Радянський Узбекистан». З 1939 по 1942 рік він працював на Алма-Атинській та Куйбишевській студіях кінохроніки.
У 1942 році Емір Фаїк добровільно пішов на фронт Другої світової війни. Від солдата до капітана, він пройшов бойовий шлях, отримавши численні нагороди, зокрема два ордени Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни II ступеня та низку медалей. Під час служби він зазнав кількох поранень, зокрема під станицею Вешенська та на Дніпрі, після чого півроку провів у госпіталі.
Там Фаїк зустрів режисера Р.Г. Григор’єва, який запросив його до фронтової кіногрупи. У її складі він зняв цінні кадри військової хроніки, брав участь у визволенні Софії, Будапешта та Відня.
Після війни, з 1946 по 1990 рік, Фаїк працював на кіностудії «Казахфільм» в Алма-Аті. Він створив художні фільми, такі як «Крилатий подарунок», «Одного разу вночі», «Хлопчику мій!» і «Запитай своє серце», а також понад 200 документальних і науково-популярних стрічок. Як письменник, Фаїк залишив по собі літературну спадщину: збірки оповідань і повістей «Я вас не забув» (1974), «Одна крапля води» (1980) та «Після бурі» (1984).
Заслужений діяч мистецтв Казахстану (1959) і член Спілки кінематографістів, Емір Фаїк помер 3 лютого 1993 року в Алма-Аті, залишивши яскравий слід у кінематографі та літературі.
Читати також: Черкез-Алі: голос кримськотатарського народу у вигнанні
