У попередньому нашому матеріалі вже повідомлялося про безславних товаришів по службі колишніх українських військових із Криму, які присягнули Росії. Точніше, про тих з них, хто, зрадивши у лютому-березні 2014 року військову присягу Україні та перейшовши на російську сторону, досі служить в армії РФ або ж загинув як її військовослужбовець після 2022 року. Новоспечені російські пенсіонери зі зрадницьким минулим одинадцятирічної давнини також взяті «на олівець» правоохоронних органів України. Що про них відомо – дізнавалися Крим.Реалії.
Практично неможливо деталізувати цивільні будні багатьох із них через різні причини. За винятком хіба що найбільш представницьких чинів із вищих, тобто генералів і адміралів, і старших офіцерів – від майора до полковника. Адже цифру зрадників і дезертирів тоді, у 2014 році, зафіксовано значну – понад 9 тисяч. Це 70% з усіх, хто служив на Кримському півострові, констатували ексміністр оборони України Михайло Коваль та колишній секретар РНБОУ Олександр Турчинов.
А ще встановлено, що до кінця квітня того ж року російське громадянство отримали понад 6 тисяч військовослужбовців ВМСУ.
Дехто зі зрадників та дезертирів – тодішні колеги і, до речі, земляки (уродженці Харківської області) адмірала Ігоря Воронченка, екскомандувача ВМСУ. Нагадаємо, на момент окупації Криму Росією він у званні генерал-майора був начальником Центру військ берегової оборони ВМС ЗСУ.
«Ми не зважили на те, що до кожного з наших посадових осіб був індивідуальний підхід з боку ФСБ, – каже Воронченко. – Вони нас тоді вивчили, за нами стежили, це сто відсотків. І знали про всі людські слабкості та переваги, щоб потім якось це використати. Про Березовського (контрадмірала, командувача ВМСУ – КР), швидше за все, знали, що він любить «бабки». Єлісєєв (віцеадмірал, заступник командувача ВМСУ – КР) серйозно «квасив». Шакуро (контрадмірал, начштабу ВМСУ – КР) – розумний, але боягуз. Щодо Ільїна (адмірала, начальника Генштабу ЗСУ – КР), то, чесно кажучи, не знаю, що могло його «купити». Може, політичний мотив – він був близький до регіоналів. Відомо також, що в нього тоді серйозно хворіла дружина».
Адмірали з «больнічки»
Віцеадмірал Сергій Єлісєєв і контр-адмірал Дмитро Шакуро «перекинулися» до росіян фактично за одним сценарієм. Наприкінці лютого 2014 року обидва одночасно попросилися в запас і одразу пішли «на больнічку», тобто самоусунулися від виконання прямих посадових обов’язків під приводом проходження ВЛК (військово-лікувальної комісії), що необхідно в таких випадках. А буквально через день переступили поріг штабу Чорноморського флоту РФ, де й остаточно визначилися з місцем подальшої флотської служби.
У результаті Єлісєєв у липні того ж року в нагороду за банальну держзраду отримав від росіян посаду заступника командувача Балтійського флоту РФ, а Шакуро — аналогічну посаду на Каспійській флотилії.
Щоправда, далі кар’єрними сходами в російському ВМФ вони не піднялися. Так, Шакуро на Каспії затримався лише на два роки. За неперевіреними даними, після якогось скандалу на службі у 2016 він знову зліг у госпіталь із наміром звільнитися у запас за станом здоров’я. Цього разу в нього все вийшло «за законом».
Повернувся вже відставний контрадмірал, якому у 2016 році військовою прокуратурою Південного регіону України повідомлено про підозру у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 408 (дезертирство) та ч. 1 ст. 111 (державна зрада) Кримінального кодексу України, до рідного Севастополя. За деякою інформацією, там із працевлаштуванням йому допоміг ексміністр оборони України Павло Лебедєв. У російських реєстрах Дмитро Шакуро значиться директором ще двох фірм у Криму, які займаються морськими перевезеннями та ремонтом суден.
До речі, за самим ексміністром оборони Лебедєвим теж тягнеться кримінальний шлейф: 2016-го його оголошено у розшук Генеральною прокуратурою України, а 25 травня 2020 року Печерський районний суд Києва заочно взяв його під варту у справі про розстріли на Майдані Незалежності 18-20 лютого 2014 року.
А ось віцеадмірал Єлісєєв зумів протриматися на Балтфлоті відносно довго. І в цьому йому допомогла дружба із … «зеленим змієм». «Після чергового запою Єлісєєва начальство відправило у відрядження до Санкт-Петербурга перевіряти військово-морську академію, – розповів Крим.Реалії український морський офіцер В., який, до речі, як і Єлісєєв, закінчив військово-морське училище в Калінінграді. – А в цей самий час до штабу Балтфлоту нагрянула з перевіркою комісія з Москви. За результатами цієї перевірки зняли з посади командувача флоту та деяких адміралів, старших офіцерів з керівництва. А Єлісєєва пронесло, йому навіть доручили тимчасово виконувати обов’язки командувача».
Російська преса тоді повідомляла, що загалом до звільнення було представлено понад 50 адміралів і капітанів першого рангу, в тому числі командувач Балтійського флоту віцеадмірала Віктора Кравчука та начальника штабу Сергія Попова. Кравчука та Попова звільнили з формулюванням «за серйозні упущення в організації бойової підготовки, повсякденної діяльності військ (сил), неприйняття всіх необхідних заходів щодо покращення умов розміщення особового складу, відсутність турботи про підлеглих, а також спотворення у доповідях реального стану справ».
Про Єлісєєва з відкритих джерел відомо, що 9 травня 2020 року він командував військовим парадом у Калінінграді. На його парадному кітелі разом із російськими красувалися українські нагороди. Причому фахівці звернули увагу, що українські ордени та медалі адмірал зі знанням справи «пересадив» на п’ятикутні колодки на кшталт російських.
У 2021 році рішенням РНБО України адмірал-зрадник був позбавлений усіх українських нагород – ордена Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступеня, медалей МО України «Доблесть і честь», «10 років ЗС України», «15 років ЗС України», «Ветеран військової служби», знака Генерального штабу України «Слава і честь».
Про подальшу долю віцеадмірала Єлісєєва з відкритих джерел практично нічого невідомо. За деякими відомостями, його «по-тихому» все ж таки звільнили в запас, але офіційних підтверджень цього наразі немає.
«Бракує грошей на навчання доньки та лікування дружини»
Так у березні 2014 року зізнався одному кримському журналістові на виправдання після переходу на бік «зелених чоловічків» командир дислокованої в Сімферополі на вулиці Калініна 406-ї окремої бригадної артилерійської групи (ОБрАГ) ВМСУ, уродженець Луганська, полковник Дмитро Козаченко. За свою формену зраду Козаченко удостоївся усної подяки від президента Росії Володимира Путіна та був призначений командиром 8-го артилерійського полку (АП) ЧФ. Полк, якому, до речі, першій із військових частин гарнізону в листопаді 2014 року вручили бойовий прапор РФ, сформували на балансі захопленого українського ОБрАГ.
Через півтора року 8-й АП із Сімферополя перебазували до села Перевальне Сімферопольського гарнізону. Але комполка Козаченко туди не вирушив, оскільки був усунений від обійманої штатної посади взагалі. На той момент стосовно нього персонально «працював» російський слідчий комітет.
Слідчі розбиралися за фактом фінансових і службових зловживань Козаченка та його офіцерів. У першому випадку встановили факт махінацій під час складання звітності проживання в готелі під час перепідготовки в Росії. Другий епізод – це збір разом із начальником штабу частини рублевої «данини» з матросів і сержантів-контрактників.
Але все ж таки Козаченка за ці дії не посадили, а лише звільнили в запас з усіма належними пільгами та грошовими виплатами. Нині він як полковник запасу викладає на циклі наземної артилерії у військовому навчальному центрі Кримського федерального університету (захопленого українського Таврійського національного університету). Військовий центр функціонує на території структурного підрозділу КФУ – агротехнологічної академії у селищі Аграрному поблизу Сімферополя.
Там же працюють колишні підлеглі Козаченка, також перебіжчики, екскомандир дивізіону підполковник запасу Олександр Рибець та ексзаступник командира розвідувального артдивізіону підполковник запасу Вадим Мар’їн із тієї ж 406-ї ОБрАГ. Там же завідувачем навчального господарства працює відставний старший прапорщик із колишнього штабу Центру військ берегової оборони ВМСУ Сергій Совин.
На педагогічній ниві продовжує працювати і колишній заступник командира 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМСУ, а потім і заступник комбрига російської 126-ї бригади з того ж таки Перевального полковник запасу Олександр Жук. Він уже дев’ятий рік рахується вихователем у Кримському кадетському корпусі в Алушті. Під час військових парадів на 9 травня у Сімферополі незмінно виводить на урочисте проходження маршем своїх кадетів-барабанщиків. Востаннє за таким «педагогічним» заняттям у парадному російському мундирі його бачили 2022 року. Не виключено, що це може повторитися 9 травня 2025 року.
Ще один перебіжчик зі штабу Центру військ берегової оборони ВМСУ підполковник Ш. (нині теж у запасі) у народну освіту не пішов, а став пересічним чиновником російської адміністрації одного з міст Криму. Своєму давньому приятелю з материкової України він якось зізнався, що хоча в нього все «в ажурі», все ж таки докори сумління за зраду його часто мучать. Але таких, із почуттям провини, у Криму навряд чи багато.
