Григорій Китастий – композитор, диригент, бандурист, керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США, автор маршів «УПА», «Вставай, народе!», «Україна», «Дума про Петлюру», гімну української молоді «Вперед, сини народу». Він народився 17 січня 1907 року в селянській родині у Кобеляках на Полтавщині.
Про це пише Український інститут національної пам’яті.
З молодих років цікавився мистецтвом і був учасником музичного, драматичного та співочого гуртків. У 20 років вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Вдень учився, а вночі заробляв на хліб – працював вантажником на станції.
Неабиякий хист свого учня помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич, опікувався ним і влаштував у гуртожиток. Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича.
У 1930 році Григорій Китастий вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі.
У 1933 році перейшов на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так:
«Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого — це дало мені певну матеріальну базу для прожиття і якоюсь мірою можливість допомогти батькам, які опинилися в біді. Це були роки загального голоду в Україні».
Наступного року став членом Київської капели, з якою виступав на концертах. У 1935 році Полтавська й Київська капели злилися в одну — Державну зразкову капелу бандуристів України. У ній Китастий став концертмейстером, а в 1941 році — заступником художнього керівника.
У 1937 році майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВД. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні і побутові пісні, здебільшого не українською мовою.
З початком Другої світової війни капелу розформували. Багато артистів, які пішли на фронт, загинули, дехто потрапив у полон – серед них був і Григорій Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ.
В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і сформував нову капелу – імені Тараса Шевченка. Капела виступала по селах Київщини і мала шалений успіх.
Весною капела виїхала у концертну подорож Волинню і Галичиною, з якої колектив відкликали до Києва і у вересні 1942 під виглядом гастролей вивезли до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів, а у святкові дні давали концерти для робітників табору.
Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрія Луцева, капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських робітників, і скрізь їхні виступи проходили з тріумфом.
У 1943-1944 роках капела 9 місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами були мирополит Андрей Шептицький, бійці УПА.
У Турці Китастий подружився з поетом Іваном Багряним. Кілька патріотичних віршів останнього одразу ж увійшли до репертуару капели, з яким вона виступала в селах і містах Західної України та в лісах перед воїнами УПА.
Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Григорій Китастий невтомно працював над концертними програмами, їхні виступи користувалися незмінним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі.
У 1949 році капела залишила Європу, переїхала до Детройта (США) і включилася в активне творче життя. Гастролювали великими містами Канади, Австралії, Америки.
У цей час Григорій Китастий робив сотні обробок українських народних пісень для бандури та фортепіано, писав хорову й релігійну музику. З-під його пера і струн вийшли «Марш УПА», «Вставай, народе!», «Марш Україна» («Пісня про Тютюнника»), «Дума про Петлюру», гімн української молоді «Вперед, сини народу» та ін.
Поклав на музику твори Тараса Шевченка, Івана Багряного Олександра Олеся, Яра Славутича й ін. Крім того, писав короткі оповідання. У 1967 році переїхав до Клівленду і звідти їздив до Детройту на репетиції.
Григорій Китастий помер від раку 6 квітня 1984 року в Сан-Діеґо, Каліфорнія. Похований на українському православному кладовищі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі (США).
У 2008 році Президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв Григорію Китастому звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
