РЕПОРТАЖ
Режисерка та художниця Ольга Турутя-Прасолова презентує нову постановку «Лісової пісні» Лесі Українки. Вистава, яка поєднує драматичне мистецтво та елементи балету, надає твору сучасного звучання і занурює глядачів у глибину почуттів та символів. Ця вистава стала результатом багатомісячної роботи творчої команди, яка розпочала свій шлях у листопаді 2024 року.
Про це дізнавався журналіст Район.Рівне на репетиції вистави у Рівненському драматичному театрі.
На сцені ще триває метушня – світло, звук, останні штрихи. Усе дихає творчістю. Вистава «Лісова пісня» за Лесею Українкою готується до прем’єри. За кулісами – режисерка і художниця-постановниця Ольга Турутя-Прасолова з Харкова.
«Це вже третя моя постановка «Лісової пісні», але кожна нова версія – це нова історія. Перший раз я ставила про любов. Цього разу це про щось глибше, з ноткою скепсису. Життя навчило дивитися на стосунки між людьми не так романтично, як раніше… Леся писала про два світи – чоловіка і жінку. Вони можуть перетинатися, але чи зможуть зрозуміти одне одного до кінця? Це питання залишається відкритим», – розповідає режисерка.
Турутя-Прасолова зізнається, що текст Лесі Українки з кожним прочитанням відкривається по-іншому. Ця вистава стає дзеркалом не лише для глядачів, але й для її творців. На етапі підготовки постановка потребувала чимало часу. Працювати з акторами почали ще в листопаді 2024 року. До того режисерка кілька місяців занурювалася в текст, шукала ключ до цієї історії. Зараз, коли вистава майже готова, залишилися лише технічні нюанси – світло, музика. Все інше – це рух, життя на сцені, і як каже Ольга, це найбільше вражає: «Наш ліс на сцені дихає і пульсує, як справжній».
Особливістю постановки стала робота з акторами. Ольга вирішила об’єднати артистів балету і драматичних акторів у єдиний ансамбль. «Кожен говорить, кожен танцює, – пояснює вона. – Це створило неймовірну атмосферу, де всі однаково важливі. У нас немає головних і другорядних ролей. Кожен відповідальний за те, як складеться загальна картина».
Інноваційний підхід відчувається і в інших деталях. Лукаш більше не грає на сопілці – замість цього його талант розкриватиметься в іншій, неочікуваній формі, яку розкриють вже під час прем’єри вистави.
Попри творчий процес, війна залишила свій відбиток на постановці. Постановниця почала дуже відповідально ставитися до тексту і звуків, які вони використовують. Для неї важливо, щоб глядачі не переживали ретравматизацію.
«Я хочу, щоб ці дві години вони (глядачі, – Ред.) провели у мріях, згадали щось світле зі свого життя», – розповідає харків’янка.
Вистава вже знайшла своїх перших глядачів у Португалії, хоча там мітологія Лесі Українки була сприйнята зі здивуванням. Для іноземців це щось нове і не настільки зрозуміле, адже їхній бестіарій значно простіший.
«Лісова пісня» – це не просто вистава. Це надія, що люди, попри всі перепони, все ж зрозуміють одне одного. «Колись це станеться», – з легким сумом додає Ольга. І, здається, в цій фразі звучить головне послання твору, яке залишається з глядачем після того, як опускається завіса.
У мистецтві руху, пластики і слова народжується нове бачення класичної творчості Лесі Українки. Балетмейстерка вистави Дарина Гриценюк відверто ділиться своїми враженнями про роботу над цією постановкою та роль балету в її концепції.
«Я дуже вдячна за запрошення… Ідея додати елементи балету до вистави цілком логічна. Це дозволяє не лише оживити текст, а й підкреслити гармонію між словом і тілом. Адже рухи можуть розповісти не менше, ніж слова», – з захопленням розповідає Дарина.
Рух у цій постановці відіграє ключову роль. Кожен персонаж, за словами балетмейстерки, має особливу пластичність, що відображає його сутність. Це не просто люди, це духи природи: мавки, водяники, потерчата. Вони літають, переповзають, пурхають у повітрі. Актори намагалися передати їхню природну сутність через пластику тіла.
Процес підготовки виявився непростим. Виставу почали репетирувати в листопаді 2024 року, і терміни були доволі стислі.
«Часто доводилося проводити по кілька постановок на одному репетиційному занятті. Це складно, але результат того вартий. Ми створили щось дійсно особливе», – ділиться Гриценюк.
Особливе місце в роботі займає її власний досвід. Дарина раніше працювала над виставою «Русальний тиждень заблуканих душ», у якій розкрила тему мітології через 11 мавок. Цей досвід допоміг їй глибше зрозуміти сутність «Лісової пісні».
Читайте також: Президент присвоїв рівнянці Дарині Гриценюк звання заслуженої діячки мистецтва
Окрім технічної майстерності, вистава насичена емоціями, які, на думку балетмейстерки, знайдуть відгук у кожного глядача. «Тут є і радість, і печаль, і любов. Це емоції, які люди переживають у своєму житті, і тому вистава така близька кожному», – переконана Дарина.
Балет у цій постановці не є лише прикрасою – він стає інструментом, який підсилює емоції і додає нових сенсів.
«Ми хочемо не просто розважити, а перенести глядачів у чарівний світ, де кожен зможе знайти щось своє», – підсумовує Дарина.
У одній з головних ролей виступає молода акторка Юлія Ганущак, для якої ця робота стала знаковою у її театральному житті.
«Це моя перша головна роль у Рівненському драмтеатрі. Я прийшла сюди працювати лише у вересні (2024 року, – Ред.), і одразу отримати таку можливість – це велике щастя. Роль Мавки дуже близька мені, і я сприймаю її як важливий етап у своєму творчому шляху», – ділиться Юлія.
Працюючи над роллю, Юлія особливо відчула зв’язок із основною ідеєю вистави. «Леся Українка закликає не забувати про власну унікальність і цінувати свій талант, – розповідає акторка. – Для мене це особливо важливо, адже я довгий час сумнівалася у собі».
Репетиційний процес став для акторки захопливим, хоча й непростим. Репетиції тривали довго, фізично це було виснажливо, але завдяки команді все проходило легко і комфортно. За словами «Мавки», акторський колектив має дуже дружню атмосферу, де кожен зацікавлений у створенні якісного продукту.
«Я хочу, щоб люди пам’ятали: жодна туга чи трагедія не мають права перемогти красу і добро. І ще важливо ніколи не зневажати свою душу, вірити у свої сили», – розповідає Юлія про основний посил, який хоче донести завдяки своїй ролі.
Особливістю цієї постановки є поєднання традиційної драми з елементами балету. Це нововведення, яке додає виставі глибини, є новинкою для Юлії. Дівчина не має хореографічного досвіду, на відміну від представників балету, що також присутні на сцені. Театр для Юлії – це не просто професія, це життя. Вона займається театром з п’яти років і вірить, що цей зв’язок триватиме завжди.
«У моїй родині ніхто не пов’язаний із театром, але я з дитинства знала, що це моє. І якщо ти одного разу зв’язав себе з театром, це вже назавжди», – з посмішною ділиться Ганущак.
На запитання про актуальність вистави у сучасному світі, Юлія відповідає, що «Лісова пісня» – це не лише історія про кохання. Це нагадування про важливість особистісного розвитку, про збереження своєї душі і талантів, незалежно від зовнішніх обставин. Цей сенс завжди буде важливим.
Юлія Ганущак впевнена, що прем’єра стане особливим моментом як для акторів, так і для глядачів. Вона з нетерпінням чекає зустрічі з аудиторією і вірить, що магія «Лісової пісні» не залишить байдужим нікого.
Читайте також: Магія «Лісової пісні»: у Рівному готуються до унікальної театральної прем’єри
View this post on Instagram
