Музиканти, письменники, вчителі, військові та співробітники правоохоронних органів. Близько 300 людей відбувають покарання у Кам’янській виправній колонії в Запорізькій області. Тут сидять виключно зрадники України, засуджені за державну зраду за 111 статтею ККУ. Крим.Реалії записали інтерв’ю з трьома засудженими. Всі вони добровільно співпрацювали з Росією і ні про що не шкодують, незважаючи на те, що отримали від 8 до 15 років позбавлення волі. Чому деякі українці підтримували агресію з боку Росії, які мотиви переслідували та яку інформацію передавали РФ, розповідаємо у цьому матеріалі.
У Кам’янській виправній колонії відбувають покарання громадяни України, які були засекреченими агентами Росії, співпрацювали з окупантами, наводили ракети або зрадили присягу. Начальник оперативного відділу колонії Андрій Дніпров каже, що ця категорія злочинців відрізняється від тих, які тут були раніше. Більшість із них має вищу освіту, часто не одну. Серед засуджених є вчителі, письменники, лікарі, журналісти, колишні військові та правоохоронці.
Розпорядок дня у колонії згідно з розкладом, каже Андрій. Підйом о 6 ранку, о 10 вечора – відбій. У колонії засуджені за злочини проти засад національної безпеки України мають триразове харчування. Тут вони готують та їдять. На обід сьогодні борщ, макарони з м’ясом та окремо дієтичне меню для тих, хто має якісь захворювання. В окремій кімнаті холодильник, чайник і мультиварка. Тут засуджені можуть будь-коли приготувати собі їжу. В однієї з груп – лекція. Читають законодавство України та внутрішній розпорядок колонії.
Усі як один кажуть, що їхні руки чисті, від наведень ніхто не постраждав Андрій Дніпров
Андрій Дніпров каже, що більшість із цих звинувачених коригували вогонь російських військ, здавали позиції Збройних Сил України та наводили російські ракети по українських містах.
«Є такі, які зізнаються, що справді співпрацювали, коригували і таке інше, але всі як один кажуть, що їхні руки чисті, від наведень ніхто не постраждав. Хоча у справі є і не один», – каже Андрій Дніпров, начальник оперативного відділу державної установи «Кам’янська колонія №101».
Поспілкуватися з Крим.Реалії погодилися троє засуджених. Перш ніж розпочати розмову, кожен із них підписує згоду, що вони не проти дати нам інтерв’ю.
«Я сам вказував приховані позиції та пересування»
Сорокарічний Сергій Малиновський – уродженець Дніпропетровської області. У квітні 2023 року його мобілізували до Збройних Сил України. Понад пів року він був у лавах ЗСУ і весь цей час працював на користь Росії.
За Україну я не хотів воювати Сергій Малиновський
«Я не хотів їхати, бо не вважаю, в принципі, що воювати правильно, і за Україну я не хотів воювати. Тож отримав четверту повістку і мене вже відвезли до ТЦК. Потрапив я до 101-ї бригади – це охорона Генерального штабу України в Києві. І поїхали на нуль, місто Торецьк, Донецька область, оборона Торецька», – каже Сергій Малиновський, засуджений за державну зраду.
Молодший сержант ЗСУ Малиновський командував відділенням. Саме тоді точилися запеклі бої за Торецьк. Чоловік передавав ФСБ Росії дані про розташування позицій, військової техніки та боєприпасів, місце проживання командира та військовослужбовців ЗСУ. Малиновський каже, що це була його ініціатива. Йому за це не платили. Через знайомих він сам вийшов на ФСБ.
«За старими контактами. Я жив там, у мене багато знайомих, товаришів, друзів. Тож так і вийшов. Дався взнаки, що я мобілізований. Одразу познайомився. Відписалися. Особливо жодних завдань як таких і не було, я сам вказував місцеперебування, локацію. Тобто де розташовані якісь приховані позиції, звичайні позиції, пересування, колони. Абсолютно все. Оскільки Росія проходила штурмом, тобто заходила на Торецьк, відповідно, всі передові позиції абсолютно», – розповідає Малиновський.
Батько Сергія родом із Магадана, зараз живе в Ялті, там його дружина та рідні. Малиновський закінчив Московський гуманітарний університет. Був діджеєм, писав музику у стилі трансу. Жив то в Росії, то у Криму, то в Києві.
Те, що маю український паспорт, це ні про що не говорить Сергій Малиновський
«У мене батько росіянин. Я жив у Росії, навчався в Росії. Тому я теж вважаюсь росіянином. У мене батько у Криму живе. Сестра рідна теж у Криму, всі громадяни Російської Федерації. Те, що маю український паспорт, це ні про що не говорить. Але є він. Це не означає, що людина українець. У багатьох є українські паспорти, але це теж не означає, що вони українці», – каже засуджений.
Малиновський підтримує анексію Криму, Революцію гідності називає державним переворотом і виправдовує повномасштабну агресію Росії проти України. Всі його твердження нагадують риторику російських пропагандистських ЗМІ.
– Цього було не уникнути, через те, що вступ до НАТО цього варто було очікувати, це нормальний хід був Росії. Ну а як? Росія змушена була оборонятися, тобто про не вступ у НАТО був договір, щоб НАТО не просувалося до кордонів Росії – був же, був. Його ж порушили? Порушили.
– Ви вважаєте, що Росія має диктувати Україні, що і як робити? – Запитує журналістка Крим.Реалії.
– Ядерна держава, як не крути. Зараз уже цю Україну, дали чудово зрозуміти, що в НАТО вже вона не вступить. Теж чудово всі розуміють.
– Ви задоволені?
– Мені взагалі абсолютно байдуже, що тут відбуватиметься далі. Чи буде там НАТО, Україна там.
– Ви підтримуєте агресію Російської Федерації проти України?
– Я не назву це агресією. Це СВО («СВО» або «спеціальною військоваою операцією» в Росії називають повномасштабну війну проти України – ред.), з їхнього боку. Це СВО, спеціальна військова операція. Вони її провели, можна сказати.
Під приводом консультації у лікаря Малиновський залишив місце служби та намагався втекти. Затримали його на кордоні з Молдовою. Чоловіка засудили до 15 років позбавлення волі за державну зраду. Малиновський написав заяву з проханням включити його в обмін і передати Росії.
– Я ніколи не жалкував про те, що робив. Тобто я робив усе це добровільно, і мене про це ніхто навіть, можливо, не просив.
– Якщо вас обміняють, ви готові, якщо ви підтримуєте Росію, бути в лавах Збройних сил Росії та йти на війну проти України? – уточнює журналістка.
Вони хочуть, щоб їх обміняли. Щоб хтось шкодував, я такого не зустрічав Андрій Дніпров
– Якщо Російській Федерації буде потрібно, захочуть бачити мене у Збройних силах Російської Федерації, так, піду.
«Коли вони прибувають до установи, їм надається право написати заяву на обмін, хто хоче. І ось більшість, відсотків 90-95, пишуть заяву на обмін, тобто вони хочуть, щоб їх обміняли. А так, щоби хтось шкодував, я такого не зустрічав», – додає Андрій Дніпров, начальник оперативного відділу державної установи «Кам’янська колонія №101».
«Два в одному: гроші та ідея»
Влітку 2023 року на Київщині затримують двадцятишестирічного Вадима Джантимирова. Житель Маріуполя під час боїв за місто виїхав до окупованого Мелітополя і почав співпрацювати з росіянами. У березні 2022-го Вадим Джантимиров влаштувався поліцейським патрульно-постової служби у незаконно створений окупантами правоохоронний орган.
«Такі були й фінансові обставини, також, можливо, десь і ідея, два в одному: і гроші, і ідея. Знову ж таки, близькі люди попросили, щоб пішов, ось інші йдуть, а ти сидиш, у такому плані. У мене таке оточення, так, скажімо, пов’язане з правоохоронними органами – дядько, батько», – каже Джантимиров.
Його батько, Микола Джантимиров, поліцейський із Маріуполя, на початку повномасштабного вторгнення перейшов на бік Росії. За даними Служби безпеки України, під час співпраці з окупаційною владою у Мелітополі Вадим Джантимиров брав участь у рейдах проти учасників руху спротиву на окупованій частині Запорізької області. Зокрема, колаборант отримав завдання переслідувати учасників руху «Жовта Стрічка». На камеру засуджений каже, що за чотири місяці звільнився, бо його не влаштовувало те, що відбувалося в окупованому Мелітополі.
– Мене не влаштовувало дуже багато речей, від обміну «Азова» і до того, що відбувалося безпосередньо в Мелітополі, в поліції. Мене не влаштовували багато речей.
– Катування, переслідування цивільного населення? Ви це маєте на увазі? Ви ж знаєте, як діє ФСБ, російські військові… – запитує журналістка.
Я нікого не чіпав, нікого не бив, не забивав, не вбивав Вадим Джантимиров
– Давайте, я вже обмежусь на цьому моменті. Я чудово знаю. Це не секрет ні для кого, але знову ж таки. Давайте, я обмежусь: те, що там відбувалося, – це залишиться за ними. Я нікого не чіпав, нікого не бив, не забивав, не вбивав, тим паче. Те, що вони там – це їхня справа, це їхня участь чи співучасть у чомусь. Я тут, знову ж таки, виявився цапом-відбувайлом у цій ситуації. Так ось вийшло, зламали долю, все супер, усе чудово.
– А хто вам зламав долю?
– Виходить, мене закрили через Російську Федерацію, правильно? Те, що я приїхав, я ж нікого не чіпав, я мирно собі жив, перебував у Києві, у Києві мене вже закрили. Я вважаю, що покарання несправедливе, тому що я не зробив нічого. Окрім того, що я там працював.
У листопаді 23-го Джантимирова засудили за колабораційну діяльність до восьми років позбавлення волі. Тепер Вадим каже, що був під впливом російської пропаганди і розчарований у діях РФ.
– Мета? Напевно, десь вплив пропаганди, давайте скажемо прямо. Я теж, я ж кажу, був під впливом цього всього. Ейфорія, ось «русская вєсна», все здорово, класно. Там зарплати, супер, чудово. Все мало йти трохи за іншим сценарієм. Мали спокійно зайти, мирно, без жодних там масових руйнувань, знову ж таки, міст, будинків, іншого. Не повинно бути таких жертв. Трохи не так, як очікувалося, вона вчинила, скажімо прямо. А Україна мусить відповідати. Конфлікт із локального, як вони думали, знову ж таки, керівництво Російської Федерації, він переріс уже в глобальніший. Дивіться, у Мелітополі та Бердянську вийшло, без агресії. Зайшли й усе. За два-три дні.
– То ви це підтримуєте? – уточнює журналістка.
Я б хотів, щоб був мир, незалежно від того, хто буде на тих територіях – Росія, Україна чи ще хтось там, тобто для мене важливий мир Вадим Джантимиров
– Так, у Маріуполі, дивіться, вийшла величезна кількість жертв, тобто десь у них вийшло, десь не вийшло. Я вважаю, що агресія була саме стосовно конкретних міст. Це у Волновасі, Маріуполі, Бахмуті і так далі за списком.
Але незважаючи на це, Джантимиров написав заявку на обмін і хоче в Росію.
«Я хотів би, звичайно, щоб це все закінчилося, якийсь обмін усіх на всіх, знову ж таки. Це один із варіантів, давайте скажемо прямо, подальшого порятунку взагалі в моїй ситуації. Я б хотів, насамперед, щоб був мир, незалежно від того, хто буде на тих територіях – Росія, Україна чи ще хтось там, тобто для мене важливий мир», – додає Джантимиров.
«Я це називаю «звільненням територій»
Шістдесятирічний Геннадій Параскевич – колишній військовий лікар. 13 років уже на пенсії. Під час повномасштабного вторгнення працював у Запорізькому військовому шпиталі лікарем-методистом як цивільний і мав доступ до бази даних. Його товариш – колишній військовий, теж пенсіонер, на той час перебував в окупованому Токмаку, запропонував Параскевичу співпрацю з росіянами.
– У мене була нагода подивитися, хто де лікувався, хто куди поїхав. За характером бойових уражень, місцем можна багато чого визначити, за кількістю, характером.
– У вас був доступ до великого обсягу інформації? – запитує журналістка Крим.Реалії.
– У принципі, так. Ну, і карти я бачив.
– Розташування військ?
– Так.
Майже два роки він передавав російській стороні інформацію про наплив поранених на Запорізькому напрямку та інші засекречені дані.
– Добровільно я погодився, так, скажімо, допомагати. Я прихильник колишньої великої країни. У ній я починав служити та вирішив продовжити. Корисливої мети в мене не було.
– Чому ви тоді залишились в Україні? – уточнює журналіст.
– Ну, а як переїжджати? А навіщо? Тепер і переїдемо.
– Яким чином?
На обличчі Параскевича з’являється посмішка.
– Ну, простим. Найпростішим способом переїдемо. Ну як? Ми вже, можна сказати, біля Росії. Вони ухвалили закон. Зміни до Конституції зробили – Запорізька, Херсонська, Донецька, Луганська області.
Засуджений сміється, коли промовляє ці слова.
– Ви вважаєте, що це вже територія Росії? – уточнює журналістка.
– Вони ухвалили закон. Тобто приймають, значить, і нас.
Як кажуть, СРСР 2.0. Соціалістичних не буде. Буде, наприклад, [союз] суверенних країн. Цей проєкт мені більш прийнятний Геннадій Параскевич
Геннадій Параскевич закінчив Саратовський військово-медичний факультет. У 1990-х проходив службу в Росії та Білорусі. Досі ностальгує за Радянським Союзом.
«Як кажуть, СРСР 2.0. Соціалістичних не буде. Буде, наприклад, [союз] суверенних країн. Цей проєкт мені більш прийнятний», – каже Геннадій Параскевич, засуджений за допомогу країні-агресору.
І підтримує агресію з боку Росії.
«Країна збільшується, території збільшуються, і море зробили внутрішнім на Камчатці, і Крим приєднали. Якщо не відбувається розширення територій, то розвитку немає. Війна – це останній аргумент королів. Отже, інакше не вийшло взяти під контроль землю, підприємства», – розповідає засуджений.
Параскевич сумнівається, що російські ракети ціляться на об’єкти цивільної інфраструктури і гинуть мирні люди.
– Важко сказати. Список ніхто не друкував.
– Ви ж бачите, навіть по Запоріжжю «прильоти» по цивільній інфраструктурі, будинкам, загинули мирні люди, діти, – додає журналістка.
– Мені важко зараз судити. Я не знаю, де там що відбувається. Куди саме влучало.
– Жертви, які є в цій війні, – це не важливо для вас?
– Баланс добра і зла не змінився, просто підвищилися ставки.
У грудні 2023-го Служба безпеки України затримала Параскевича на його робочому місці у шпиталі.
«Приїхали [співробітники] СБУ, перевірили телефон, потім виявилося, що той телефон, яким я передавав, я вже рік тому його змінив. Вони мали прослуховування тієї сторони, скриншоти і там вказувався я в тому числі», – каже Параскевич.
Чоловіка засудили на 15 років за ґратами за допомогу державі-агресору. Він написав заяву на обмін, свою провину не визнає і ні про що не шкодує.
– Ви визнаєте свою провину? – запитує журналістка.
– Чо, провина? Зробив те, що зробив.
– Не шкодуєте?
– Нє-а.
За даними СБУ, з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України слідчі відкрили понад 3 тисячі кримінальних проваджень за статтею «державна зрада». Оголосили 2829 підозр, 744 громадян України було засуджено за державну зраду.
